ТОРА МЕСІЇ – Частина 2

Нагорна проповідь (фрагмент), Гюстав Доре

Суперечка стосовно суботи

Простежимо діалог Ньюснера, віруючого єврея, з Ісусом, і розпочнемо зі суботи; старанне її дотримання є для Ізраїля головним виявом його екзистенції як життя в Союзі з Богом. Навіть мало підготовленому читачеві Євангелій відомо, що суперечка про те, що належить до суботи, а що ні, перебуває у центрі діалогу Ісуса з народом Ізраїля того часу. Згідно зі звичайним тлумаченням Ісус зламав вузьколобу легалістську[1] практику і замість неї дарував великодушніше, вільніше бачення, що відкриває двері розумній поведінці, що відповідає ситуації. Доказом цього, мовляв, є вислів: «Суботу встановлено для людини, а не людину для суботи» (Мр. 2:27), в якому можна знайти антропоцентричне[2] бачення всієї дійсності, з якої саме собою випливає «ліберальне» тлумачення заповідей. Тому саме з суперечок про суботу виводять образ ліберального Ісуса. Його критика тогочасного юдаїзму є, мовляв, критикою вільної і розумно налаштованої людини закостенілого легалізму, який є глибоко лицемірним і врешті-решт принижує релігію до рабської системи нерозумних зобов’язань, що перешкоджає людині розвивати свою творчість і свободу. Те, що при цьому може виникнути не надто дружній образ юдаїзму, розуміється саме собою; а модерна критика – починаючи з часу Реформації – вважала, що так сприйнятий «юдаїзм» повернувся в католицизм.

У будь-якому разі тут обговорюється питання про Ісуса – ким Він насправді був і чого Він насправді хотів – а також питання про дійсність юдаїзму та християнства: чи Ісус справді був ліберальним раввином – зачинателем християнського лібералізму? Отже, Христос віри і, відповідно, вся віра Церкви є великою помилкою?

Ньюснер відкидає цей спосіб тлумачення несподівано швидко; він може це зробити, тому що переконливо розкриває справжню суть суперечки. Щодо суперечки про зривання учнями колосся він говорить лише це: «Мене не турбує порушення Ісусовими учнями одного з законів Суботи. Це тривіально і не стосується суті» (цит. вид., с. 87 [в рос. вид.: с. 141]). Звичайно, якщо читати суперечку про святкування суботи та розповіді про гнівну журбу Господа через твердість серця представників панівного тлумачення суботи, то видно, що в цих діалогах постають глибші питання про людину та про правильний спосіб почитання Бога. Тому й цей бік конфлікту, звісно, не є просто «тривіальний». І все ж Ньюснер має рацію, коли у відповіді Ісуса під час суперечки про зривання колосся в суботу вбачає глибшу суть конфлікту.

Ісус захищає поведінку Своїх учнів, коли вони втамовують свій голод, спочатку посиланням на Давида, що зі своїми супутниками їв у домі Божому священні хліби, «яких, за винятком самих священиків, не можна було їсти ні йому, ні тим, що з ним були». Потім Він продовжує: «Або хіба ви не читали в Законі, як священики в суботу порушують у храмі суботу й провини не мають? Я ж кажу вам, що тут більше, ніж храм. Якби ви зрозуміли, що значить: ‘Я милосердя хочу, а не жертви’ [Ос. 6:6; пор. також 1 Сам. 15:22], ви б безвинних не осудили. Бо Син Чоловічий – Господь і суботи» (Мт. 12:1-8; там само, с. 76). Ньюснер каже на це: «Він (Ісус) і його учні можуть чинити в суботу те, що чинять, бо вони заступають священиків у Храмі. Святе місце змістилося, і тепер ним є коло його учнів з ним у центрі» (с. 86 – 87 [в рос. вид.: с. 141]).

