З огляду на п’ять формул, якими закінчуються п’ять дискурсів («І ото, як Ісус закінчив ці слова…», пор. 7:28; 11:1; 13:53; 19:1; 26:1), багато біблістів вважають, що це Євангеліє можна поділити на п’ять книг, за прикладом традиційного юдейського упорядкування, як-от П’ятикнижжя Мойсеєвого. Проте цей поділ видається нам певною мірою необґрунтованим, бо переривається фрагментом 4:23-9:35, що свідчить про наміри автора об’єднати в одне ціле, повторюючи 4:23 знову в 9:35, як іnclusiо. Авторський задум полягає в тому, щоб показати Добру Новину в розвитку, тому він розпочинає з проголошення Ісуса Месією та Його приготування до місії. Далі автор описує, як Ісус проголошує Добру Новину про Боже царство словом та ділом, як навчає дванадцять апостолів виконувати свою місію, як одні зі спротивом реагують на Його висловлювання, а інші сприймають їх зі схваленням. У результаті цього спротиву образ Ісус розкривається як образ стражденного Отрока/Сина Людського, який наново переживе історію Ізраїля, пройшовши шлях страждань, смерти та воскресення, таким чином викупивши вірних, для того щоб, як справжній Ізраїль, вірні Господу могли стати світлом для народів. Так Добра Новина про Боже царство буде поширюватися по цілому світу, і вони знайдуть учнів серед усіх народів. Ми пропонуємо такий короткий план викладу:
- Родовід Ісуса Христа: 1:1-2:23
- Наратив: приготування: 3:1-4:25
- Перша проповідь: проголошення Доброї Новини в слові: 5:1-7:29
- Перша проповідь: проголошення Доброї Новини через діяння: 8:1-9:34
- Друга проповідь: місія учнів Ісуса: 9:35-11:1
- Наратив: нерозуміння і спротив, що дедалі зростає: 11:2-12:50
- Третя проповідь: повчання притчами: 13:1-52
- Наратив: відречення і прийняття 13:53-16:12
- Об’явлення, хто є Ісус: 16:13-17:27
- Проповідь четверта: життя спільноти вірних: 18:1-35
- Наратив: на шляху до Єрусалима: 19:1-20:34
- Наратив: Єрусалим та релігійні лідери: 21:1-22:14
- Наратив: вороги намагаються схопити Ісуса: 22:15-23:39
- П’ята проповідь: майбутнє і Страшний суд: 24:1-25:46
- Наратив про Христові страсті: хресний шлях Христа: 26:1-27:66
- Воскресення Ісуса та майбутнє: 28:1-20.
Деякі головні теми в Євангелії від Матвія
Сповнення
Це центральна тема, що закладає фундамент для всіх інших тем, які розкриває автор. Вступне слово Ісуса до Нагірної проповіді: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати» (5:17), є дійсно фундаментом Ісусового послання та місії. Ісус прийняв хрищення від Івана Христителя, «бо так годиться нам виповнити усю правду» (3:15). Матвій додає, що десять об’єднаних цитат демонструють, як подія «сповнює» сказане пророками. Важливість цитат про сповнення підкреслене в словах Ісуса, промовлених Ним тоді, коли Його схопили в Гефсиманії: «Але як має збутись Писання, що так статися мусить?… Це ж сталось усе, щоб збулися писання пророків» (26:54,56). Матвієве твердження, що саме Ісус є здійсненням пророцьких очікувань, у контексті юдейського походження цього Євангелія свідчить на користь правдивости проголошення месіянської ідентичности Ісуса як Христа. Цей концепт сповнення – інклюзивний, всеохопний. Історія Ізраїля, його надії та призначення – все сповнюється в Ісусові.
Значну частину цієї історії, її надію та мету підсумував один із пророків під кінець вавилонської неволі, чиї писання було включено до Книги Ісаї (головно в гл. 40-55), чиє послання про надію підтвердилося після повернення з вигнання (у гл. 60-62). Саме ці глави стали фундаментом послання Ісуса й проголошення Доброї Новини про Боже царство та Його місії сповнити історію Ізраїля в самому Собі, стверджуючи власним прикладом справжній Ізраїль як богообраного Отрока Господнього. Уся Книга пророка Ісаї відіграє особливо важливу роль у вченні Ісуса разом із писаннями інших пророків, таких як Малахія, Захарія 9-14, Йона, Даниїл, на яких Ісая справив певний вплив, а також таких, як Книга Мудрости, Книга Приповістей і апокрифічна Книга Еноха (1 Enoch 37-71).
Закон і Пророки
Ставлення Ісуса до СЗ Закону було важливим у контексті, який цілковито окреслювали книжники та фарисеї. Згідно з рабинським вченням, існувало 613 заповідей, до яких ще додавали «праведні вчинки» – милостиню, молитву та піст. Життя людини мало проходити в постійному педантичному дотримуванні всіх цих заповідей. Багато, якщо не більшість юдеїв (включаючи Марію, Йосипа, Ісуса та Його учнів), виконували Божі заповіді з радістю. Однак праведність завжди може перетворитися на самозакоханість та лицемірство.
Матвій показує Ісуса, Який прийшов, щоб виконати Закон у його істинному розумінні. Тора, або Закон, означає, по суті, Боже «навчання», і це «навчання» було сформульоване як умова союзу у вигляді Десятьох заповідей. Боже навчання окреслювало, як жити в правильних стосунках із Богом та ближніми. Зазначені правила зумовлювали конкретні параметри цих стосунків, зв’язків, що мали розвиватися та породжувати любов у відповідь на Божу любов і благодать, яка збирала людей, уярмлених у рабство, і робила з них Божий народ. Любов, як учив Ісус, є рушійною силою, серцевиною Закону та Пророків (22:34-40), а не законодавча казуїстика, проти якої Він виступає, докоряючи фарисеям і книжникам. Матвій демонструє, що праведність у тому сенсі, як про це говорив Ісус, – це не педантичне та буквальне тлумачення казуїстичних чи священицьких законів (напр., 5:17-48; 9:13; 12:7), а відданість Божому союзові. За словами Ісуса, вірні залежать від Божої справедливости (5:6; 6:33), тому вони справедливі щодо Бога та один до одного в безкорисливій любові (5:10,20; 6:1). Це відбувається, тому що «ви, що знаєте право, народе, що бережеш Мій закон (Тору) у серці» (Іс. 51:7; пор. Єр. 31:33). Оскільки вірні стають «завітом із народом», чи «завітом люду», «світлом народам» (Іс. 42:6; 49:6,8; 51:16), Боже вчення та Його справедливість можуть поширюватися, як «світло народам» (Іс. 51:4; пор. 45:22-23; 55:10-11). Своїм словом, прикладом і натхненням, вказує Матвій, Ісус не лише виконує Закон, але й здійснює абсолютну справедливість.
Матвій демонструє, що Ісус прийшов, щоб здійснити пророцтва Ісаї та Пророків, проголошуючи Добру Новину царства Божого, навчаючи правильного розуміння причетности до царства як обраний Божий Отрок Ізраїль. Він виконує обітниці Девтеро-Ісаї, збираючи докупи «загублених овець дому Ізраїля», щоб вони були «народом союзу» та «світлом народів» і таким чином виконали роль вірного Ізраїля. Це розуміння пророків показує значення всього, що робить Ісус, що призводить до Його стаждань, смерти та воскресення.
