Розділ 22:15-46 – Податок кесареві, найбільша заповідь

22:15-22 – Податок кесареві

У цьому фрагменті Ісус оточений великим колом людей, що представляють об’єднану опозицію. Спершу фарисеї намагаються впіймати Його в пастку. Незважаючи на те що фарисеї висловлювали свою солідарність з тими, хто обурювався ненависними податками, якими обкладався кожен юдей незалежно від рівня доходів, вони також співпрацювали з тими, хто дотримувався протилежних поглядів, – іродіянами, які здавна були зацікавлені підтримувати Ірода Антипу та Рим як гарантів стабільности для здійснення торговельної та ремісницької діяльности в цьому регіоні. Запитання, з яким вони звертаються до Ісуса після улесливих коментарів щодо Його діяльности, ставить Його перед важкою дилемою: сказати «так» сплаті щорічного «подушного» податку означатиме втрату поваги й підтримки народних мас, які вважають Його пророком, але відповідь «ні» призвела б до того, що римська влада звинуватить Його в підривній діяльності. Ісус негайно викриває їхнє лицемірство і просить показати Йому динарій, який зазвичай використовували для сплати податку. На звичайному динарії, що був в обігу в Палестині, не було людських зображень відповідно до вірувань побожних юдеїв (Вих. 20:4). Але монета для сплати податку мала бути римською і містити зображення імператора та надпис. Отже, відповідь Ісуса «Тож віддайте кесареве кесареві» була доречною, щоб уникнути пастки фарисеїв. Однак це не означає що Він намагався просто обійти цю проблему; Його відповідь навчає, що потрібно приймати тимчасово встановлений порядок настільки, наскільки він поважає верховну владу Господа. Ісус тримається на відстані від будь-яких революційних рухів, проте й не демонструє жодної підтримки імперії. Це дійсно показує, як мудро відповів Ісус, адже фарисеї змушені визнати, що римська монета суперечить Закону, тому що на ній зображений кесар. Його подальша відповідь: «А [віддайте] Богові Боже», містить натяк, що, так само як монета несе на собі зображення імператора, людина несе образ Божий, і тому належить Господу.

22:23-33 – Віра у воскресення

Саддукеї, у свою чергу, починають говорити загадками про подружжя, укладене згідно зі звичаєм левірату, та воскресення. Саддукеї визнавали лише П’ятикнижжя Мойсея, яке вважали авторитетними книгами Писань, і виключали віру у воскресення (пор. Дії 23:8; Йосип Флавій, Ant. 18, 1. 4). Звертаючись до закону про одруження з вдовою покійного брата (Втор. 25:5-6; пор. Бут. 38:8), вони наводять приклад про сімох братів, які одружуються з однією й тією самою жінкою, що не народжує дітей (пор. Тов. 3:8-15), аби піддати сумніву обґрунтованість воскресення. Показуючи, що їхнє розуміння воскресення неслушне, Ісус вказує на абсолютно новий вимір життя з Богом, в якому переважають духовні стосунки. Якщо Іс. 26:19 та Дан. 12:2-3 містять детальні пояснення щодо воскресення, то Ісус обмежується лише частиною Писань, визнаваною саддукеями. Отже, будуючи Своє судження на фрагменті з Вих. 3:6,15-16, в якому Господь говорить Мойсею, що Бог є вічним «Я є», Ісус аргументує, що вживання теперішнього часу означає, що патріярхи існують у вічних відносинах із Господом поза межами земного існування (пор. 8:11). І цього разу Ісус залишає Своїх опонентів враженими.

22:14-40 – Найбільша заповідь

Фарисеї втретє намагаються впіймати Ісуса в пастку. Цього разу вони залучають експерта з питань закону, щоб втягнути Його у звичайну рабинську дискусію про «найбільшу заповідь», хоч кожна заповідь була однаково зобов’язуючою. Вони прагнуть спонукати Його до такого твердження, на основі якого Його можна було б звинуватити в тому, що Він скасовує Закон (пор. 5:5-17). Спершу Ісус відповідає, використовуючи Shema (Втор. 6:4-9), відтак додає Лев. 19:18 – фрагмент, подібний до попереднього. Ці дві заповіді нерозривні, тому що неможливо любити Бога без того, щоб не любити кожну людину як Божу дитину. Зазначені заповіді зосереджені на взаєминах, що ґрунтуються на любові, яка лежить в основі пояснення всього Закону і всіх пророків (пор. 7:12).

22:41-46 – Месія: чий Він син?

Тут Ісус ставить фарисеям життєво важливе запитання, за допомогою якого показує, що їхнє розуміння ролі Месії кардинально відрізняється. Щоб зрозуміти причину цього запитання, потрібно взяти до уваги такі положення: 1) фарисеї були палкими прихильниками настання месіянської ери з Месією, сином Давида, згідно з Писаннями (2 Сам. 7:12-16; Пс. 89:3-4; Єр. 23:5), який встановить своє царство і принесе національну, політичну та релігійну свободу й владу; 2) у традиції пророків вважали союз із Давидом таким, що поширився на народ (Іс. 55:3-5); 3) термін «Христос», ужитий у Мт. 11:2 та 16:16, описує Ісуса як Отрока в Іс. 61:1,4), пізніше, коли первосвященик запитав Ісуса, чи Він є «Христос, Син Божий», Ісус відповідає, називаючи Себе Сином Людським, «що сидітиме праворуч сили Божої» (Мт. 26:63-64), покликаючись на Пс. 110:1; 5) Ісуса названо Сином Давидовим, загальновідомим месіанським іменем (9:27; 12:23; 15:22; 20:30-31; 21:9,15). Ісус піддає сумніву віру фарисеїв, покликаючись на Пс. 110:1, бо вони вважали цей псалом Давидовим і месіянським (в. 44). «Господь» – переклад слова YHWH «мій Господь», що передає єврейське ‘аdonі – шанобливе звертання, яке означає «мій господар». Це не ті слова, якими батько-юдей буде звертатися до свого сина, але син має звертатися так до свого батька (пор. 21:30). Ісус ставить під сумнів відповідь фарисеїв, що Месія є Сином Давидовим, навіть якщо так називали Його самого. Ісус мав на увазі ось що: Христос – це і є Син Людський, дійсно ототожнений зі Отроком Ізраїлем, до якого перейшов вічний союз, укладений із Давидом (Іс. 55:3-5; 61:1). Як Христос, Ісус у будь-якому разі міг бути названий «Сином Давидовим», але в іншому сенсі, порівняно з тим, як це розуміли фарисеї. Саме з цієї причини Ісус раніше наказав Своїм учням не розкривати всім, що Він і є Христос (16:20).

Попередній запис

Розділ 21:23-22:14 – Три притчі

21:23-27 – Походження влади Ісуса піддається сумніву Коли Ісус повернувся до Храму, щоб навчати, Його оточують первосвященики та старші народу. ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 23:1-12 – Попередження книжникам і фарисеям

Тут Ісус полишає фарисеїв і звертається до народу, висловлюючи Своє занепокоєння поведінкою проводирів, які впливали на людей. Він попереджає їх ... Читати далі