Тут нам слід на хвилинку затриматися, щоб побачити, що означала субота для Ізраїля, і таким чином збагнути, про що ж ідеться в цьому диспуті. Бог відпочив сьомого дня – так каже нам розповідь про створення світу. «Цього дня ми святкуємо створення світу», – справедливо робить висновок Ньюснер (с. 77 [в рос. вид. – с. 130]). І далі: «Відмова від праці в суботу означає щось набагато більше, ніж виконання дріб’язкового обряду. Це шлях наслідування Бога» (с. 78 [131]). Отже, суботу не лише негативно характеризує відмова від зовнішньої активності, а й позитивно – «спокій», що має виражатися й у просторі: «Дотримуватися суботи означає залишатися вдома – замало просто не працювати, треба відпочивати. А відпочинок означає ось що: збирати разом сім’ю і мешканців дому, всіх тих, хто поруч із нами; повертатися в життя свого місця та своєї спільноти» (с. 84 [137]). Субота є не лише питанням особистого благочестя, вона є ядром соціального ладу: «Вона зберігає Ізраїль тим, чим він є – народом, що, як Бог, у дні творення світу відпочиває від праці сьомого дня» (с. 77 [130]).

Мабуть, доречно задуматись, як важливо було б і для нашого сучасного суспільства, якби сім’я збиралась біля домашнього вогнища в певний день і проводила його в мирі і спокої в знак єднання з Богом. Але відмовимося поки що від таких роздумів і залишимося в діалозі між Ісусом та Ізраїлем, який неминуче є й сьогоднішнім діалогом між Ісусом і нами, та нашим діалогом з єврейським народом.

Завдяки слову «спокій», що означає головний елемент суботи, на думку Ньюснера, встановлюється безпосередній зв’язок і з тим місцем в Євангелії від Матея, де Ісус возносить хвалу Богу і яке передує історії з учнями і колосками: «Я прославляю Тебе, Отче, Господи Неба й землі, що Ти затаїв це від мудрих та розумних і що відкрив це немовлятам…» (Мт. 11:25-30). У нашому звичному тлумаченні це видається двома зовсім різними текстами: один веде мову про божественність Ісуса, а другий – про суперечку навколо суботи. У Ньюснера стає зрозуміло, що ці два тексти дуже тісно взаємопов’язані, бо обидва рази йдеться про таїнство Ісуса – про «Сина Людського», просто-таки «Сина».

Завершується ця глава Євангелія від Матея, де Ісус возносить хвалу Богу і за якою зразу йде історія про суботу, словами Ісуса: «Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас. Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо Моє любе й тягар Мій легкий» (Мт. 11:28-30). Переважно ці слова трактуються як вияв ліберальності Ісуса, тобто моралістично: мовляв, Ісусова ліберальна концепція Закону полегшує життя в порівнянні з «юдейським легалізмом». Однак на практиці це тлумачення не надто переконливе, бо наслідування Христа не є комфортне – та й Ісус цього ніколи не стверджував. Але що ж тоді?

Ньюснер показує нам, що йдеться не про форму моралізму, а про високо-богословський, або, скажімо точніше, христологічний текст. Через тему спокою і пов’язану з нею тему клопотів і тягаря цей уривок стосується питання суботи. Спокій, про який ідеться, тепер пов’язаний з Ісусом. Ісусове вчення про суботу виявляється тепер саме в гармонії цієї прослави і слів про Сина Людського як Господа суботи.

Ньюснер так підсумовує зміст усього цього: «’Ярмо моє легке’. Справді, Син Людський може претендувати на звання пана суботи, тільки якщо він сам є тепер суботою Ізраїля: нашим наслідуванням Бога» (с. 90 [в рос. вид. – с. 145]).

Тепер Ньюснер може сказати ще чіткіше, ніж раніше: «Тому не треба дивуватися словам: ‘Син Людський є паном і суботи’! Справа не в тому, що Ісус інтерпретує суботні заборони в легкій манері… Ісус не є якимось ліберальним равві, який постановив ‘полегшити’ життя євреям… Питання не в легкості ярма Ісуса… Центром питання стає авторитет Ісуса…» (с.89 [в рос. вид.: с. 144]). «Христос стоїть тепер на горі, він заступає Тору» (с. 91 [147]). Розмова віруючого єврея з Ісусом доходить тут до вирішальної точки. Ось він зі своєю шляхетною несміливістю запитує не самого Ісуса, а Його учнів: «’Чи справді твій учитель, Син Людський, є паном суботи?’ І потім, як і раніше: ‘Твій учитель – Бог?’» (с. 92 [148]).

