Під еліністичним впливом

Запекла боротьба між греками та персами за контроль над східним Середземномор’ям завершилася – завдяки блискавичним завоюванням Олександра Македонського в 332-322 роках перед Р. Хр. – на користь перших. Еліністична культура, яка утвердилася завдяки такому перебігу подій, виявилася цілком відмінною від перської, в оточенні якої євреї прожили перед тим близько двох століть. Перси загалом дозволяли євреям жити згідно з рідними релігійними та суспільними звичаями, натомість еліністичні правителі прагнули – демонструючи різні ступені ентузіязму – поширювати те, що в їхній свідомості було вищою культурою, призначеною стати основою для нового світового ладу. Підкорені народи зазвичай були відкриті до елінізації, в якій убачали засіб особистого просування кар’єрною драбиною в цивільній адміністрації, у комерції чи у війську. Відправним пунктом для цього було опанування грецької мови, що часто бувало пов’язано з прийняттям деяких елементів релігії та способу життя македонських учителів.

Євреї в Палестині й у діяспорі не були байдужі до такого впливу. У III ст. перед Р. Хр., коли Палестина перебувала під контролем Птолемеїв, котрі правили з Єгипту, євреям – і на їхній батьківщині, й в Єгипті – було дозволено жити відповідно до законів Тори, як і за перських часів. Македоняни не раз виявляли повагу до законів і звичаїв Авраама та Мойсея, а захисники єврейських традицій натомість рідко втрачали нагоди підкреслити зв’язок між своїми предками та грецькими героями, як і можливість підкреслити переваги Мойсеєвого монотеїзму над язичницькою політеїстичною релігією. Частково тому, що взаємовідносини часто були добрими, еліністичні ідеї мали вплив на єврейське середовище. В Єгипті, де єврейська частина населення залишила по собі більше записів, ніж у переважній частині інших частин діяспори, ми бачимо євреїв, котрі прибирають грецькі імена, здобувають класичну освіту, якою хизуються їхні сюзерени, і досягають поважного становища в торгівлі та в управлінні. Хоча трапляються випадки, коли євреї відмовляються від своїх споконвічних звичаїв, обираючи новий триб життя, проте набагато частішими були спроби пристосувати Мойсеєву релігію до грецької культури. Саме в такому середовищі й постали в III ст. перед Р. Хр. Септуагінта, переклад єврейської Біблії грецькою мовою, а також багато оповідань релігійного спрямування й історичних праць, які розкривали єврейську тематику в грецькому стилі. Особливо в Олександрії процвітала блискуча єврейська еліта, яка культивувала єврейсько-еліністичну традицію, найкращим здобутком якої стали в І ст. по Р. Хр. праці Філона.

Хоча сам Єрусалим і не мав особливого значення для еліністичних правителів, місто зберегло провідну роль для розпорошеної по цілому світу єврейської громади. З усіх кінців діаспори надходили від вірних пожертви на Храм, а від Єрусалима очікували вирішення юридичних питань. І, хоч еліністичний реформаторський рух мав потужних прихильників в Єрусалимі, особливо в проптолемеївських колах, були також групи, які сповідували традиційне розуміння юдаїзму й рішуче противилися тому, щоби коритися чужим правителям. Це було продемонстровано в середині III ст. перед Р. Хр., коли первосвященик Онія II відмовився надіслати Птолемеям визначену данину, – очевидно, на знак спротиву еліністичним упливам, які надходили з Єгипту.

З огляду на стратегічне значення Єрусалима в житті євреїв із усіх країн, а також через наявність у тому місті й традиційних, й еліністичних угруповань Святе місто мусило неминуче опинитися в епіцентрі бурі, як тільки протистояння цих сил, які боролися за побожність євреїв, сягнуло точки кипіння. Боротьба ж точилася за саме визначення істотних елементів єврейської віри, а річ то була занадто складна, щоби її можна було зводити до простого ототожнення традиціоналістів із істинними юдеями, а еліністів – із віровідступниками. Прогресивні євреї в Єрусалимі, як і в Єгипті, пишалися перекладом своїх рідних традицій поширеною в еліністичному світі мовою та, очевидно, не добачали жодної зради в тому зближенні Мойсеєвої думки і грецьких муз. Книга Проповідника, яка походить зі значно ранішого періоду, ілюструє, як можна було поєднати чужі ідеї з рідною тематикою, щоби вони здобули визнання в суспільстві. Ще більш повчальною є Книга Сираха, написана єврейською мовою близько 190 року перед Р. Хр. на батьківщині євреїв і позначена значними грецькими впливами, а пізніше її переклав грецькою мовою внук автора з тією метою, щоби вона служила інтелектуально активній громаді євреїв в Єгипті. Упродовж тих процесів ця книга зберегла глибоку повагу до Мойсеєвої Тори, до довгої низки релігійних проводирів в історії Ізраїля, до авторитетної ролі первосвященика та до ваги нових учителів мудрости (опісля називаних рабинами).

Серед євреїв, які знали грецьку мову і смакували еліністичну літературу та філософію, були прогресивні люди, котрі прагнули довести, що Мойсеєва релігія не конфліктує з грецькою думкою, але підсумовує те, що в ній було найцінніше та вказує на її джерело й кінцеву мету, – проте так само щирі були лідери, як-от первосвященики Онія II, Симон Праведний і Онія III, які побоювалися, що нові грецькі звичаї підважують саму суть віри предків.

Попередній запис

Єврейська громада в процесі відновлення: перський період (закінчення)

У V ст. перед Р. Хр. єврейська громада боролася за збереження своєї релігійної ідентичности посеред величезної язичницької імперії та у ... Читати далі

Наступний запис

Антіохові гоніння

Отже, трагічний конфлікт, який розколов єврейську громаду в II ст. перед Р. Хр., глибоко коренився в самій тій громаді, та ... Читати далі