
Ісус завершує Нагірну проповідь низкою антитез, так само як і Сінайський союз завершується попередженнями й настановами. Усі твердження містять опис різних шляхів, якими людина намагається наблизитися до царства, які, незважаючи на зовнішні спільні ознаки, призводять до абсолютно різних результатів: життя чи смерти. Ця частина розпочинається тезою, що містить моральний дуалізм: існує лише два шляхи. Текст не визнає можливости існування якогось «нейтрального» або «невизначеного» курсу життя, протягом якого питання про спасення перебуватиме в стані дрімоти чи очікування. У подальшому тексті питання про спасення не є проблемою статистики, воно пов’язане з загрозами щодо перебування у вічності, які існують у житті переважної більшости людей. Зауважимо, що жорстока невблаганність такого розуміння і той факт, що це питання повторно з’являється в зміненому вигляді в пізніших главах Євангелія, є суттєвими в змісті коментаря в цілому.
7:13-14 – Входьте вузькими дверима
Зазначений фрагмент містить повчання про те, як долучитися до спільноти вірних, і що це не означає просто йти слідом за натовпом або піддатися суспільному тискові, а отже, стати загубленим. Ісус розгортає перед Своїми слухачами два шляхи, про які йдеться в Сінайському союзі та й у цілому СЗ (Втор. 30:15-20; Єр. 21:8; Пс. 1). Ісус пропонує таке саме повчання, яке міститься у Втор. 30:19-20. Вузька дорога у в. 14, – це дорога, «сповнена митарств» і переслідувань, що відбуваються з тими, хто йде шляхом до царства (5:10-12; 10:17-25; 13:21; 24:9-31). Ось чому мало таких, хто знаходить ту дорогу, попри відкрите запрошення.
7:15-20 – Стережіться лжепророків
Ті, хто вестиме людей широкими дверима і розлогою дорогою на погибель, є лжепророками. У СЗ лжепророки – це особи, які, керуючись особистою вигодою, говорили лише те, що люди хотіли від них почути (пор. 1Цар. 22; Єз. 13). Термін «лжепророки», ужитий тут, позначає будь-кого, хто брехливо заявляє, що він є духовним лідером народу, зокрема навіть деяких дуже педантичних людей, представників Божого народу. Метафора про пастуха й овець дуже поширена в СЗ. Бог є Пастирем Ізраїля (Пс. 23; 78:52; 100:3; Єз. 34). Царі й вожді Ізраїля досить часто приміряли на себе цей символічний титул, але, як на це вказували класичні пророки, особи, яким люди довіряли як своїм пророкам, досить часто виявлялися хижими вовками (Зах. 3:3-4; Єз. 22:27-28; Мт. 10:16). Для Ісуса справжні пророки визначалися не лише тим, що їхні пророцтва збувалися (Втор. 18:15-22), але також і тим, який спосіб життя вони провадили і чи давали добрі плоди (в. 16). Колючки й будяки символізували падіння в гріх та спустошення, яке гріх тягне за собою (Бут. 3:18; Ос. 10:8; Іс. 7:23-25).
7:21-23 – Стережіться неправдивого учнівства
Брехливі вожді можуть з’явитися як у середовищі послідовників, так і прийти ззовні. Вони будуть проголошувати, що мають силу творити чудеса в ім’я Ісуса, прагнучи розширити свій вплив і владу. Оскільки лише виконавці волі Отця Небесного (пор. 6:10) увійдуть до Царства Небесного, ті, хто стверджують, що творять чудеса в ім’я Ісуса, не підпадають під цю категорію, і тому вважаються лжевчителями. Фраза «того дня» стосується останнього Судного дня, так само як і в будь-якому іншому місці в Євангелії від Матвія (24:19,22-29,36,38; 26:29). Автор змальовує Ісуса як Сина Людського, що возсідає на престолі Судді в той день (16:28; 19:28; 24:30-31; 25:31). Фраза «Хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували?» нагадує контекст із Єр. 14:14 та 27:15. Заяви про те, що вони виганяли бісів і творили силу чудес, визначали цих людей як лжеучнів, адже саме Своїм учням Ісус пізніше дав владу творити всі ці чудеса (10:1. 8). «І їм оголошу Я тоді» – це правнича лексика, яку використовують при проголошенні урочистої та обов’язкової до виконання декларації. «Я ніколи не знав вас» – твердження, яке проголошує, що ті особи, які робили такі заяви, ніколи не були Ісусовими учнями. Ця формула неприйняття здається нам особливо жорсткою, якщо ми усвідомлюємо, що Нагірна проповідь відбувається одразу ж після того, як автор описує покликання учнів і показує, як зав’язуються довірливі стосунки між ними та Ісусом. «Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (цитата з Пс. 6:9) – це плач стражденного праведника, якого Господь захищає від ворогів.
7:24-27 – Справжній фундамент
Ісусова проповідь завершується так само, як девтерономістична мова, присвячена союзові, що закінчувалася попередженням про два шляхи («життя і добро, смерть і лихо», Втор. 30:15-18). В Ісусовій проповіді ми спостерігаємо аналогічний підхід. Фраза «кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх» нагадує досить поширене повчання з Книги Второзаконня про необхідність дослухатись до слів союзу та виконувати їх (напр. 5:1; 6:3). Отже, ця проповідь розглядається як новий союз, такий, що оновлює первісний намір союзу на горі Сінай, але він має бути записаний у серцях людей (Єр. 31:31-34; Іс. 51:7). Метафора спорудження будинку на камені абсолютно зрозуміла слухачам; вона означала: «поставити в основу свого життя Бога», оскільки Бога досить часто називали «скелею» (Втор. 32:4-32; Пс. 62:6; Іс. 26:4). Життя, що побудоване на цих відносинах союзу з Богом не може бути зруйноване, незважаючи на те наскільки могутні сили протистоять йому. Метафори про міцний та нестійкий фундаменти перегукуються з Іс. 28:14-18 та Єз. 13:10-16. У цьому заключному повчанні про вірність автор досить чітко дає нам зрозуміти, якими небезпечними є неправдиві вожді.
7:28-29 – Підсумковий коментар
Фраза «і ото, як Ісус закінчив ці слова» повторюється майже дослівно наприкінці всіх головних дискурсів у Матвія (11:1; 13:53; 19:1; 26:1) як формула, що завершує повчання, а також на знак того, що далі починається новий фрагмент. «Народ дивувався з науки Його» – як і чого Він навчав. Його наука про Царство Небесне була кардинально відмінною, оновленою, не обмеженою жодними установами чи вимогами, як це тлумачили книжники й фарисеї. Замість того щоб бути квазіполітичною інституцією, царство було описане як дар люблячого та милосердного Небесного Отця. Царство передбачає відносини в союзі з Богом та один з одним – те, що виходило за межі таких категорій, як стать, соціальний статус або національність. По-друге, якщо метод книжників полягав у цитуванні висловів авторитетних людей, яке передувало узагальненому тлумаченню, Ісус відразу переходить до суті проблеми висловом «А Я вам кажу». Його твердження з позиції авторитету продемонстрували знання Писання, якому жоден книжник не зумів дорівняти; влада Ісуса проявилася завдяки Його унікальним стосункам із Небесним Отцем.