20:1-16 – Притча про робітників виноградника
Мораль цієї притчі полягає в тому, що в Царстві Небесному благословення й нагороди отримуються завдяки Божій доброті та любові, а не завдяки заслугам і тривалій службі. У Царстві немає місця для заздрощів чи жадібности. Господар виноградника символізує Бога в Царстві (Іс. 5:1-7). Працівників наймали на поденну роботу близько шостої години ранку, і це була найраніша година дванадцятигодинного літнього робочого дня. Інші години, згадані тут: приблизно дев’ята година ранку, полудень, третя та п’ята година дня. Загальноприйнята платня поденному робітникові за один робочий день становила один динарій. Господар бачить людей, які не мають роботи, а отже, й доходу, то ж він кличе їх на роботу у свій виноградник.
Близько шостої години вечора власник виноградника прикликає свого управителя, щоб той оплатив працівникам робочий день відповідно до закону (Лев. 19:13; Втор. 24:15). Але коли він чинить так, починаючи з останніх і закінчуючи першими, то перші починають ремствувати, що, мовляв, ті останні пропрацювали лише годину, але отримають таку саму платню, як і ті, що пропрацювали весь спекотний день. Так само й ті, що ввійдуть до царства в останню годину, отримають таке саме блаженство вічного життя, як і ті, що перебувають там довше (Пор. Єз. 18:21-23). Божа благодать не може бути приводом для дискусій. Ті, хто ремствують, мають запам’ятати, що вони отримали те, на що погодилися. Ні з ким не обійшлися несправедливо, кожен отримав з Божої доброти (в. 15).
20:17-19 – Третє передбачення страстей
Коли Ісус та апостоли наблизились до Єрусалима, Ісус відчув потребу ще раз розповісти лише Дванадцятьом про те, наскільки важливим саме для них є це паломництво до Єрусалима: Він повинен пройти через смерть та воскресення, як Отрок Ізраїля, щоб привести багатьох до праведности (Іс. 53). Тут Він пояснює все надзвичайно детально, щоб апостоли були готові. Ісус говорить, що «буде відданий», вживаючи граматичну пасивну форму, яка свідчить про Божу дію. Бог допустить жахливі страждання Ісуса, Його розп’яття, але (Страждаючий Отрок) Син Людський восторжествує, воскреснувши на третій день.
20:20-28 – Сини Зеведеєві та царство Сина Людського
Думка про те, що Ісус незабаром має ввійти в Царство Небесне спонукає «мати синів Зеведеєвих» попрохати, щоб її сини Яків та Іван сіли на престолах вищої влади біля Ісуса в Його царстві; на престолах, які будуть, як сказано вище, належати Дванадцятьом (19:28). Яків, Іван та їхня матір усе ще дотримуються традиційних поглядів на природу царства. Можливо, автор тут має на увазі іронічний підтекст, бо ті, хто закінчать життя по лівому й правому боці від Ісуса, будуть розіп’яті (27:38). Чаша, про яку брати, не усвідомлюючи того, заявляють, що готові її випити, – це чаша страждань, про яку йдеться в 26:39. Вавилонське вигнання було назване «келіхом вина цього гніву» (Єр. 25:31; Єз. 23:31-33), який у кінці періоду вигнання мав потрапити до рук їхніх мучителів (Іс. 51:17-20). Однак через те, що Ізраїль був неспроможний виконати своє призначення і не сприймав слів Ісуса, Він усвідомлює, що сам повинен випити цю чашу до дна. Брати також постраждають, як і Він, а царство належить Отцю. Через ремствування інших учнів Ісус вирішує зібрати їх і пояснити, що царство Отця не схоже на царство язичників, де князі народів прагнуть панувати, маючи владу над іншими, воно зовсім протилежне: це означає служити в любові, допомагаючи іншим розкрити свій потенціял. Бути вождем – значить служити, наслідуючи приклад Сина Людського. Син Людський має віддати Своє життя як викуп за багатьох. Він має випити чашу поразки Ізраїля, бо Він «візьме на Себе гріхи багатьох», як і гріхи тих народів, для яких Ізраїль мав бути світлом (Іс. 53:10-12). «Викуп» означає, що Ісус має віддати Своє життя, щоб принести відкуплення для Ізраїля і через вірного свідка Ізраїля також відкупити народи. Слово «викуп» означає «спокутування, відкуплення». Це дієслівна форма, яка досить часто вживається в Іс. 40-66 і пояснює, що Господь «відкупляє» Ізраїль із рабства як найближчого родича (пор. Лев. 25:47-55). Тому Ісус говорить, що частина Його місії як Отрока/Сина Людського – віддати Своє життя, щоб принести цей викуп «за багатьох». В Іс. 53:11-12 саме Отрок «виправдає багатьох», бо «їхні беззаконня понесе на собі». Таким чином, твердження «віддати Своє життя на викуп за багатьох» поєднує дві головні думки: смерть Отрока Ізраїля у вигнанні як жертву за гріх (Іс. 53:10) та Боже відкуплення Ізраїля, щоб він жив у праведності. Смерть і воскресення Ісуса, таким чином, має звільнити багатьох від їхнього гріха, щоб багато одізвалися на Добру Новину про царство й жили у вірі в завіті з Господом.
20:29-34 – Двоє сліпців
Опис про зцілення двох сліпців дуже нагадує 9:27-31. Ця оповідь є надзвичайно важливою з трьох причин: 1) вона містить натяк на те, що сини Зеведеєві мають подивитися на все духовними очима з вірою; 2) цей опис доводить, що навіть коли Син Людський входить в Єрусалим, Він готовий служити зневаженим та знедоленим; 3) звертання до Ісуса «Сину Давидів» випереджає наступний епізод, де натовпи людей будуть вітати його як «Сина Давидового» (21:9). Сліпці сидять при дорозі, просячи милостиню в перехожих прочан, які йдуть на празник Пасхи, але почувши, що наближається пророк із Галілеї, вони гукають до Нього, благаючи про милосердя та уздоровлення. Незрячі звертаються до нього «Сину Давидів», як до єдиного, хто може поставитись до них справедливо. Людський натовп, що поспішає до Єрусалима, просить їх замовкнути, але Ісус, змилосердившись над ними, зцілює їх. Ісус увійшов в їхні життя, і вони тепер ідуть слідом за Ним як Його учні.