Таким способом розкрито істинну суть суперечки. Ісус розуміє Себе Самого Торою, Словом Божим в особі. Сильний пролог Євангелія за Йоаном «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог» говорить ніщо інше, як те, що говорить Ісус у Нагірній проповіді та синоптичних Євангеліях. Ісус у четвертому Євангелії та в Євангеліях синоптиків є одним і тим самим: справжнім «історичним».

Ядром суперечок про суботу є питання про Сина Людського – питання про Самого Ісуса Христа. Знову бачимо, як сильно помилялися Гарнак і вторуюча йому ліберальна екзегеза, коли твердили, нібито Ісус не проповідував Себе як Сина Божого, як Христа: насправді ж Він постійно є центром Своєї Благовісті.

Але тепер нам слід звернути увагу на ще один аспект цього питання, який при розгляді четвертої заповіді буде помітно чіткіше: равві Ньюснеру перешкоджає в Ісусовій Благовісті про суботу не лише центральність Самого Ісуса; він її чітко бачить і сперечається врешті-решт не про це, а про те, що випливає звідси для конкретного життя Ізраїля: субота втрачає свою велику соціальну функцію. Вона належить до важливих елементів, які формують Ізраїль як такий. Зосередження на Ісусі ламає цю святу структуру і загрожує суттєвому елементу згуртованості юдейського народу.

Новий союз, згуртований Ісусом із Його учнів, претендує на роль нового Ізраїля. Хіба це не може хвилювати того, кому на серці лежить «вічний Ізраїль»? З питанням про прагнення Ісуса до того, щоби Самому бути уособленою Торою і уособленим Храмом, пов’язана і тема Ізраїля – питання про живу спільноту народу, де втілюється в життя Боже Слово. Як ми побачимо далі, Ньюснер у більшій частині своєї книги підкреслив саме цей другий аспект.

Ось тут постає питання і перед християнином: чи доцільно було ставити під загрозу велику соціальну функцію суботи, ламати святий лад Ізраїля на користь спільноти учнів, які, так би мовити, визначаються лише особою Ісуса? Це питання можна було б вияснити щойно у спільноті Ісусових учнів, що розвивається – у Церкві. Цей розвиток ми тут не розглядатимемо. Воскресіння Ісуса «першого дня тижня» призвело до того, що тепер для християн цей «перший день» – початок творіння – став «днем Господнім», на який потім – у сопричасті трапези з Ісусом – самі собою перейшли найважливіші елементи старозавітної суботи.

Те, що Церква при цьому наново перейняла і соціальну функцію суботи, завжди зорієнтовуючи її на «Сина Людського», чітко виявилося, коли Константин у своїй реформі законодавства, натхненній християнством, пов’язав із цим днем і полегшення для рабів, ввівши таким чином у християнську законодавчу систему день Господній як день свободи і спокою. На мою думку, дуже недоречно те, що сучасні літургісти хочуть знову відкинути цю соціальну функцію неділі, яка перебуває в безперервному зв’язку з Торою Ізраїля, як помилку Константина. Але тут, звичайно, постає ціла проблема співвідношення між вірою і соціальним ладом, між вірою й політикою. На це ми повинні звернути свою увагу в наступному розділі.


[1] Легалізм – вид поведінки, що полягає у беззаперечному ретельному слідуванню правилам, не залежно від ситуації.

[2] Антропоцентризм (грец. ανθρωπος – людина і лат. centrum – центр) – філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій.

Попередній запис

ТОРА МЕСІЇ - Частина 1

Нагорна проповідь (фрагмент), Гюстав Доре Сказано було – А Я кажу вам Від Месії сподівалися, що ... Читати далі

Наступний запис

ТОРА МЕСІЇ - Частина 3

Нагорна проповідь (фрагмент), Гюстав Доре Четверта заповідь – родина, народ і спільнота Ісусових учнів «Шануй твого ... Читати далі