Відновлення народу Божого
Між двома довгими промовами: першою, Нагірною проповіддю, та другою, що бере початок у 9:35, Матвій змальовує служіння Ісуса як цілу низку ситуацій, коли Він чудесно зцілює людей. Фрагменти, що описують такі події, обрамлені двома блоками про навчання. Ця секція Євангелія функціонує як єдина композиційна цілість. Водночас наратив окреслений не лише хронологічними рамками, але й географічними даними про перебування й переміщення Ісуса, що дозволяє читачеві візуалізувати перебіг подій. Далі євангелист, змальовуючи ці події, підводить читача до богословських тем і висновків: мова йде насамперед про 9:9-17, де здатність Ісуса творити чудеса показана як знак, що свідчить про Його дійсну владу та місію прощати гріхи. Досить доречно виглядає спілкування Ісуса з грішниками, що розгортається в цьому фрагменті, а відтак слідує фрагмент, що містить протиставлення: з одного боку, тут різко розкритиковано участь Ісуса в щедрому бенкеті, який приготували грішники, а з іншого – він говорить, що настануть страждання й горе, коли Його учні, полишені Ним, будуть постити та голосити.
Вплітаючи в єдину канву оповідання про чудеса та учнівство, Матвій має на увазі відновлення Ізраїля та встановлення царства для нових учнів, що є нагальною потребою. Пророки досить часто говорили про відновлення Божого народу як про зцілення їхніх ран (Ос. 6:1; Єр. 8:11,22; 30:17; Іс. 30:26). У Книзі пророка Ісаї це відновлення було описане як процес зцілення глухих, сліпих, зневажених, слабких, кривих, німих та скрушених серцем. Ізраїль, що був пригнобленим та зневаженим (Іс. 53:3), зазнає відновлення, щоб знову бути здоровим і через це здійснити волю Господа (Іс. 53:10). Творячи описані зцілення, Ісус таким чином проголошував це відновлення і одночасно здійснював його.
8:1-4 – Оздоровлення прокаженого
Проказу вважали інфекційним захворюванням, і будь-яка людина, що заразилася цією хворобою, мала перебувати в ізоляції від інших (пор. 2Хр. 26:19-21). Мало того, від неї вимагалося попереджати про небезпеку будь-яку іншу людину, що наближалася до неї (Лев. 13:45). Через важкий перебіг хвороби і загрозу, яку вона несла суспільству, існували дуже детальні приписи щодо поведінки у випадку контакту з хворим (Лев. 13-14). Коли прокажений наблизився до Ісуса і впав навколішки замість того, щоб закричати «нечистий», це свідчило про те, що він мав абсолютну впевненість у тому, що Ісус може зцілити його. Прокажений звертається до Ісуса як до «Господа», як до повновладного вчителя (7:29). Ісус відповідає на його віру, доторкнувшись до нього, хоч цей контакт вважали опоганювальним (Лев. 5:3), і чоловік, якого Він торкнувся, негайно очистився від прокази.
Відповідно до закону, першим, хто мав дізнатися про те, що чоловік очистився від прокази, мав бути священик, і поки це проголошення не було здійснене, хворий чоловік офіційно вважався нечистим. Ісус дає пораду, щоб він учинив так, як прописано в Законі (Лев. 14:4,10): щоб священик став свідком, перш ніж цей чоловік говоритиме з іншими людьми. Для Матвія це твердження означає більше, ніж просто доказ зцілення, як це доводить цитата з Іс. 53:4, наведена наприкінці першого фрагменту, що описує чудеса зцілення (в. 17). Оздоровлення прокаженого є першою ілюстрацією відновлення цілісности Божого народу; «погорджений, останній між людьми» стає оновленою людиною (Іс. 53:3). Цей вірш в Іс. 53 іноді розглядають як опис людини, що хворіє на проказу, і на це вказує Вавилонський Талмуд (b. Sanh. 98b).
8:5-13 – Оздоровлення слуги сотника
«Центуріон» можливо був військовим офіцером, який командував сотнею піхотинців, що забезпечували військову присутність Риму в Капернаумі. Матвій наводить дуже мало деталей про нього; для євангелиста головним є той факт, що язичник може бути долучений до царства. Звертання «Господи» у в. 6 означає не що інше як «пане», але, адресоване Ісусові, воно асоціюється зі словом «повновладний», що вжите в 7:29. Хвороба слуги, яка спричинила його параліч, завдавала йому величезних страждань, і сотник вирішив вдатися до таких дій із міркувань співчуття до свого слуги. Згідно з рабинською традицією, увійти в дім язичника означало опоганитися самому (m. Ohol. 18, 1). Благання сотника «промов тільки слово, і видужає мій слуга» (в. 8) швидше за все враховує цей аспект. Лише тільки словом Господь уздоровлює (напр., Пс. 107:20; Муд. 16:12) і здійснить відкуплення всіх народів (Іс. 45:23; 55:11).
Ісус «здивувався» і звернувся до натовпу зі словами: «Навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!», тому що сотник продемонстрував, наскільки щирою була його віра і наскільки повно він покладався на владу Ісуса та Його могутню силу зцілення. Вираз «багато-хто прийдуть від сходу та заходу» (в. 11) повторює обітницю про те, що частина плану про відновлення полягатиме в тому, що народи прийдуть до світла Ізраїля, яке буде яскраво світити нам, даючи розуміння, що Бог – це єдиний Господь (Іс. 49:12; 60:3-7; 66:18-23; Зах. 8:20-23). Матвій уже висловлював свої сподівання на прихід язичників до Ісуса, описуючи подорож мудреців. «Їсти» чи «сидіти за столом» означало радіти й святкувати відновлення царства Божого на месіянському бенкеті (пор. Іс. 25:6; 55:2). Сини царства (в. 12) – це ті, які очікують успадкування царства як потомки Авраама, Ісака та Якова. Отже, ті, що заявляють про свою причетність до царства за расовими ознаками, а не за вірою, будуть знехтувані. Євангелист, мабуть, мав намір зробити натяк на опис того бенкету, який відбуватиметься в домі митаря в наступній главі. Фраза «темрява зовнішня – буде там плач і скрегіт зубів» – це їхнє вигнання під час Страшного суду: вони будуть абсолютно відділені від сяйва Божої присутности. Це улюблене висловлювання в Матвія (13:42,50; 22:13; 24:51; 25:30), адже тут він проводить паралель із діями нечестивих людей, які скрегочуть своїми зубами проти праведників (Пс. 35:16; 112:10; Пл. Єр. 2:16; Йов. 16:9).
