17:14-20 – Сила віри
Коли Ісус повернувся до натовпу та до решти учнів, Йому назустріч виходить дуже засмучений чоловік, недужий син якого через епілептичні припадки часто себе травмує. Учні Ісуса не були готові робити щось для нього, незважаючи на те що їх послано для проповідування й зцілювання (10:1,8). Тут автор показує разючий контраст між їхнім захопленням, яке вони пережили на вершині гори, та їхнім браком віри. Мойсей також спостерігав брак віри ізраїльтян після свого спілкування з Богом на горі Сінай (Вих. 32). Ісус висловлює обурення, говорячи про брак віри в них і використовує такі самі фрази, що й Мойсей для опису відсутности віри в Ізраїля (Втор. 32:5,20). Відтак Він виганяє біса й хлопець одужує. Пізніше, коли учні залишаються наодинці з Ісусом, вони запитують у Нього, чому вони були неспроможні вигнати демона. Відповідь Ісуса така: «Через вашу малу віру»; це фраза, яку Він уже говорив раніше (6:30; 8:26; 14:31). «Віра» – феномен рецептивний і активний, тому що вона є вираженням взаємин із Господом, які втілюються у взаєминах з іншими. Ось чому Ісус використовує цей вислів мудрости, який ми знаходимо в Іс. 54:10, коли говорить, що якщо їхня віра буде розміром із зерно гірчиці (див. 13:31), вони зможуть пересувати гори.
17:22-23 – Ісус знову говорить про Свою неминучу смерть та воскресення
Фраза «коли пробували вони в Галілеї» свідчить про те, що зібрався великий натовп людей, які мали намір здійснити паломництво до Єрусалима, аби відсвяткувати празник Пасхи. З часу преображення події стрімко розвивалися, наближаючи розв’язку останніх днів в Єрусалимі. Тут є ще один аспект, який набирає все більшої ваги, – це повне розкриття Ісуса як Сина Божого. Отже, ще раз (див. 16:21) Ісус попереджає Своїх послідовників про те, що має відбутися в Єрусалимі. Він має постраждати й померти, але наголос тут знову поставлений на воскресенні, тому що в цьому полягає оправдання Отрока/Сина Людського (Іс. 52:13; 53:10). Учні дуже засмучені, тому що вони все ще не зрозуміли, чому Ісус має постраждати, а також тому що вони не впевнені, яку роль будуть відігравати (пор. 16:24-26).
17:24-27 – Сплата податку на Храм
Податок на Храм у півшекеля збирали в Галілеї перед празником Пасхи. Це було щорічною даниною, яку мали сплачувати всі юдейські чоловіки, яким виповнилося двадцять років (m. Seqal. 1, 1-3; 2, 1), на повсякденне та святкове жертвоприношення. Розмір податку був визначений на основі Вих. 30:11-16, де він описаний дуже докладно. Оскільки податок у півшекеля мали сплатити всі юдейські чоловіки, це стало своєрідним показником приналежности до юдейської спільноти. Тому переважна частина юдейських чоловіків сплачували цей податок, навіть якщо не дуже переймалися тим, як відбувалися обряди жертвоприношення, чи життям Храму в Єрусалимі. «Чи не заплатить ваш учитель дидрахми?» – це запитання могли поставити Петрові, адже відбувалася певна дискусія з приводу того, чи священики й рабини мають сплачувати цей податок. Оскільки учні разом зі своїм учителем направлялися до Єрусалима для святкування Пасхи, Петро очікує, що Ісус заплатить. Ісус, зайшовши до хати, ставить запитання Петрові про те, наскільки виправданим є цей податок. У світському суспільстві правителі не змушують членів своїх родин сплачувати мито чи подушний податок. Петро, визнавши, що Ісус є Сином Божим, повинен тепер розмірковувати над дилемою: якщо Ісус Божий Син, Він не має сплачувати податок для дому Свого Отця. Принцип звільнення синів від сплати податку передбачав, що Син Божий також є вільним від сплати податку на Храм. Цей умовивід виходить за рамки відносин Ісуса з Його Отцем; християни, особливо в контексті Матвієвої юдейсько-християнської спільноти, мали б бути звільнені від зобов’язань перед Храмом. Увесь культ жертвоприношення, який відбувався в Храмі, знову піддається сумніву (пор. Ос. 6:6). Однак, щоб ні в кого не викликати сумніви через брак розуміння в них, Ісус виконує цей обов’язок і наказує Петрові закинути вудку в море та знайти гроші для сплати податку в нутрі першої ж зловленої риби.
