На відміну від інших канонічних Євангелій, Матвій не говорить про Івана Христителя як про якусь невідому читачеві фігуру. Крім того, він більше підкреслює безперервний зв’язок між Іваном та Ісусом, ніж вищість Ісуса над Своїм предтечею. Фактично, вчення Івана, як це показує Матвій, містить три твердження, які пізніше буквально повторив Ісус і які прийнято вважати Його висловами (3:2=4:17; 3:7=23:33; 3:10б=7:19). Жодне інше Євангеліє не має такого точного збігу. Через своє вчення та життєвий шлях Христитель передчуває слова й діяння Месії. Саме з цієї причини увага Матвія більше зосереджена на їхніх спільних рисах, ніж на відмінностях.
Надзвичайно важливо, що місія Ісуса розпочинається з діяльности Івана Христителя, що показана як здійснення пророцтва в Іс. 40:3: голосом, що закликає людей приготуватися до приходу царства Божого. Відродження та оновлення незабаром мають розпочатися. Матвій розповідає про Івана Христителя лише те, що пов’язане з його приготування до місії Ісуса. Однак коли Іван проповідує про покаяння, його заклик до людей пройти ритуальне очищення і його попередження про невідворотний суд справили надзвичайний вплив на юдейське населення, і його слава поширилася на цілу Палестину. Лука розповідає нам, що Іван був сином немолодих батьків, які належали до левітських священицьких родин, і що він перебував «в пустинях до дня свого з’явлення перед Ізраїлем» (Лк. 1:5-25,57-80). Можливо, саме священики, які належали до спільноти кумранської есеїв і були в опозиції до єрусалимських священиків, надали притулок Іванові Христителю.
Ці священики-есеї створили особливу чернечу спільноту на берегах Мертвого моря. Вони вбачали свою роль у приготуванні до приходу Месії і започаткуванні майбутнього царства, так як про це йшлося в Іс. 40:3 [IQS 8, 13]. Якщо Іван Христитель був вихований у цій спільноті, він також міг покинути її для того, щоб попередити народ про невідворотний суд. «Пустиня Юдейська» охоплює територію, розташовану в долині річки Йордану на північному боці Мертвого моря. Іван, можливо, діяв в околицях переправ через Йордан між Переєю та Юдеєю.
Існує також стародавня традиція потрактування «пустині» в богословському аспекті, яка простежується впродовж усієї історії Ізраїля. Пустиня – це те місце, де Господь розпочинає Свої дії для того, щоб дати знання й навернути людей до Бога. Синайська пустиня була саме тим місцем, де Мойсей отримав закони. Пустиня – це місце, де Бог «говорить до серця» (Ізраїля) (Ос. 2:16). Девтеро-Ісая описує пустиню як місце, де Господні чуда мають бути проявлені знову (Іс. 42:11; 43:19-20).
Заклик Івана Христителя до покаяння був закликом повернутися до Бога у відданості союзові (пор. Єр. 3:12 нн). Девтеро-Ісая розглядав майбутнє відродження як панування Бога в серцях людей (Іс. 51:7). Цитата з Іс. 40:3 (в. 3) проголошує послання: «Вготуйте дорогу Господню», і саме в цьому кумранська спільнота вбачала мету своєї діяльности. Тут Іван Христитель зображений як «голос вопіющого в пустині», що закликає всіх людей приготуватися. Цей фрагмент первісно стосувався приготування до звільнення з вигнання. Послання Івана Христителя підкреслює наближення суду до того, як прийде царство Боже.
Матвій описує вбрання Івана (в. 4), яке майже повністю нагадує вбрання Іллі, описане в 2Цар. 1:8, для того щоб повідомити, що Іван Христитель – це Ілля, який повертається (Мал. 3:23). Волосяна гуня, виготовлена з шерсті верблюда, була звичним одягом для пророка (пор. Зах. 13:4). Їжа Івана – сарана й дикий мед – вважалася ритуально чистою їжею, яка могла бути доступна в пустелі. Сарана – одна з небагатьох комах, що їх дозволялося споживати в їжу юдеям (Лев. 11:20-23). Отже, Іван чинить, як праведник, відповідно до Закону.
