І ото, принесли до Нього розслабленого, що на ложі лежав.
Євангеліє запитує мене про дружбу. Відбулося зцілення паралізованого чоловіка, але цього не сталось би, якби він не мав близьких людей, які віднесли його до Ісуса. Могли не морочити собі голову – не обтяжені ношею, побігли б швидше, зайняли б ліпші місця, щоб зручніше було слухати Ісусові повчання. Натомість вони вирішили допомогти другові – можна сказати, що паралізованому пощастило.
Та поставмо, однак, запитання, чи ця історія чогось навчила його? Чи в такій самій ситуації, коли мав би вибирати між допомогою і власною вигодою, обрав би служіння тому, хто відчуває в чомусь потребу?
Не знаємо відповідей на ці запитання, але можемо поставити їх собі. Адже на нашу дружбу теж може очікувати така перевірка. Яку оцінку дістали б ми за такий іспит?
«Стільки знаємо про себе, скільки нас перевірено» (В. Шимборська). Цінність нашої дружби залежить від того, ким ми є, та проявляється тоді, коли простягаємо руку нашому другові у важкій ситуації.
