Традиція говорить (Геродот, Hs. 1, 107-204), що мудреці, вивчаючи розташування зірок на небі, передбачили народження Кіра, який повинен був стати великим царем і заснувати Перську імперію. Протягом періоду вигнання Девтеро-Ісая пророкував прихід Кира як «помазаника» Божого, «пастиря», який би повернув вигнанців у рідну землю (Іс. 44:28; 45:1). До 538 р. перед Р. Хр. Кір завоював усю Вавилонію й дозволив вигнанцям повернутися до Юдеї. Отже, Кір був використаний як Божий інструмент, щоб покінчити з вигнанням та розпочати відновлення Ізраїля. Це відновлення, як царство Боже, тепер має здійснитися, і знову саме мудреці зі Сходу проголошують прихід «Помазаника» (Мт. 2:4), «пастиря» (2:6) Ізраїля, який виконає все сказане пророками.
Віфлеєм юдейський був місцем народження Давида (1Сам. 17:12), саме тим місцем, де він був помазаний на царя (1Сам. 16:1-13). Матвій додає «юдейський», щоб підкреслити, що Ісус, як обіцяний Месія, дійсно походив з Юдеї, як свідчило пророцтво, незважаючи на те що він був Галілеянином. Євангелія від Матвія розповідає, що Марія та Йосип оселились у Віфлеємі (пор. в. 11). Ірод тут – це Ірод Великий, який помер навесні 4 р. по Р. Хр. Отже, Ісус, найімовірніше, народився між 6 та 5 рр. до Р. Хр. «Мудреці» були перськими священнослужителями зороастризму, яких у стародавньому світі вважали астрологами й тлумачами снів. Вони шукають царя юдейського, тому що «на сході бачили зорю Його». Народження дитини дуже часто пов’язували з появою нової зірки. Згадка про «зорю на сході», мабуть, нагадала Матвієвим юдейським слухачам обітницю, дану Авраамові, про те, що його потомства буде більше, ніж зірок на небі (Бут. 15:5; 22:17; Вих. 32:13; 1Хр. 27:23; Неем. 9:23). Про одного з цих потомків уже йшлося в Писаннях як про Месію (Чис. 24:17; «Сходить зоря он від Якова»), і саме це покликання швидше за все Матвій мав на увазі. Волхви (мудреці) «поклонилися» дитині, виявляючи почесті й повагу, як це було прийнято в країнах Сходу (пор. Мт. 2:8,11; 8:2; 9:18; 14:33).
Новина про народження обіцяного царя не могла не викликати тривоги царя Ірода (вв. 3-4), який уже засудив на смерть двох своїх синів і збирався стратити найстаршого, Антипатра, оскільки боявся захоплення свого трону. Матвій вживає вислів «увесь Єрусалим», маючи на увазі насамперед корумповану юдейську правлячу верхівку садукеїв (жерців із династії Садока), первосвящеників, старійшин і фарисейських вождів (див. Мт. 3:5,7; пор. Зах. 12:6-10), які пізніше візьмуть на себе відповідальність за смерть Ісуса.
Використовуючи цитату (вв. 5-6), Матвій знову підкреслює, що йдеться про Віфлеєм Юдейський і що він знаходиться «в землі Юди» (фраза, додана до цитати з Мих. 5:2, щоб визначити місце народження Месії). Але читач, знайомий із контекстом Мих. 5, неодмінно впізнає алюзію, що перегукується з Іс. 7:14, на яку Матвій уже покликався (1:23). Окрім того, контекст говорить про такого майбутнього володаря, який «стоятиме й пастиме в Господній силі» (Мих. 5:3). Та замість того щоб продовжувати цитату з Книги Михея, Матвій наводить цитату з 2Сам. 5:2 (1Хр. 11:2), вислів, адресований Давидові («Ти будеш пасти народа Мого, Ізраїля»), щоб тісніше пов’язати його з ім’ям Давида. Зверніть увагу на те, що вислів у 2Сам. 5:2 походить зі слів старших, які належали до північних племен і прийшли з Хеврону, щоб помазати Давида на царя Юдеї, який так само був і їхнім царем. Матвій робить ледь помітний натяк на те, що Месія буде не лише «Царем Юдейським» (2:2), але й царем Божого народу у всіх-усюдах. На цій підставі він також перефразовує Мих. 5:1: замість «А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди» він пише «І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними». Підтекст про все ще присутні в пам’яті (народу) сподівання, що цей вождь народиться у Віфлеємі, бо можновладна верхівка Єрусалима була морально корумпованою, автор насправді запозичує з Мих. 5.
Ірод таємно вимагає, щоб мудреці повідомили його про час появи зірки, щоб визначити точний час народження дитини (вв. 7-8). Народження нової зірки і визначення за її допомогою місця перебування новонародженої дитини стає причиною радости для мудреців. У цьому фрагменті Матвій вживає низку прикметників найвищого ступеню порівняння; у появі мудреців він вбачає початок здійснення пророцтв із часів вигнання про те, що народи прийдуть до світла, а царі – до повноти відродження вірного Ізраїля (Іс. 60:3), приносячи дари й прагнучи визнати Бога Ізраїля, тому що «з ними є Бог» (Іс. 45:14; пор. 49:7; Мт. 1:23). Ладан використовували для того, щоб створити пахощі, приємні Богові (Вих. 30:34), та освятити жертвоприношення (Лев. 2:1-2; 24:7). Миро вживали як олію для помазання (Вих. 30:23). Обидві субстанції використовували як пахощі (П. п. 3:6; Сир. 24:15). Це царські дари, обіцяні вірному Ізраїлю (Іс. 60:6; пор. Пс. 72:10-11), який стане Божою «короною слави», «діядемою царства» (Іс. 62:3; пор. 28:5). Отже, тут Ісус ототожнюється з вірним Ізраїлем, тоді як мудреці представляють народи.
