21:1-11 – Вхід Ісуса до Єрусалима
Багато людей, які йдуть у цьому натовпі, – це паломники з Галілеї, що вбачають в Ісусові надію на оновлення й очищення від корупції в політичній та релігійній сферах. Ісус послав двох учнів у Вітфагію, щоб ті привели ослицю та жереб’я, про що було домовлено раніше. Потрібно пояснити простими словами: «Їх потребує Господь», і тварин негайно віддадуть. Тут ідеться про двох тварин, а не про одну, як це написано в Зах. 9:9. Можливо, так відбулося саме тому, що молоде необ’їжджене осля повинно було йти разом зі своєю матір’ю в гамірливій юрбі. Матвій поєднав два фрагменти Зах. 9:9 та Іс. 62:11. Спільним контекстом цих обидвох фрагментів є складання подяки за урожай у празник Кучок (пор. 17:4). У такому контексті Іс. 62:11 відзначає Боже звільнення, під час якого народ буде названо «народом святим, викупленцями Господа» (62:12). У Зах. 9:9 пророк описує вхід царя до Єрусалима, так само як Юда колись увійшов у Шіло на празник Кучок (пор. Бут. 49:10-12). Боже стадо, дім Юди (Зах. 10:3), тут змальоване як Боже царство царя миру, оскільки в Іс. 55:3-5 вічний союз, укладений із Давидом, перейшов тепер до них. Матвій покликається на ці пророцтва, об’єднавши обидва фрагменти в одній загальній цитаті.
Ісус готується в’їхати в Єрусалим як той, хто уособлює вірного Ізраїля, як Отрок Цар, що принесе відновлення царства Божого. Коли натовп бачить, як Ісус їде верхи на жереб’яті ослиці, у нього відразу ж виникають певні асоціації, і люди починають розстеляти свою одіж на дорозі перед Ісусом, неначе килим для царя (пор. 2Цар. 9:13). Інші зрізають із дерев гілки, як це вимагалося на празник Кучок (пор. Лев. 23:39-43; Неем. 8:13-18; 2Мак. 19:6-8), і розкладають їх по дорозі. Захоплення натовпу зростає, коли паломники виспівують останній псалом Галлелу (Пс. 113-118), що його виконували під час урочистих святкувань, безперервно вигукуючи радісний клич прослави на честь Ісуса, вшановуючи Його як месіянського царя. «Осанна» – це грецький відповідник єврейського слова, що означає «спаси нас» (Пс. 118:25), а фраза «Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я!» є наступним віршем того ж самого псалма (118:26). Людський натовп насправді пов’язує цю царську процесію з надією на прихід Сина Давидового, так само як це раніше зробили двоє сліпців (20:29-34). Урочисте вшанування, яке вони віддають Ісусові, свідчить про те, що Він дійсно є месією, пов’язаним із іменем Давида, Який визволить їх від гніту. Це питання має політичну конотацію і є дуже суперечливим. Коли жителі Єрусалима запитують: «Хто це такий?», паломники відповідають із застереженням: «Це Пророк, Ісус із Назарету Галілейського!». Уже віддавна існувало переконання, що «пророк, так само як Мойсей», прийде, щоб відновити відносини союзу з Богом (Втор. 18:15-18).
21:12-17 – Очищення Храму
Наперед задуманий вхід в Єрусалим у ролі Царя Отрока із Зах. 9:9, що репрезентував вірних, оживив певні сподівання. У Книзі пророка Захарії 9-14 змальовані провідники Єрусалима, особливо священство, які мали репутацію корупціонерів (Зах. 10:3). Але настане час, коли вони більше не будуть гнобити народ, коли Господь неочікувано прийде до Свого Храму (Мал. 3:1). Паломники, що відтворювали певні святкові обряди празника Кучок, пам’ятали, що коли Макавеї очистили й провели обряд посвячення Храму в 165 р. до Р. Хр., вони відзначали свято Кучок, незважаючи на те що жнива давно минули (2Мак. 10:6-8). Поширеною була думка, що Єрусалим та Храм будуть очищені з приходом Месії (пор. Ps Sol 17, 30). Ісус разом із паломниками, з’явившись у Дворі поган, потрапили в абсолютно меркантильне середовище, що утворилося навколо Храму та його релігійних обрядів. Ягнята, призначені на жертвоприношення на празник Пасхи, мали бути без жодної вади (Вих. 12:5), схвалені священиками, тому набагато простіше було придбати таке ягня в самих служителів культу, які проведуть відповідне ритуальне заколення жертовної тварини від імени жертводавців. Священство тримало монополію на виконання таких дій, тому ціни на зазначені послуги досить часто були завищені (пор. m. Кеr. 1-7). Крім того, римські гроші потрібно було обміняти на тирські для вжитку в Храмі. Уся система обрядів жертвоприношення перетворилась на прибутковий бізнес, і, як наслідок, корупція нівелювала дух служіння. Реакція Ісуса – повне неприйняття того, у що перетворилися жертвоприношення та інститут священства. Саме такою була також реакція пророків у давні часи (пор. Іс. 1:10-17; Єр. 6:20; Ос. 6:6; Ам. 5:21-25). Виганяючи торговців із Храму (пор. Зах. 14:21), Ісус покликається на два фрагменти Писання – Іс. 56:7 та Єр. 7:11, де обидва пророки засуджують зловживання, що існували в Храмі. Єремія передбачав, що Храм буде зруйновано, тому що він «вертепом розбійників став» (Єр. 7:1-15). Зміст, який Ісус вкладає в цю фразу, полягає в тому, що лицемірство й зловживання в Храмі незабаром призведуть до його руйнування.
В очікуванні нової ери сліпі та кульгаві приходять до Ісуса в Храмі і отримують зцілення. Древня традиція забороняла їм заходити до Храму (2Сам. 5:8); це також стверджували фарисеї, поширюючи на всіх припис, що стосувався лише священиків (пор. Лев. 21:16-24; m. Hag. 1, 1). Ісус зцілює їх на знак відновлення царства. Ознакою зростаючої популярности Ісуса було те, що до паломницької процесії приєдналися навіть діти, які разом з усіма співали «Осанна Сину Давидовому» в Храмі, що викликало обурення в колах первосвящеників та книжників, які відтепер вважають, що Ісус зневажив не лише Храм, але й Тору.
21:18-22 – Прокляття смоковниці
Прокляття смоковниці, що не давала плоду, – це свідомий символічний акт, притча в дії. Повертаючись на світанку наступного дня до Єрусалима, Ісус знову вражений браком віри й святости в «священному місті». Його голод – це насправді прагнення плодів праведности (пор. 5:6; Іс. 61:3). Смоковниця край дороги стає наочною ілюстрацією до такого уроку. Вона має листя, що є ознакою її життя, але не має плодів. Як правило, перші плоди смоковниці з’являються раніше за листя і достигають упродовж тривалого літнього періоду. Єрусалим – це місто, що демонструє ознаки життя, але не приносить плодів. Прокляття насилається на невірних єрусалимських вождів і має ознаки остаточного рішення Страшного суду. Учні висловлюють подив з приводу того, як швидко засохло фігове дерево. Своєю відповіддю Ісус хоче підбадьорити їх у вірі. Віра полягає в тому, щоб ніколи не сумніватися, і саме так учні відчують дію Божої сили у своєму житті. Знову, спираючись на Іс. 54:10, висловлюючи непорушність та незмінність Божої любови, Ісус говорить, що така віра здатна двигати «цю гору», так щоб вона кинулася в море.
