
У широкій середній частині цього Євангелія «дорогу» Ісуса можна описати географічними категоріями: у цілому, це є «дорога» з крайнього північного району Галілеї до Єрусалима, місця найвищого розвитку сюжету, смерти та воскресення Христа. Якщо конкретніше, то це шлях від поселень Кесарії Пилипової (8:27) через Галілею (9:30) із зупинкою в Капернаумі (9:33), а потім далі в Юдею (10:1) з продовженням шляху (10:17) до Єрусалима (10:32) через Єрихон (10:46). Ісус приходить до гори Оливної в 11:1, а в сам Єрусалим у 11:11. Він більше не проводить часу ні в пустелі, ні на морі. Його рух незмінний та неухильний. У цій частині Євангелія нерідко повторюваним словом є «дорозі» (8:27; 9:33,34; 10:32,46).
Та як би там не було, важливішою за географію залишається христологія і невіддільна від неї тема учнів. А отже, шлях до Єрусалима – це шлях, на якому Ісус переносить Свою увагу з юрби на Дванадцятьох (8:31; 9:31; 10:32). Згадки про народ все ще трапляються (8:34; 9:14; 10:1), Ісус досі навчає людей і відгукується на їхні прохання про зцілення (9:14-29 та 10:46-52) й благословення (10:13), але основна Його увага тепер зосереджена на Дванадцятьох. Мало того, Ісусове вчення тепер змінює свій фокус із теми царства Божого на тему Його (Ісуса) власної ідентичности та призначення, і (це найдраматичніша з усіх змін) тепер, хоч Його величні діяння, якими характеризувався весь галілейський період Його пастирського служіння, ще тривають, головний акцент робиться цього разу на безсиллі, стражданні, смерті та воскресенні Ісуса, на неспроможності Дванадцятьох усвідомити це нове визначення месіянства та на прихованому значенні смерти й воскресення Ісуса для істинного розуміння суті Христового учнівства. Зазначена частина будується навколо потрійного провіщення неминучої смерти та воскресення Ісуса. Слідом за першим передріканням страстей Господніх (8:26-31) із боку Дванадцятьох, а особливо Петра (8:32-33), з’являються заперечення, що спонукають Ісуса завести мову про природу учнівства (8:34-9:1). Цей цикл розповідей продовжується оповіддю про Преображення (9:2-8), розмовою про роль Іллі (9:9-13) та вигнанням нечистої сили (9:14-29). Друге передрікання страстей Господніх (9:30-31) супроводжується нерозумінням із боку Дванадцятьох (9:32-34), що змушує Ісуса знову говорити про природу істинного учнівства (9:35-37) та християнської громади: невідомий заклинач бісів (9:38-41), самодисципліна (9:42-50), розлучення та повторний шлюб (10:1-12), благословення дітей (10:13-16) і розповідь про багатія (10:17-31). Третє передрікання страстей Господніх (10:32-34) супроводжується пропозицією, яка демонструє неспроможність Дванадцятьох зрозуміти Ісуса (10:35-41) та змушує Його ще раз накреслити їм у загальних рисах, що означає бути Його учнем (10:42-45). І закриває третій цикл розповідей проміжна оповідка про Вартимея (10:46-52).
Розділ 8:27-30 – Петрове визнання
Наче для ілюстрації істинности того, на що вказує епізод про зцілення в 8:22-26, а саме необхідности та можливости яснішого зрозуміння, Марко передає зміст рішучої розмови між Ісусом та Його учнями, що відбувається під час обходу північних ізраїльських поселень (8:27-33). «В дорозі» (в. 27) Ісус допитується в учнів, що про Нього кажуть люди, і вислуховує від них найпоширеніші міркування про Себе (пор. 6:14-15). Затим Ісус ставить їм питання, яке вони самі собі вже ставили (4:41; пор. 6:51-52). І від імени всіх Дванадцятьох чітко та впевнено відповідає Петро: «Ти – Христос» (8:29). Той факт, що читач знає це від самого початку і що на той час, коли Марко писав це, приписування Ісусові титулу «Христос» було річчю само собою зрозумілою (аж до того, що воно звучало як власне ім’я), не повинен затьмарювати надзвичайности цього моменту в розповіді Марка. Доти ніхто не використовував це слово в такий спосіб – така ідея просто нікому не прийшла в голову. Ось так із уст Петра з’являється об’явлення про один із ключових титулів, яким Ісуса величає Марко (1:1). У період між серією запитань, що їх Ісус ставив учням у човні незадовго до цього (8:17-21), та Його запитанням, поставленим Їм в околицях Кесарії Пилипової, Петро, як і всі Дванадцятеро, у своїй проникливості (внутрішньому зорі) просунулися вперед до такої міри, що тепер визнає Ісуса елементом сповнення сподівань народу Ізраїля на прихід ери царства Божого та ери shalom.
Титул «Месія» (єврейською mashiach, грецькою christos), «помазаник», є звичним для СЗ й у першу чергу стосується царів Ізраїля: Саула (1Сам. 9:16; 10:1; 15:1,17), Давида (1Сам. 16:3,12-13; 2Сам. 2:4,7; Пс. 89:20), Соломона (1Цар. 1:34,39,45; 1Хр. 29:22) та ін. Навіть чужоземного царя Кіра назвали «помазаник» Божий (Іс. 45:1). Священики також є помазаниками (Вих. 28:41; 30:30; Лев. 7:36; Чис. 3:3). Існують навіть свідчення помазання пророків (1Цар. 19:16 та Пс. 105:15; однак, Іс. 61:1 зображує цю ідею в переносному значенні та дуже відрізняється від попередніх прикладів). Уповання на грядущого ідеального царя були пов’язані з Давидом (2Сам. 7:16; Іс. 55:3-5; Єр. 23:5) і стали основою для однієї з форм «месіянського» очікування в постстарозавітному юдаїзмі. У Мішні постать Месії не відіграє жодної ролі і згадується лише двічі (Веr. 1, 5, і Sot. 9, 15), але для ранніх християн, у тому числі й для Марка, факт Петрового «визнання» Ісуса Месією поєднує в собі всі релігійні та політичні прагнення й уповання народу та стверджує, що тепер вони реалізуються словами й діяннями Ісуса.
Проте якщо все це правда, то дещо дивно читати, як Ісус «докоряє» Петрові та наказує учням нікому про Себе не розповідати. Невже Ісус не приймає визнання Петра? Марко використав дієслівну конструкцію «докоряти», коли описував протистояння Ісуса з демонами, які кричать, що він є «Син Божий» (пор. 1:25; 3:12), але це жодним чином не означає, що «Син Божий» – недоречний титул для Ісуса. Мало того, Ісус Сам сприймає цей титул із уст первосвященика (14:61-62), і, як уже нам сказав був Марко, це ключове слово для Його окреслення (1:1). Така реакція Ісуса вкриває покровом таємниці те, що звучить як щиросердне та недвозначне визнання. Чи можливо, що якраз застереження Ісуса учням не давало їм змоги зробити відкрите та сповнене ентузіязму оголошення про те, ким насправді був Ісус? І чи колись настане час, коли той покров таємниці підніметься?