Багато мешканців Галілеї, так само як і Іван Христитель, виявляли зневагу до тодішніх правителів Юдеї, вважаючи їх гнобителями, що використовують як правні засоби, так і ті, що пов’язані з релігійними обрядами, – податки й десятини. Отже, Ісус, приймаючи хрищення від Івана, виявив таким чином солідарність із його поглядами. Запитання Івана стосовно Ісусового бажання про хрищення передбачає їхню попередню розмову і, можливо, проповідь Ісуса в Галілеї. Іван, очевидно, впізнав в Ісусові дух Іллі. Матвій вказує на те, що Іван Христитель погодився хрестити Ісуса лише після певних вагань. «Я повинен христитись від Тебе», – каже він. Іван, будучи пророком, визнає безгрішність та верховну владу Ісуса.
Уперше промовляючи в Євангелії від Матвія, Ісус говорить про Свою місію. Дієслово «здійснилося» найчастіше вживається в Євангелії від Матвія, коли мова йде про виконання пророцтва (1:22; 2:15,17,23; 4:14), і саме так нам потрібно розуміти це слово в цьому фрагменті. Фраза «щоб збулося усе, сказане пророками» стосується Божої та людської справедливости в Іс. 40-66. Бути «праведним» означає діяти в безумовній відданості у відносинах союзу. Отже, незважаючи на впертість Ізраїля та його недостатню справедливість, Бог установить божественну праведність шляхом звільнення людей (Іс. 45:21-24) і буде правити ними як суверен (Іс. 41:21; 43:15; 52:7). І тоді Ізраїль стане праведним у відповідь, будучи свідком Бога (43:12; 44:8), так щоб у відновленні цих стосунків вони всі стали праведними, як «парость Божої посадки» (60:21), щоб вони стали «дубами праведности» (61:3). Виконуючи написане, Ізраїль Праведний приведе багатьох до праведности (53:11). Отже, Ісус, пройшовши обряд хрищення, разом із Іваном приступає до втілення задуму Божої праведности, очікуючи праведної відповіді Божого народу і як наслідок його свідчення всім народам.
ХРИЩЕННЯ
Богословська концепція ранніх християн вбачала в хрищенні Ісуса не лише очікування християнського хрещення, але й передбачення добровільного «приниження» (смирення) Ісуса, щоб прийняти роль стражденного Отрока (пор. Іс. 42; 49; 53), передбачення Його смерти, за якою послідує Його піднесення (прослава: Іс. 53), що відкриває божественне синівство Ісуса. Антитеза пониження/вивищення – це метафора, яка лежить в основі христологічного гимну у Фил. 2:6-9, так само як ми це бачимо в текстах Івана про сходження Сина (Ів. 6:33,41,50-51,58: 13:13), щоб після цього бути «піднесеним» на хрест (Ів. 8:28; 12:32-34; 13:14) та «зійти» до Свого Отця (Ів. 20:17). Мало того, як хрищення Ісуса є провісником Його смерти та воскресення, так само в хрищенні кожен християнин стає співучасником страстей Христових і Його слави; богословський аспект хрищення особливо підкреслює Павло (Рим. 6:4-6,10; 7:4; 1Кор. 6:17). Завдяки гармонійному зв’язку з христологічною доктриною та християнськими таїнствами хрищення Ісуса відіграє важливу роль у вченні Учителів Церкви та літургії і має особливе значення для східних християн. – Ред.
* * *
Прийнявши хрищення, Ісус відразу вийшов із води (в. 16), так само як і попередній «Ісус» Навин негайно повів свій народ через Йордан (І. Н. 4:19), що означало новий перехід до обітованого царства Божого (пор. Іс. 43:16-21). Повторення теми Виходу – це поширена метафора, що символізувала звільнення Ізраїля, так як це було показано в Іс. 63:10-64:8. Саме цей контекст перегукується з фрагментом: «І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього». Це відповідь на благання вигнанців, що повернулися у свою землю в очікуванні обіцяного відродження, «отак щоб Ім’я Твоє стало відоме Твоїм ворогам, щоб перед обличчям Твоїм затремтіли народи» (Іс. 64:2). У своїй клятві вони визнали: «О Господи, Ти наш Отець» (63:16; 64:8) у відповідь на те, що Господь визнає їх Божими дітьми (63:8). Фраза «Дух Святий, що зійшов на Нього» не лише перегукується з фрагментом (Іс. 63:11), але також є обіцянкою Божого Духа з Іс. 44:3; 59:21; 61:1. Вираз «як голуб» перегукується з темою про дію Духа у створенні та відновленні світу (Бут. 1:2; 8:8-12). Вираз у в. 17 «голос … із неба» бере початок із Книги пророка Ісаї і є Божою відповіддю вірним, які звернулись до «Отця». Адже в результаті цих стосунків вірний Ізраїль був названий Божим Отроком, якого Господь створив і сформував як Божу дитину з лона матері (Іс. 43:1; 6:7; 49:1,3,5; 63:8). Слова Отця «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» стають зрозумілими саме в такому контексті. Цей вислів, зрештою, поєднує кілька описів Ізраїля як Божого Отрока на основі фундаментальної цитати з Іс. 42:1. За допомогою виразу «Мій Улюблений» замість «Мій Обранець» додається ще один відомий аспект образу Отрока (пор. Іс. 41:8; 43:1-4), що теж пов’язаний із образом Ізраїля (а отже, й з образом Ісуса) як Божого «сина», якого Бог «любить»; про це також ідеться в Ос. 11:1, звідки ми вже наводили цитату у зв’язку з описом образу Ісуса в 2:15. «Син Мій» та «Отрок Мій» – це вирази, які можуть замінити один одного і означають у СЗ васальні відносини в союзі (пор. 2Сам. 7; 2Цар. 16:7; див. також Муд. 2:12-18). Тому коли Бог називає Ісуса «Син Мій», це означає Його ототожнення з образом Отрока Ізраїля, ідеальним представником Божого вірного народу (пор. Мт. 5:9).
Тут, як і під час преображення, до самого Ісуса, як до «Сина Улюбленого», уподобаного Богом, звертається сам Господь. Євангеліє від Матвія завершується віршами про всесвітню місію учнів, яким доручено хрестити за допомогою тринітарної формули, і ставить за мету проголосити всесвітнє сопричастя з Господом. «Синівство», проголошене при хрищенні Ісуса, знаменує еру, протягом якої участь у цьому синівстві запропонована через проповідь та хрещення всіх народів.
