«На тисячу осіб, готових здійснити великі вчинки, припадає щонайбільше одна, яка готова зробити щось мале, і в цьому – суть проблеми», – якось одного дня зауважив шотландський письменник і священик Джордж Макдональд (1824-1905). Тільки ця проблема, а саме відмінність людських благих намірів від їх реальних справ, і, як можна здогадатися, їх порівняння буде явно не на користь справ, виникла задовго за часів життя пана Макдональда. Загалом, невідповідність благих намірів і реальних справ була притаманна людям усіх часів.
Так, наприклад, з подібною ситуацією ми зустрічаємося і на євангельських сторінках, зокрема в бесіді, що відбулась між Христом і одним «із начальників», який цікавився питанням, що слід йому робити, «щоб вспадкувати вічне життя?» (Лк. 18:18). Певно, подальший перебіг діалогу між Спасителем та невдалим шукачем Царства Божого багатьом добре відомий, чого тільки варте Христове порівняння верблюда і голчиного вушка, втім, завдяки цьому порівнянню, цю розмову і пам’ятають.
Але за цими барвистими порівняннями повз увагу багатьох проходить один вкрай важливий аспект: якщо бути відвертими, кожен з нас може пригадати ситуацію, цілком можливо не одну, коли в нас виникало бажання зробити щось добре ближньому, проте воно швидко зникало, буквально випаровувалося, коли доводилося стикатися з певними труднощами, що ставали на заваді у виконанні цього благого наміру. А скільки особисто кожним було прогаяно можливостей допомогти ближньому, так би мовити «експромтом», без наперед визначеного плану! Певно, таким прогаяним можливостям просто немає ліку.
Христовий же співрозмовник «засмутився тим словом, і пішов, зажурившись, бо великі маєтки він мав» (Мр. 10:22). Подібним чином часто діємо і ми, коли в черговий раз упускаємо можливість зробити добро ближньому. От тільки часто-густо не засмучуємося з цього приводу, а просто вдаємо, що ніби нічого не сталося, а доволі часто все відбувається набагато банальніше – ми просто не помічаємо втраченої нагоди втілити в життя Христову заповідь: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Мт. 22:39).
«Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви» (Мт. 7:12), – радить усім Господь Ісус Христос. От лише зважаючи на переважне, а деколи і всеохоплююче, ігнорування потреб ближніх, на яке ставлення з їхнього боку очікуємо ми? А за такого сумного стану справ, яке ставлення хочемо бачити до себе з Божого боку, вважаючи що все, що ми робимо або ж, у свою чергу, не робимо ближнім, Він сприймає на власну адресу?
Насправді, питання не дужі складні, і за умови не ігнорування потреб ближніх стануть добрим нагадуванням і в подальшому принесуть добрі плоди в земному, і тим паче, у потойбічному житті. Звісно, можна тішити себе марними ілюзіями і вважати, що все минеться якось собою. Здається, Христовий співрозмовник обрав саме цей, другий варіант. Втім, це його особиста справа, нам же необхідно перейматися власною долею, яка прямо залежить від нашого особистого ставлення до ближніх.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Втрачена нагода
Ваш коментар: