Неспроможність багатьох зрозуміти це вчення Ісуса призводить до зростання поляризації навіть серед Його прихильників.
13:53-58 – Невизнання в Назареті
Тут Матвій востаннє згадує про те, що Ісус проповідує в синагозі, що може свідчити про великий спротив юдеїв стосовно Нього. Люди висловлюють подив, спостерігаючи, як Ісус проповідує і зцілює, являючи докази про царство. Вони визнають Його сином Йосипа, теслі, та Марії, як також і Його братів Якова, Йосипа, Симона та Юду (пор. 12:46-49; Ів. 2:12; Дії 1:14; 1Кор. 9:5) і Його сестер, що жили з ними. Яків пізніше став лідером спільноти вірних в Єрусалимі (Дії 12:17; 15:13; 21,18; 1Кор. 15:7; Як. 1:1), а Павло вважає його «Яковом, братом Господнім» (Гал. 1:19; 2:9,12). Юда може бути впізнаний як «Юда», брат Якова молодшого (Юда. 1). Ів. 7:5 свідчить, що брати Ісуса не увірували аж до Його воскресення, але пізніше стали учасниками першої місії (1Кор. 9:5). Не визнаючи діяння Ісуса, мешканці цього міста власноруч поставили перешкоду на своєму шляху до Бога (пор. Іс. 57:14). Отже, Ісус як Божий пророк переживає це неприйняття навіть у Назареті (пор. Єр. 11:21; 12:6).
14:1-22 – Смерть Івана Христителя
Ірод чотиривласник – це Ірод Антипа, правитель Галілеї та Переї в період з 4 р. до Р. Хр. і аж по 39 р. по Р. Хр. Почувши розповіді про чудесні діла Ісуса і про те, що Його мали за пророка (13:57; 21:46), яким вважався також Іван (в. 5), Ірод навіть злякався, що Ісус – це і є Іван, воскреслий із мертвих. Він свого часу засудив Івана до страти, бо на тому наполягала його жінка Іродіяда, що, як про це пише Матвій, була колишньою дружиною його брата Пилипа. Йосип Флавій говорить, що Ірод вкинув Івана в темницю, оскільки той мав величезний вплив на населення. Матвій пояснює цю ситуацію, беручи до уваги релігійні мотиви: Іван піддавав нищівній критиці Ірода, бо той порушив закон, одружившись із жінкою свого єдиноутробного брата Пилипа (пор. Лев. 18:6; 20:21). Іродіяда скористалася римським законом, щоб отримати розлучення з Пилипом, а цей акт, згідно з юдейським Законом, вважався недійсним. Антипа розлучився зі своєю першою дружиною, дочкою набатейського царя Арети, щоб одружитися з Іродіядою, власною братовою. Небажання Ірода вбити Івана можна порівняти з небажанням Пилата засудити Ісуса на смерть. «Дочка Іродіядина» (в. 6) була ще підлітком, коли попросила голову Івана Христителя. Ірод, по-дурному присягнувши перед усіма гостями, опинився в ситуації, коли вже не міг не виконати ексцентричного бажання юної особи (в. 9). Івана Христителя обезглавлено без будь-якого суду.
14:13-21 – Насичення п’яти тисяч
Новина про смерть Івана Христителя спонукає Ісуса віддалитися від натовпу людей. Він бажає усамітнитися для роздумів і молитви. Але коли Ісус відпливає човном, натовп слідує за Ним по берегу. Незважаючи на зростаючу небезпеку, що виходила від релігійних та політичних вождів, справа царства розвивається. Вислів «змилосердивсь над ними, і їхніх слабих уздоровив» нагадує обітницю відновлення в Іс. 49:13; так само й насичення голодних є виконанням обітниці, даної в Іс. 49:10 (пор. також 58:10). Ісус не просто задовольняє потребу людей, Він святкує прихід царства до зневажених та немічних. Ісус виступає в ролі господаря й наказує людям посідати на траві, щоб споживати їжу. Відтак Він бере п’ять хлібів і дві риби й підводить очі до неба (Пс. 123:1), благословляє Бога, ламає хліби та віддає їжу учням, щоб вони роздали її людям. Тут ми бачимо дуже близькі паралелі з описом Таємної Вечері, яку пізніше Ісус споживав разом зі Своїми учнями (26:26-29). Обидві ці події свідчать про сподівання на месіанський бенкет, святкування настання царства Божого (Іс. 55:1-2). Фраза «їли й наситились» нагадує нам про те, як Господь нагодував синів Ізраїля, коли вони перебували в пустині (Вих. 16:4-12), оскільки тут також змальоване «місце пустинне» (вв. 13, 15). Саме висловлювання є загальновідомим і символізує блаженства союзу, які отримує народ (Втор. 8:10; 11:15; пор. Мт. 5:6). Дванадцять апостолів наповнили коші, які мали при собі, і ця деталь показує, наскільки неймовірними були блаженства, отримані як запрошення до святкування царства (Іс. 55:1-3). Фраза «мужа тисяч із п’ять, крім жінок і дітей» – типова, коли йдеться про обчислення народу Ізраїля, який перебував у пустині (пор. Вих. 12:37; Чис. 11:21). Отже, це чудо насичення людей є ознакою святкування відновлення царства Божого в житті Божого народу.
