Місія цього немовляти полягала в тому, щоб репрезентувати вірний Ізраїль, і в цій главі автор чітко пояснює зазначену тезу. Згадка про Віфлеєм, Єгипет, Раму та Галілею вказує на месіянство, Вихід, неволю й місію серед язичників. Іншими словами, немовля ще раз переживає історію Ізраїля, і тому стає його репрезентантом.
І знову Йосип отримує Божий наказ уві сні: цього разу він повинен рятуватися втечею до Єгипту, «бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити». Ця ситуація має паралелі з історією про Мойсея, який утік у землю Мідіянську, тому що фараон розшукував його, щоб убити (Вих. 2:15); вона також нагадує нам про наказ фараона знищити всіх ізраїльських немовлят-хлопчиків (Вих. 1:15). Тут Матвій продовжує змальовувати Христа не лише як уособлення вірного Ізраїля, але і як нового Мойсея. Цитата у в. 15 з Ос. 11:1, що повністю звучить так: «Як Ізраїль був хлопцем, Я його покохав, і з Єгипту покликав Я сина Свого», підкреслює роль Ісуса як уособлення Ізраїля. Ця тема також перегукується з темою Книги Виходу, вбачаючи в очікуваному відродженні царства новий Вихід, і саме цей підтекст добре відчувається в Девтеро-Ісаї (див. Іс. 43:1-48:20-21). Ізраїль досить часто асоціюється з виразом Божий «син» та «слуга», що є синонімами і означають васальну залежність у відносинах союзу. Ось Господь наказує фараонові: «Відпусти Мого сина, і нехай Мені служить» (Вих. 4:22-23).
У вв. 16-20 паралелі з тимчасовим перебуванням Ізраїля в Єгипті продовжуються. Як фараон наказав піддати всіх хлопчиків смерті, так само й Ірод наказує у Віфлеємі і навколо міста повбивати всіх немовлят чоловічої статі, яким виповнилося менше, ніж два роки. Такі жорстокі дії, спрямовані на те, щоб знищити потенційного Месію, були досить характерні для Ірода. Його криваві безчинства добре задокументовані (див. Йосип Флавій, Ant. 16. 392-394; 17. 42-144:167). Цитата у в. 18 із Єр. 31:15 висловлює жаль народу через вигнання до Вавилону в контексті надії про майбутнє повернення й примирення з Богом через новий союз, в якому вчення Бога буде записане в їхніх серцях (пор. вв. 31-34). У цій главі YHWH обіцяє бути «батьком Ізраїля» (в. 9), а Ізраїль – це «первородний» та «улюблений син» (в. 19-20). Матвій покликається на цей вірш тут, щоб провести паралель між вбивством немовлят у Віфлеємі та знищенням і вигнанням народу в 587 р. до. Р. Хр. Отже, ранні роки Ісуса стають одним цілим з історією Ізраїля, і автор наводить нас на думку, що Ісус, як уособлення вірного Ізраїля, виконає цей союз завіту у відносинах як Син Божий. Рама, місто, розташоване на відстані приблизно 8 км від Єрусалима, було тим місцем, де збиралися вигнанці, звідки їх далі відправляли до Вавилону (Єр. 40:1). 1Сам. 10:2 говорить про те, що там знаходився гріб Рахилі, але Бут. 16-19 та 48:7 вказує, що він знаходився біля Віфлеєму, і саме це мав на увазі Матвій. Фраза «Коли ж Ірод умер» (в. 19) перегукується з проголошенням смерти царя Єгипту в історії про Вихід (Вих. 2:23), а твердження «вимерли ті, хто шукав був душу Дитини» паралельне до звертання до Мойсея у Вих. 4:19-20.
Отже, Йосип, Марія й дитя повертаються в Ізраїльську землю, і тут вони дізнаються, що Ірод Великий помер, а замість нього царює Архелай як намісник в Юдеї, Самарії та Ідумеї. Архелай швидко здобув погану репутацію за жорстокість, що невдовзі призвела до його вигнання в 6. р. по Р. Хр. Йосип отримав попередження про це в другому сні, і тому не повернувся в Юдею, а забрав свою сім’ю в Галілейські сторони, де проживало змішане населення, що складалося переважно з юдеїв, греків та римлян. Про Назарет (в. 23) немає згадки ні в СЗ, ні в ранній юдейській літературі. Назарет був невеличким містечком, яке населяли юдеї, що займалися сільським господарством. Вислів «Назарянин буде званий» не є цитатою з книги якогось окремого пророка, це загальний термін, який охоплює цілий комплекс пророцьких концептів. Слово Nazoraios не стосується однозначно мешканця Назарету. В останньому випадку відповідною була б назва Nazarenos (пор. Мр. 1:24; 10:47; 14:67; 16:6; Лк. 4:34; 24:19). Nazoraios походить від єврейського слова neser і має значення «пагін», чи «вітка» в Іс. 11:1. Насправді в цьому фрагменті йдеться про ідеального майбутнього царя, потомка Давида, але протягом періоду вигнання вічний союз, укладений із Давидом, було перенесено на вірного Ізраїля, який повинен був уособлювати владу YHWH над усіма народами (Іс. 55:3-5). З цієї причини народ став «пагоном», який Бог посадив (Іс. 60:21), щоб зростали «дубами праведности, саджанцями Господніми, щоб прославивсь Господь» (61:3). Терміни, що стосуються опису царської особи, автор також переносить на вірних, які будуть «короною» в руці Господній та «діядемою царства» (62:3). До часів, коли жив Ісус, термін «Назорей» означав людину, яка дотримувалася цієї пророчої традиції й прагнула виконати роль вірного Ізраїля як «пагона», що більше асоціюється з діяльністю, ніж з певною територією. Тому автор досить часто говорить про Ісуса як про «Ісуса Назорея» (Мт. 26:71; Лк. 18:37; Ів. 18:5,7; 19:19; Дії 2:22; 3:6; 4:10; 6:14; 22:8; 26:9; пор. 24:5 – однак в укр. перекладах І. Хоменка та І. Огієнка вжито ім’я «Ісус з Назарету»), Назва Назарет також, можливо, походить від того самого слова neser, яке могло вживатися в середовищі людей, які бажали виконували цю роль у Галілеї, далеко від єрусалимських священиків. До цього моменту життя дитятка нагадувало історію Ізраїля в мініятюрі. У цьому останньому вірші слово «Назорянин» свідчить, що саме завдяки цьому чоловікові Ізраїль виконає своє призначення.
