В образі такого ідеального представника Ізраїля Ісус тепер проходить випробування, подібні до тих, що їх Ізраїль проходив протягом сорока років у пустині. Дух Божий тепер веде Його в пустиню для випробувань, як у Втор. 8:2-5, де йдеться про те, що Господь випробовує Ізраїль в пустині, «як навчає чоловік сина свого». Ісуса спокушає диявол, бо він єдиний, хто провокує Його на випробування, оскільки лише Ісус, виконуючи роль Ізраїля, є найбільшою загрозою для влади диявола. «Диявол», що є латинським перекладом єврейського слова satan, – це той, хто виконував роль обвинувачувана й випробовувана в Господньому небесному суді (Зах. 3:1-3; Йов. 1:6-12); пізніше його зображено як спокусника на злі вчинки чи відпалого ангела (пор. Мт. 13:39; 25:41). Сорокаденний піст відповідає кількості днів, протягом яких Ізраїль проходив випробування в пустині, де Бог допустив голод, але ця тривалість також пов’язана з сорокаденними постами двох великих пророків минулого, які встановили та повторно підтвердили союз Ізраїля з Богом на Сінаї – Мойсея (Вих. 34:28; Втор. 9:9,18) та Іллі (1Цар. 19:8). «А вкінці зголоднів», так само як Ізраїль. Цитату з Втор. 8:3, до якої звертається Ісус, потрібно розглядати в рамках усього контексту 8:1-3, що зосереджений на слові як об’явленні: Бог допустив голодування Ізраїля в пустині, годував їх манною та випробував їхнє серце, щоб вони могли зрозуміти те, чого не зрозуміли їхні предки: «Не хлібом самим живе людина, але всім тим, що виходить із уст Господніх, живе людина». У ширшому контексті, щоб пізнати Боже об’явлення на горі Хорив, потрібно було підготуватися, а саме: пройти випробування в пустині та пережити голод. У контексті, який вибудовує Матвій, ми бачимо паралель: випробування готують «слово» – Нагірну проповідь.
Перше випробовування – це бажання задовольнити голод, вбачаючи в задоволенні власних фізичних потреб кінцеву мету існування, і забути, що Бог має більший задум для Сина: бути Божим Отроком (Іс. 49:5-6). Ісус відповідає на спокуси, цитуючи Боже слово з Втор. 8:3, слово, яке Ізраїль у пустині не зумів зрозуміти.
Для другого випробування (вв. 5-6) диявол бере Ісуса у святе місто і ставить його на наріжнику, або «крилі», Храму («крило» не фігурує в перекладах І. Огієнка та І. Хоменка). Слово «крило» могло бути вжите з певною метою як алюзія до Пс. 91:4 («Він пером Своїм вкриє тебе, і під крильми Його заховаєшся ти!»), тому що диявол також наводить цитату з псалма (вв. 11-12), щоб спокусити Ісуса. Спокуса скористатися Божою обіцянкою захисту означала підбурювати Бога подати руку, а отже – служити собі самому. Ісус відмовляється від цієї прихованої спокуси, цитуючи Втор. 6:16, знову покликаючись на контекст про перебування Ізраїля в пустині, коли народ став випробувати Бога, наполягаючи на тому, щоб Він видобув для них воду зі скелі (Вих. 17:1-7). І цього разу Ісус пройшов випробування як Божий Син, якого Ізраїль у пустині не пройшов.
Третє випробування (вв. 8-9) – це остання спокуса отримати владу та багатство. Сатана міг дати «всі царства на світі та їхнюю славу», що вважалося вираженням його влади (2Кор. 4:4; Ів. 12:31; 14:30; 16:11), але ця пропозиція була безпідставною, бо вона вимагала, щоб Ісус визнав владу диявола та його могутність. Богохульство було закладене в самій пропозиції «це все Тобі дам», що неприкрито порушувала право Творця, адже кожен ізраїльтянин проголошує у вірі: «Господня бо земля та її повнота». Саме через Його служіння Богові та виконання Божого замислу вся влада буде дана Божому Сину (28:18-20; 10:1). Ісус, наводячи цитату з першої заповіді з Втор. 6:13, проганяє диявола геть. У пустині Ізраїль порушив цю першу заповідь тоді, коли народ став служити золотому тельцю (Вих. 32:1-10).
Ісус пройшов усі ті випробування, які народ Ізраїля не зумів витримати. Ісус виконуватиме роль вірного Ізраїля, бо вже сама історія про Його народження підготувала читача до цього розуміння. Так само як ангел служив пророкові Іллі, приносячи йому їжу, щоб укріпити його для подорожі на Хорив-Гору для зустрічі з Богом (1Цар. 19:5-8), так і ангели приходять, щоб служити Ісусові, Який незабаром має піднятися на гору та проголосити: «Царює твій Бог!» (пор. Мт. 5:1 та Іс. 52:7).