14:22-33 – Ходіння по воді
Цим фрагментом автор підкреслює всемогутність Ісуса під час втихомирення бурі на морі (8:23-27), доповнюючи свою розповідь ще одним чудом – ходінням по воді. Наказавши учням увійти до човна й переплисти на інший берег, Ісус відпустив людей, щоб усамітнитися, піднятися на гору й протягом вечора провести час у молитві до Небесного Отця. Пізніше, «рано-вранці» (буквально «о четвертій сторожі нічній» [з 3 години ночі до 6 години ранку]), Ісус, ступаючи по поверхні води, підійшов до учнів, що перебували в човні, який підкидали хвилі. Рання година на світанку зазвичай є символом Божої благодаті в Псалмах (пор. Пс. 5:4; 88:14; 90:14; 92:3; 143:8). Оскільки Господь має владу над водами (Пс. 89:10-11; 107:23-32) і спасає Свій Божий народ, проклавши «стежку через великі води» (Пс. 77:16-20; Іс. 43:16; 51:10), Ісус демонструє Господню спасительну всемогутність (пор. Іс. 43:10,12). Учні, маючи Ісуса за привида, кричать зі страху (пор. Пс. 107:28). Його відповідь «Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!» нагадує Божі запевнення маловірних людей, які ми зустрічаємо в Девтеро-Ісаї: «Не бійся, з тобою бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій!.. Бо Я – Господь, Бог твій… Не бійся,… Я тобі поможу, говорить Господь» (Іс. 41:10,13,14).
Впізнавши Ісуса, Петро, з самого початку захоплюючись Його всемогутністю, відповідає з вірою. Ісус покликав Петра, і той як представник Дванадцятьох іде по воді. Вирушивши назустріч Ісусові, він тим самим доводить, що завдяки Йому має таємничу силу й могутність. Але коли увага Петра переключається на вітер – він починає тонути. Епізод, де Петро виказує свої сумніви, є символічним і знаходить своє продовження у фрагменті опису страстей Христових, де цей апостол відмовляється від Ісуса (Мт. 26:69-75). Водночас цей епізод є ілюстрацією того, як будь-який християнин іде за Христом в умовах бурі: нас підтримує сила Господня, але якщо наша віра похитнулася – ми тонемо. Читач має ототожнити себе з Петром і вигукнути: «Рятуй, Господи!..» (8:25; Пс. 69:1-3). Ісус, простягнувши руку, вхоплює його. «Маловірний» – вираз, притаманний стилю Матвія (6:30-33; 8:26; 16:8; 17:20), що його досить часто вживає Ісус, говорячи про Своїх учнів, які ще не навчилися беззаперечно довіряти могутності Божого керівництва й наявності цієї влади в Ісусі. «Усумнився» – слово, яке вживається лише в цьому місці та в 28:17 і має значення «сумніватися». Автор наголошує на потребі непохитної віри в Господню спасенну силу. Учні виказують захоплення й здивування, вигукуючи: «Ти справді Син Божий!», таким чином визнаючи, що Ісус і є тим вірним Отроком й свідком Господа, Яким Його було проголошено під час хрищення (3:17), і Його визнають навіть демонічні сили (4:3:6; 8:29), але вони також поглиблюють своє бачення Божої природи цього Сина, Який має владу навіть над морем та вітром.
14:34-36 – Зцілення в землі Генісаретській
Люди в землі Генісаретській, території, розташованій на західному узбережжі на південь від Капернаума, яким було відомо про силу Ісуса зцілювати недуги, принесли до Нього всіх недужих і почали благати, «щоб бодай доторкнутися краю одежі Його», так само як це зробила кровоточива (див. 9:20). Незважаючи на опір з боку релігійних та політичних вождів і на загрозу, яка ставала дедалі ближчою, звичайні люди все ще демонстрували свою віру в Господню силу і прагнули Його царства.