Заклик приготуватися до приходу царства (вв. 5-6) викликав бурхливу реакцію людей, що жили в Єрусалимі, Юдеї та у «всій йорданській околиці». Люди очікували звільнення від римського гноблення та оновлення, і тому прагнули пройти ритуальне очищення. Есеї практикували щоденне омивання як символічне очищення, готуючись до приходу Месії, але ритуальне очищення, яке здійснював Іван Христитель, було актом, що здійснювався раз і назавжди, що нагадувало пророка Захарію 13:1 (пор. Іс. 4:4; Єз. 36:25-27), який закликав народ до каяття у своїх гріхах і очищення, щоб підготувати себе до приходу царства. Фарисеї не належали до партії священиків, але вони прагнули достеменно дотримуватись букви Закону, як записаного, так і усного, для того щоб стати праведними й успадкувати царство, яким буде правити Месія, нащадок Давида. Вони захоплювалися ідеєю царства й протистояли чужоземному домінуванню, що й зробило їх популярними серед народу. Садукеї, які пов’язували своє походження зі священиками династії Садока, належали до елітарнішої групи і мали більший політичний вплив. У своїх діях вони керувалися священицьким законодавством та політичною доцільністю і більше переймалися дотриманням храмових обрядів та правил жертвоприношення в Єрусалимі. Незважаючи на те що між цими двома політичними групами не було палкої любови, кумранські есеї сприймали їх вороже, а пророки ними гордували. Іван називав їх гадючим поріддям, звинувачуючи в тому, що вони були брехливими й корумпованими провідниками. Так само до них ставилися пророки в минулому (Іс. 59:5; також 1 QН 5, 27-28). Ісус пізніше вжив такий самий вислів у Мт. 12:34; 23:33. В Іс. 59:17-18 ця метафора передає гнів, що насувається, але Іван також має на увазі гадюче поріддя, яке прагне врятуватися втечею від запаленої стерні, що знаходимо в Мал. 3:19 як попередження пророка священикам і їхнім послідовникам про прийдешній суд (пор. також Ам. 5:18-20; Іс. 13:9; Зах. 1:15). Дерево, що приносить добрий плід (в. 8), є досить поширеним символом того, хто живе життям, сповненим вірности Богові (Пс. 1; Єр. 17:5-8). Коли хтось відновлює правильні стосунки з Богом, плід цих стосунків стає очевидним.
«Бог може піднести (до життя) дітей Авраамові з цього каміння!» (в. 9). Єврейською мовою це гра слів: ’аbanim («камені») та banim («сини»). Це створює алюзію до слів в Іс. 51:1-2 про те, що Авраам і Сара були як камені, неспроможні дати життя, але Господь вивів потомків із них. Ця теза є відповіддю на можливий закид, що спасення гарантоване кожному ізраїльтянинові. Господь може зробити дітей Авраама із «каменів», і це є натяком на те, що бути потомком по плоті не дає гарантії на частку в отриманні благословень, які були обіцяні нащадкам Авраама. Лише відданість Господу забезпечить частку в царстві.
Повертаючись до дерева як метафори (в. 10), Іван попереджає, що дерево, яке не приносить плоду, буде вирубане. Це алюзія до Іс. 10:33-34, де ми зустрічаємо покликання на наступаючий гнів, який прийде спочатку до паростка (neser), що виростає з коріння пня Єссеєвого (Іс. 11:1). Іван очікував, що дерева, які не приносять доброго плоду, будуть врешті-решт знищені вогнем, що є поширеною метафорою про Страшний суд (Мал. 3:19), перш ніж обіцяне царство буде встановлене.
Хрищення від Івана (в. 11) було ритуальним омиванням, але він вбачає в цьому ритуалі хрищення в ім’я того, хто прийде після нього і буде знаменувати початок Суду Божого. Слово baptizein означає «омивання водою». До цього основного значення Іван додає акт покаяння з визнанням гріхів.
Фраза «Той, Хто йде по мені» може вважатися описом гінця від Господа, що негайно прийде до Храму (пор. Мал. 1:3), якого Малахія окреслює як Іллю redivivus (Мал. 3:23). Усе сказане узгоджується з його роллю того, хто «христитиме вас Святим Духом й огнем», в описі суду над праведниками й грішниками, який ми знаходимо в Мал. 3:19-21 (пор. Іс. 4:4). Але згідно з Матвієм, Іван, посилаючи своїх учнів, виказує брак довіри щодо ролі Ісуса. У своєму зверненні (11:3) він порушує цю проблему. На цьому етапі Ісус ототожнюватиме себе зі Отроком YHWH у контексті теми Іс. 40-55, водночас вказуючи на Івана як Іллю redivivus, і в цьому сенсі на того, хто має прийти. Суд неминучий, бо «лопата вже в руці в нього» (в. 12) – метафора, вжита для змалювання покарання Юдеї через вигнання (Єр. 15:7), чи тих, які вступають у боротьбу з Божим народом (Іс. 41:15-16). Знищення грішників як спалення непотрібної полови після відібрання доброго зерна в засіки викликає в уяві образ випалювання стерні (Мал. 3:19). Ісус пізніше використав ту саму метафору, щоб підкреслити, що суд відбудеться після того, як усі праведні будуть зібрані до царства (13:24-30,36-43).
