Розділи 37:15-39:29

37:15-28 – Політичне та релігійне відновлення

Остання секція гл. 37 складається із трьох частин та є логічним продовженням теми про сухі кості. Вірші 15-19, 22 утворюють першу частину, що містить опис і пояснення символічної і водночас простої дії: як тільки розуміємо, що означає слово «палиця», значення дії стає очевидним. Цікаво, що Єзекіїль проявляє великий інтерес до Північного царства і до проблем, які постали внаслідок політичного розділення між племенами Ізраїля. Протягом усього часу свого існування Північне царство розвивалося власним шляхом, так само як і Південне. Пророки Амос та Осія навіть не мріяли про возз’єднання цих двох державних утворень. Ісая, навпаки, говорить про це, а в часи Єремії питання про возз’єднання знову стає нагальним у зв’язку з падінням асирійської імперії та нагоди, що відкрилася для Йосії, відвоювати території колишнього Північного царства. Обставини вигнання пробуджують серед народу прагнення оновлення, спонукають звернутися до початків та за давніми зразками уявляти майбутнє. Йдеться, очевидно, про соціяльне і політичне відродження народу під проводом царя, якого символізує Давид. Цар Давид, так само як і об’єднання племен в єдине політичне державне утворення, вважався ідеалом. Це не означало повернення Давида, але мало на увазі, що владу отримає цар, який відповідав би критеріям ідеального царя Давида.

Друга частина у вв. 21:23-25 містить пророцтво про повернення з вигнання та про єдиного царя. З’являється ще одна важлива тема – очищення землі. Уже в 36:26-28 автор робить наголос на очищенні землі. Тут автор також наполягає на цьому, попри те що згадок про обряди очищення немає. Кульмінаційний момент у цих віршах – формула взаємної приналежности. Ізраїль, що оселиться на очищеній землі, відновить закони та установи Господа.

Остання частина, вв. 26-28, – це ще одне повторення тези Єзекіїля про надію, а також підсумок гл. 37 та другого етапу його служіння назагал. Обітниця вічного союзу миру між Богом та Його народом є осердям цього фрагмента. Мир тут означає набагато більше, аніж відсутність війни; це стан всеохоплюючого та абсолютного благополуччя. Далі з’являється останній елемент обітниці відновлення: Господь оселиться серед Свого народу. Ця присутність Господа в святині серед Свого народу також буде знаком для всіх інших народів про реальність і найвищу славу Бога Ізраїля. У цих формулюваннях знову впізнаємо Єзекіїля-священика та його школу. Майбутнє, надія тут вбрані в ритуальну одіж. Відновлення народу виражене тут з використанням літургійних термінів: святиня Господа-Ягве посеред Божого народу. Інші пророки уявляли надію в інших категоріях, що не були так виразно пов’язані з культом. Пророк Єзекіїль, зумовлений, і це нормально, своїм походження і отриманою освітою, у цьому тексті, як і в інших текстах своєї книги, ще раз проявляє себе як священик. Кожна людина має своє коріння і свої обмеження.

Вражає, як часто вживаються в цих двох останніх пророцтвах, викладених у 37:15-28, вирази «навіки», «вічний». Ці слова з’являються після проголошення кожної обітниці: повернення у землю, обіцяне предкам, виконання законів та установ, царювання Давида над усіма дітьми Ізраїля, і понад усе – мирні взаємини народу з Богом, що оселиться посеред Свого народу в святині. Усе це відбуватиметься «навіки» (l’olam). Есхатологічний вимір (майбутнє, остаточне і спасительне об’явлення Бога задля добра Його народу) є безпомилковим, так само як і межі такого видіння; бо есхатологічна надія, закладена в самій суті есхатологічних текстів – це одне, а її репрезентація, образи та стилістичні засоби, використані для вираження цієї надії – це дещо інше. Тема надії присутня як в юдейських, так і в християнських книгах Святого Письма, однак форми, вжиті для її вираження, змінними та непостійними. Існує беззаперечна відстань між обітницею отримати на чолі відродженого народу царя, подібного до Давида, і Сином Давида, якого християни впізнають в Ісусі з Назарета. Як і між святинею посеред народу, про яку говорять вв. 26, 27 та 28, та Словом, що воплотилось, і встановило Своє шатро серед людей. Мовні звороти та стилістичні засоби, що виражають надію, віру та місію, є необхідними, але також обмеженими. Тож немає більше потреби говорити про це в контексті такого прекрасного тексту Єзекіїля.

38-39 – Есхатологічна війна проти народів

Серед дивних тестів Книги пророка Єзекіїля ці дві глави посідають особливе місце. Мусимо відділити останню частину (39:23-29), що підсумовує тему надії в текстах пророка Єзекіїля. Ці вірші є містком між гл. 38:1-39:22 та гл. 40-46; вони також містять згадку про гл. 33-37. Різноманітні формули дають змогу виокремити кілька текстових одиниць, які необов’язково є однорідними: 38:1-9,10-13,14-23; 39:1-5,6-16,17-20,21-22.

Попри численні спроби ідентифікувати Ґоґа, мусимо задовольнитися тим, щоби сприймати його ім’я як символічне для усіх ворогів Ізраїля; тому й маємо згадки про різні країни, які мають репрезентувати вороже оточення.

Центральною темою є рішуча битва між недругами Ізраїля та його Богом. Повернення відбудеться (38:8), фінальний акт спасення, майбутнього і остаточного. Тема об’єднання народів проти Ізраїля (місто, помазаник) є класичною в СЗ (Іс. 5:26-30; 8:9-10; Пс. 2; 48). Може йтися про історично конкретний народ (Іс. 10:5-15). Книга пророка Єремії описує «ворога з півночі» (Єр. 4-6). В інших тестах образ ворога набуває есхатологічного забарвлення (див. особливо Йоіл. 3). Змалювання Бога Ізраїля як войовничого бога – це відгомін стародавніх текстів (Вих. 14:14,24-25). Бенкет для птахів та тварин дуже добре вписується в есхатологічний сценарій. Усі творіння Господа (див. великий землетрус у 38:19) беруть участь у фінальній битві, але насправді всім керує Господь, хоча в тексті головними дійовими особами є саме Ґоґ та його прибічники. Ґоґ стає інструментом та об’єктом Божого плану здійснити остаточне спасення Свого народу. Ця ідея не є новою (див. Іс. 10:5-15), але в книзі Єзекіїля вона вписана в есхатологічний контекст. Опис очищення землі, важкий і занадто спрощений, свідчить про священицьке походження цього тексту.

Такого роду тексти неможливо зрозуміти чи пояснити з огляду віри, якщо не помістити в ширший контекст. Вражаючі образи підпорядковані головній ідеї: Господь остаточно спасає Свій народ. Проте потрібно пам’ятати, що в Святому Письмі уявлення про спасення не є однозначними, особливо коли йдеться про спасення чи знищення інших народів. Єз. 38-39 та Йоіл. 3 пропонують націоналістичну есхатологію, яка виключає інші народи з плану спасення. Але існують також й інші думки, інші уявлення (див. особливо Іс. 56:1-8; 66:18-23). У СЗ немає єдиного розуміння есхатологічної надії, їх є декілька; і вони необов’язково збігаються.

Попередній запис

Розділ 37

37:1-14 – Оживлення Ізраїля Це ще один важливий і відомий текст. Його структура проста. Вірші 1-3 є вступними і визначають ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 40-42

40-48 – Нова земля, нове місто, новий Храм Неможливо робити вигляд, що читання цих глав – це приємний процес. Але ... Читати далі