Царство небесне
Найвсеохопніший концепт у вченні Ісуса в Євангелії від Матвія – це концепт царства небесного (чи царства Божого). Вираз «царство небесне» (basileia ton оuranon, вживається 32 рази) ми знаходимо лише в Матвія в НЗ у типовій для юдеїв манері – для уникнення прямого називання імени Бога, хоч Матвій дійсно вживає вираз «царство Боже»/панування Бога (basileia tou theou) кілька разів (12:28; 19:24; 21:43). Цей концепт бере початок від проголошення Доброї Новини в Іс. 40:9 та 52:7, де сказано: «Царює твій Бог!» Саме це і є Доброю Новиною, яку Ісус прийшов проголосити та реалізувати. Цей концепт підкреслює безпосереднє панування Бога над Божим народом. Бог буде здійснювати владу над Своїм народом не через посередників, таких як царі та священики в минулому, ні через книжників і фарисеїв, але через те, що Боже вчення потрапить у серця вірних (Іс. 51:7). Ісус описує царство як протиставлення нацоналістичному концептові майбутнього політичного царства, яке часто підтримували юдейські партії, що прагнули незалежности від Риму. Немає потреби чекати чи навіть шукати перемоги над іноземним агресором для того, щоб увійти в це царство. Царство належить усім, хто намагається залишатися вірними союзові у відносинах із Богом (5:3,10,19,20; 6:33). Це дар Бога по благодаті, відкритий для всіх, хто будуть шукати й стукати в двері (7:7-12). Ісус змальовує царство Боже як сім’ю, діти в якій мають стосунки з Господом не як із суворим суддею, а як із Отцем небесним у довірі, впевненості й любові. Отже, царство небесне існує в будь-якому місці, де ми маємо родинні стосунки з Богом у спільноті, яку зібрав Ісус, – у цьому житті та в майбутньому.
Ісус описав вірним царство небесне за допомогою низки притч: як непомітно воно виростає серед послідовників, поширюючи рясні плоди, впливаючи на спільноту і на навколишній світ. Лише в кінці кукіль-бур’ян буде виполотий і знищений (гл. 13). Це царство, в якому люди показують таку саму всепрощальну любов, як і їхній Отець (18:21-35), завжди звертаючись до Бога як до свідка в слові й ділі, а отже, проголошуючи Добру Новину Божого царства серед усіх народів світу аж до кінця віку (28:16-20; 24:14).
Христологія
У переважній частині свого наративу Матвій через розвиток подій розкриває нам, хто є Ісус, але в перших двох главах він чітко визначає й особливо підкреслює походження Ісуса та Його призначення. Тут Ісус показаний як «Ісус Месія», син Давида й син Авраама (1:1). Матвій намагається довести своїм опонентам, що Ісус є Помазаником (= Христос, Месія), Він є сином Давида, царем-Месією, якого очікували фарисеї та інші, Він – потомок Авраама, через якого всі народи на землі будуть благословенні (Бут. 22:18). В Ісусі здійснюються всі месіянські надії.
Однак Матвій також усвідомлював, що Ісус використовував термін «Христос/Месія» («Помазаний») і розумів Свою роль по-іншому. Під час вавилонського полону Девтеро-Ісая, підкреслюючи надзвичайну важливість безпосереднього Божого керівництва, проголосив, що вічний завіт, укладений із Давидом (2Сам. 7:13-16), був дійсно переданий народові, ставши таким чином «завітом із народом» або «народом-союзом». Люди тепер були свідками Божої могутности (Іс. 55:3-5) як обраний Богом Отрок Ізраїль. Взявши все це до уваги, Тріто-Ісая вже може говорити про роль Отрока як «помазаного» Богом, щоб принести Добру Новину зламаним серцем (61:1). Цю роль мають виконати вірні. У гл. 2 Матвій продовжує показувати, що Ісус, народжений у Віфлеємі як син царя Давида (2:5, цитуючи Мих. 5:1-2), виконує Свою месіянську місію, але Йому також належить роль богообраного Отрока Ізраїля, як це описано в Іс. 40-66. Дари, принесені представниками чужоземних народів (2:11), – це дари, принесені Отроку Ізраїлю в Іс. 60:6. Вони принесені Ісусові, тому що Він є «світлом народам» (Іс. 42:6; 49:6). У 2:13-23 Матвій показує, що Ісус відроджує історію Ізраїля: Його втеча до Єгипту й повернення з подальшим вигнанням у землю Галілейську – це повторення історії Ізраїля в мініятюрі.
