Розділ 23:1-12 – Попередження книжникам і фарисеям

Тут Ісус полишає фарисеїв і звертається до народу, висловлюючи Своє занепокоєння поведінкою проводирів, які впливали на людей. Він попереджає їх та Своїх учнів, щоб остерігалися йти шляхами тих вождів, а далі прямо засуджує їх найсуворішими словами, докоряючи їм так само, як це в давнину робили пророки (так як в Іс. 5:8-23), висловлюючи страшні попередження на зразок проклять, що накладалися в разі порушення союзу.

Книжники та фарисеї зайняли місце Мойсея, тому що вони фактично перебрали на себе священицькі функції навчати людей про Закон союзу з Богом. Тому, оскільки вони є передавачами Закону союзу, Ісус наставляє Своїх слухачів виконувати й дотримуватися (пор. Втор. 4:6; 7:12; Іс. 56:1) всього, що вони говорять. Ісус звертається до основних положень союзу і дійсно не виправдовує те, яким чином книжники та фарисеї тлумачили закони у своїй усній традиції (пор. 12:1-14; 15:1-20; 16:5-12; 19:3-9). Фраза «за вчинками їхніми не робіть» стосується також і їхнього тлумачення Закону (див. 15:1-20). Звичайні люди могли почути текст Писань лише в синагогах, де домінували книжники та фарисеї. «Тяжкі тягарі», які вони кладуть людям на плечі, – це не що інше як їхнє тлумачення Закону і нав’язування цих тлумачень іншим. Ісус навчав зовсім іншого ставлення до Закону, де його ярмо було приємним, а тягар – легким (Мт. 11:30). Ісус критикує прогалини в їхній концепції праведности (6:1-18), бо ці вожді виконували свої дії напоказ (а отже – «лицемірили»). Ісус наводить приклади: 1) вони використовують ширші й більш помітні паски філактерів – невеличких шкіряних коробочок, в які вкладені записки з висловами з Закону, які були прив’язані до лоба й лівої руки, що було майже буквальним виконанням припису Вих. 13:9 та Втор. 6:8; 2) аби привернути увагу вони побільшують китиці на краях одягу, що їх носили як нагадування про союз; 3) вони шукають найкращі місця на бенкетах, сідаючи поближче до господаря, і перші сидження в синагогах, які зазвичай зберігалися для старійшин і вчителів. Слово «рабі» мало значення «учитель». Однак у цьому контексті варто розуміти, що цей титул буквально має значення «мій великий».

Ісус нагадує Своїм учням (вв. 8-10), що в царстві Божому є лише один Учитель і один Отець – і це Бог (пор. Єр. 63:16; 54:13-17; 31:33-34). І з вченням Бога в серцях усі є рівними; жоден не має права претендувати на владну посаду та отримувати контроль над іншими. Учням навіть не дозволялося називати себе «вчителями», щоб не вивищуватися понад іншими, адже є лише один Учитель, Який показує їм Отця – і це Христос (пор. 11:25-27). На противагу книжникам та фарисеям і царствам світу, ті хто будуть найбільшими в царстві, нехай принизять себе, щоб бути слугами для інших (пор. 18:4; 20:26-27).

АНТИЮДАЇЗМ ТА ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТВІЯ

Звинувачення Матвія в «антиюдаїзмі» великою мірою ґрунтується на цій главі, яку досить часто вважають узагальненням християнської полеміки проти юдаїзму як такого. Окреслена перспектива виглядає ще більш викривленою і тенденційною, якщо ми припустимо, що цей текст відображає конфронтацію між християнською Церквою язичницької ідентичности та юдеями, яких ми розглядаємо одночасно як етнічний та релігійний організм, що існував ізольовано від християн. Незалежно від того, наскільки відмінною чи навіть відокремленою від юдаїзму є спільнота, до якої звертається Матвій, пристрасна критика євангелиста та гіркі викривальні слова Ісуса спрямовані не на етнічну чи релігійну сутність юдаїзму, а радше на тих фарисеїв, які, будучи вождями, протистояли Ісусові й не визнавали Його як справжнього Месію Ізраїля. Ісус дотримується традиції девтерономістичної школи та вчення пророків минувшини, особливо Єремії, коли звинувачує Єрусалим, називаючи його вбивцею пророків і праведників, що їх послав Бог. У світлі такого бачення постать Ісуса пов’язана з долями всіх людей, які були незаслужено переслідувані й убиті, проте таке розуміння стосується лише жертв, а не їхніх мучителів. Усі юдеї не підпадають під формулу колективної провини; цей текст не ставить також за мету генерувати ненависть проти «юдеїв». У контексті Євангелія не залишається жодного сумніву, що ті, хто стоять на боці Ісуса (учні, друзі та члени родини, які підтримують їх), – усі вони також юдеї. Матвій завзято протистоїть фарисеям не через те що вони юдеї, а через те що він їх сприймав як вождів, які не прийняли Ісуса. Звичайно, разом з іншими висловами Ісуса ці Його твердження, спрямовані проти фарисейського юдаїзму, набувають нового значення в очах християн: перше, коли християнське послання про Ісуса як розіп’ятого й воскреслого Месію зігнорувала більшість юдеїв, а пізніше – коли розгорнулася трагедія юдейського народу з повстанням юдеїв та знищенням Єрусалима.

Не можна заперечувати того факту, що колись християни помилково й зловмисно покликалися на цей текст, щоб виправдати антиюдейські настрої та ставлення в Церкві. Небезпека такого ставлення актуальна й досі, і це є предметом серйозного пастирського занепокоєння. Публічне каяття Церкви за гріх антиюдаїзму стає для пастиря суттєвою духовною передумовою для християнських роздумів над цим текстом.

Попередній запис

Розділ 22:15-46 – Податок кесареві, найбільша заповідь

22:15-22 – Податок кесареві У цьому фрагменті Ісус оточений великим колом людей, що представляють об’єднану опозицію. Спершу фарисеї намагаються впіймати ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 23:13-39 – Засудження книжників і фарисеїв, Плач над Єрусалимом

23:13-36 – Засудження книжників і фарисеїв Перший докір засуджує вчення й практики книжників та фарисеїв, які фактично унеможливлюють встановлення щирих ... Читати далі