Матвій, вживаючи слово genesis у в. 18 так само, як і у в. 1, пов’язує оповідання про зачаття Ісуса з Його походженням як справжнього ізраїльтянина та сина Давида. Автор переказує історію народження Ісуса у зв’язку з оповіданням про Йосипа, що визначений як «син Давида» (в. 20) і через кого Ісус дійсно стає законним потомком Давида. Марія заручена з Йосипом. Заручини були тим зобов’язуючим шлюбним контрактом, який сім’ї узгоджували заздалегідь, за рік до того, як відбувалася власне церемонія одруження, коли наречений приводив наречену у свій дім (Мт. 25:1-13) і шлюб довершувався. Така угода могла бути скасована лише через розлучення чи смерть (пор. Втор. 20:7; 22:23-28). Якраз перед тим, як мало відбутися весілля, виявилося, що Марія «має в утробі від Духа Святого». Це зачаття відбулося чудесним чином силою Божою для здійснення Божого задуму щодо людства.
Коли Йосип зауважив вагітність Марії, єдиний можливий вихід для нього полягав у тому, щоб тайкома відпустити її, аби не знеславити, але Божий ангел з’явився Йосипові уві сні, так само як це відбувалося в спілкуванні з патріярхами й пророками в СЗ (пор. Бут. 20:3; 31:10-11; Чис. 12:6), і звернувся до нього словами «сину Давидів», тому що саме цей статус він мав передати майбутньому синові Марії, взявши Марію у свій дім і прийнявши дитя як своє власне. «Не бійся» – завше було словом підбадьорювання та запевненням, що те, що Бог задумав для людей, буде виконано (напр., Бут. 15:1; Іс. 35:4). Те, що Господь має наміри виконати частину Свого задуму, визначено іменем, яким буде назване дитя, – Ісус, або Єгошуа (в. 21), що означає «спасення». Йосип повинен був дати це ім’я дитині на знак розуміння того факту, що він усиновлює Його. Юдейський закон проголошував, що якщо чоловік стверджував: «Це є мій син», такий акт вважався законним усиновленням (m. В. Ваtrа 8:6). Давання значущого імени дійсно відповідало традиціям пророків (пор. Ос. 1:4-10; 2:1; Іс. 7:3,14; 8:1-4,18) на знак того, що це мало здійснитися. «Спасення від гріха» є унікальним концептом, якщо розглядати його на тлі СЗ, де дієслово «спасти» вживалося насамперед у значенні «звільнити від ворога». У період вигнання його стали вживати в значенні Божого визволення народу з вигнання й відновлення царства Божого (пор. Іс. 35:4; 43:11-12; 45:20-21). Вигнання вважалося покаранням Ізраїля за гріх, за порушення союзу з Господом (пор. Іс. 50:1; 59:2,12), і коли покарання наближалося до завершення, Девтеро-Ісая проголошує добру новину про те, що вони вже заплатили за свої переступи і Бог більше не згадуватиме їм їхні гріхи (Іс. 40:2; 43:25; 44:22). Проте це прощення потрібно було розуміти як відновлення належних стосунків із Господом. Місія Ісуса полягала в тому, щоб відновити ці стосунки для людей і таким чином виконати замисел Господа. Із повним розумінням пророцтв у Девтеро-Ісаї Ісус у Євангелії від Матвія проголошує прощення гріхів (9:2-6; 12:31; 26:28).
У віршах 22-23 Матвій дає перший виклад так званої формули цитувань, яку він використовує, щоб об’єднати в одне ціле думки, вже висловлені раніше, розширює вживання метафор і змальовує повнішу картину. В історичному контексті наведення цитати з Іс. 7:14 були (Божим) знаком, даним пророком цареві Ахазу, якому загрожували два царі з півночі. Пророк застерігав царя, щоб той підтримував свою віру в YHWH і не шукав інших союзників, аж до часу коли дівиця зачне й породить сина та дасть йому імя Еммануїл, «Бог з нами», на знак вдячности за те, що Господь звільнив Юдею з цієї кризової ситуації. Ім’я дитини цієї невідомої жінки несло в собі послання надії. Матвій використовує цю цитату, тому що, очевидно, він уже вмотивований двома іншими ідеями: 1) думка про потенційне використання імени проти будь-якого закиду про незаконне походження є менш важливою; і це залежить від інтерпретації грецького відповідника (раrthenos) єврейського слова ‘аlmаh з Іс. 7:14 як «дівиця», а не «молода жінка», як у більшості перекладів (пор. Пс. 68:25; П. п. 1:3; Пр. 30:19); 2) важливішим є намір Матвія підкреслити, що саме завдяки цьому народженню Ізраїль знову досвідчить присутність Бога серед Свого народу. Основний наголос у цій цитаті падає на слово «Еммануїл… Бог з нами», бо в Ісусі Бог подолає їхню теперішню кризу і відновить Свої стосунки з народом, як це було обіцяно в Іс. 41:10; 43:5 та в інших місцях. Далі, визнаючи, що Бог перебуває зі Своїм людом, народи прийдуть до Сіона і будуть благословенні (Іс. 45:14; Зах. 8:23). Історія народження Ісуса має паралелі з Девтеро-Ісаєю, який говорить, що Господнє звільнення Ізраїля з вигнання нагадує акт Божого родження (Іс. 42:14) та про Ізраїль як про обраного Отрока Господнього, якого Господь створив і зростив у лоні матері, нарік іменем і якого Бог носив вже від народження (Іс. 42:1; 44:1-2; 46:3-4). Як буде зрозуміло з подальших глав, Матвій змальовує Ісуса як Отрока Ізраїля. Дуже важливо, що в цитаті з Іс. 7:14 Матвій замінив фразу «вона назве Його» на «назвуть Йому Ймення», а саме це й зроблять люди, яких Ісус спас від їхніх гріхів: вони визнають його як «Бога (що перебуває) з ними». Отже, Йосип діяв так, як йому сказав ангел Господній (вв. 24-25): він узяв Марію за жону, але не мав шлюбних стосунків із нею (буквально не «пізнав» її) до (а саме «аж поки» чи «перед») народження дитини. «Пізнати» тут, звичайно, має значення «пізнати інтимно, у статевих стосунках».
Матвій розглядає це дивовижне зачаття як ще один знак здійснення пророцтва Ісаї (Іс. 7:14) в Ісусі Христі, ще одне знамення того, що Христос виступає як Стражденний Отрок. Все-таки за межами цього розуміння дівственне зачаття свідчить про Божу природу синівства Ісуса, тому що якщо постать Ісуса розглядається як Божа присутність серед народу Ізраїля, ця присутність означає, що Він є улюбленим Божим Сином (Мт. 3:17).
Отже, Матвій показав, що Ісус прийшов, щоб звістити про початок месіянської ери і він є «Богом з нами» через зачаття та сином Давида через усиновлення, але він також є й сином Авраама (див. Іс. 41:8), і це той, хто поведе свій народ, щоб бути світлом для народів і таким чином виконати обітницю, дану Авраамові (Бут. 12:3; 17:4). Місія Ісуса – центральна тема всієї історії; а дівственне зачаття – частина цього замислу.
