«Намахати» Господа Бога (Мт. 18:21-35)

І змилосердився пан над рабом тим, і звільнив його, і простив йому борг.

Комусь може здаватися, що милосердя Бога є ознакою Його слабкости. Людина грішить, живе абияк, а потім просить про прощення і… отримує його. Одно слово, Господа Бога «намахали».

Та це не так. Бог щедрий на прощення, охоче вибачає нам наші провини, але це не означає, що Бог не має принципів.

Прощення, яке отримуємо, має не тільки очистити наше сумління. Це прощення має змінити нас, викликати внутрішнє потрясіння, яке стане причиною того, що наше життя зміниться й піде іншим шляхом.

Старе добре катехизмове визначення кваліфікує гріхи, вчинені з надмірною надією на Боже милосердя, – тобто позицію, коли вважаємо, що «нагрішимо, висповідаємося й справу залагоджено», – як один із дуже важких проступків проти Бога.

Ми чули, яка доля спіткала слугу, котрому було багато пробачено, але котрий під впливом виявленої ласки зовсім не змінив свого життя та своєї поведінки. Думав, що «намахав» свого Пана. Кати, у руки яких його потім видано, пояснили йому, мабуть, що він трохи помилявся.

Остерігаймося такої поведінки й такої помилки.

Попередній запис

Чотири тисячі балів (Мт. 18:21-35)

Я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Благочестивій людині непросто увійти до Царства Небесного. Це не ... Читати далі

Наступний запис

Дід про хліб, а баба про фіалки (Мт. 19:3-12)

Людина нехай не розлучує. Дід про хліб, а баба про фіалки. Ця приказка добре описує стосунки між Господом Богом і ... Читати далі