Грецьке слово «євангеліє», evangelion має значення «добра звістка», або «благовість». Еvаnglizomаі – це дієслівна форма, яка означає «проголошувати або проповідувати Євангеліє». Термін «Євангеліє» спершу означав винагороду, яку отримував гонець, що сповіщав новину, але досить швидко це значення почали ототожнювати з самим словом «новина». У текстах греко-римського світу, включаючи LХХ, це слово з’являється переважно у формі множини, й існують докази того, що його вживали в культових обрядах принесення подячної жертви за добрі новини. Це слово також з’являється в еліністичних текстах, що стосуються культу імператора. Тут обожествлюють особу імператора і день його народження відзначають як euangelion, що означає початок добрих новин для світу. Настала нова ера й розуміння всього світу змінилося. У ті часи таке використання зробило термін «євангеліє» популярним і значущим у греко-римському контексті, але таким же важливим і рівнозначним воно було в первісних християнських спільнотах, оскільки вживалося в значенні «проголошення доброї новини», як наприклад, в Іс. 52:7 чи 61:1 (LХХ), де добра новина пов’язана з новиною про спасення й звернена до нужденних. Отже, не дивно, що первісні християни почали вживати обидві форми – і форму іменника, й форму дієслова, все успішніше проголошуючи добру новину греко-римському світові, засвідчуючи, що через смерть та воскресення Ісуса Христа Бог діє цілеспрямовано, щоб принести спасення кожній людині – однаково і юдею, і язичникові.
Послання апостола Павла – це найраніші новозавітні письмові документи, в яких слово evangelion безпосередньо стосується Божого акту спасення в Христі Ісусі. Павло вживає цей термін, вкладаючи в нього всеохопний зміст: Євангеліє постає у всій своїй повноті, не вимагаючи ні прикрашання, ні якогось доповнення. Євангеліє Христове – єдине, й іншого бути не може (Гал. 1:7). Воно створене Богом і було об’явлене Павлові Богом (а не через людського посередника). Авторитет Павла як апостола ґрунтується на Євангелії, яке він визнає Євангелієм про Бога та «Його Сина» Ісуса Христа (Рим. 1:1-5). Це Євангеліє, на яке Павло відізвався і згідно з яким він тепер діє, є історією про Ісуса Христа (Фил. 2:6-11), що оповідає про Його страждання, смерть та воскресення. Зміст Євангелія має подиву гідну спорідненість із пророцтвом про стражденного Отрока Господнього в Іс. 53. Цього Євангелія абсолютно достатньо для спасення, воно вільно дається Божою благодаттю по вірі, яка виражається в діях кожного вірного. Апостол Павло був покликаний проголошувати Євангеліє про Ісуса Христа окремо язичникам (усім народам). Тому його проголошення Євангелія призначене для необрізаних (Гал. 2:7). Саме ідея про те, що і юдеї, і язичники можуть розділяти радість спасення через віру в Ісуса Христа і є Доброю Новиною Євангелія.
У Церкві термін «євангеліє» набуває літературного значення стосовно перших чотирьох книг новозавітного канону: Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Івана. У цих книгах Добра Новина розкривається через історію життя Ісуса Христа, починаючи з історії Його народження (та іншими традиціями, що готують читача до подій тексту, що слідують далі), Його служіння, смерти та воскресення. Незважаючи на те що Марко – це єдиний автор, який називає свій твір про Ісуса Христа Євангелієм (Мр. 1:1), цей термін отримав статус канонічного титулу для всіх чотирьох новозавітних переказів про Ісуса разом із кількома іншими неканонічними творами, які представляють традиції, пов’язані з Ісусом (Євангеліє від Хоми, Євангеліє Істини, Євангеліє від Петра). Отже, Євангеліє стосується доброї звістки про спасення через Ісуса Христа, так само як і послання апостола Павла.
Євангеліє також трактують як літературний жанр, до якого шанобливо ставляться в різних християнських спільнотах. Ця література, як правило, передає історію життя Ісуса Христа, що викладена у формі наративної біографії (напр., канонічні Євангелія), може набувати форми збірки висловів Ісуса (так як у Євангелії від Хоми та Євангелії Істини), або містить матеріял, упорядкований за тематичним принципом (напр., Євангеліє дитинства від Хоми). Зрозуміло, що динамічний концепт Євангелія про Ісуса Христа, яке проголошував Павло та інші ранні християнські євангелисти, забезпечив умови, при яких термін «євангеліє» став літературним окресленням для тих книг, які містять історію чи традиції, пов’язані з історією Ісуса Христа.