У першій главі (1:23, цитуючи Іс. 7:14) Матвій ідентифікує дитя, що його має народити Марія, з «Емануїлом» і пояснює своїм читачам, що це означає «з нами Бог». В якому сенсі Бог перебуває з народом в Ісусі, Матвій розкриває своїм читачам в історії про Ісуса як про стражденного Отрока, яку він розгортає у своєму Євангелії. Разом із тим у другій главі (2:15, цитуючи Ос. 11:1) Матвій визначає Ісуса як Сина Божого, звертаючи увагу читача на центральну христологічну тему Євангелія. Але значення виразу «Ісус Божий Син» стає зрозумілим читачеві лише тоді, коли Ісус виконує роль Отрока Ізраїля в подальшому наративі Євангелія. У хрещенні Ісуса, яке Він приймає, щоб «виповнити усю правду» (3:15), Він визнаний Богом як Отрок, про якого йдеться в Іс. 42:1. Він проходить випробування в пустині (4:1-11), так само як Ізраїль проходив випробування; але якщо Ізраїль у минулому не витримав свого випробування, Ісус Отрок Ізраїль проходить його з успіхом. Мт. 11:4-5 пояснює, що Ісус виконує роль Помазаника, проголошуючи Добру Новину через слово та діяння, згідно з Іс. 61:1, як Отрок, а Мт. 12:15-21 підкреслює цитатою з Іс. 42:1-4, що Він і є тим Отроком Ізраїлем, проявленим у Своїх словах та діяннях. Однак Ісус дає визначення, називаючи Себе «Сином Людським», а цей термін походить з Дан. 7:13 та особливо підкреслюється в 1Енох. 37-71. Саме в Мт. 16:13,28 розкривається значення виразу, яким називає Себе Ісус. Ми бачимо, як цей вираз трансформується і наповнюється змістом через Ісуса, Який виконує роль Отрока Ізраїля. Саме в цьому контексті (16:21) Він розкриває Своїм учням, що повинен виконати цю роль Отрока, щоб здійснити все, про що говорить уся минула історія Ізраїля. Вигнання для народу Ізраїля було стражданням і смертельним випробуванням, але Господь підняв Ізраїль, щоб сповнити Божий план і зачислити багатьох до праведників (Іс. 53:11-12). Проте Ізраїлю не вдалося цього виконати. Тому Ісус, уособлюючи Ізраїль, повинен був пройти ці страждання, смерть і воскресення заради вірних і таким чином приготувати їх до того, щоб вони стали «світлом для язичників» і змогли «зробити учнями всі народи» (Мт. 28:19).
Отже, лише в образі Отрока, віддаючи Себе «на викуп за багатьох» (20:28), Ісус дає можливість вірним наслідувати Його приклад і стати справжнім Ізраїлем. Вираз «Син Божий», що спершу вживався в такому самому значенні, що й Отрок Ізраїль, набуває глибшого значення в Ісусі Христі, через Якого здійснюються Закон і Пророки, Який виконує обидві Божі обітниці та призначення Ізраїля. З цієї причини вся влада на небі й на землі віддана Йому (28:18) і всяка правда здійснюється в ньому (3:15). А слова сотника «Він був справді Син Божий» (27:54), які він промовив біля хреста, стали й нашим вираженням віри.
Опис генеалогії Христа, присутній у Матвія, не лише проголошує Його царську спадщину і месіянське здійснення ролі вірного Ізраїля; він також свідчить про Його Боже синівство, що сталося через чудесне зачаття.
