Загальні контексти для тлумачення

Загальний історичний контекст

П’ять плачів були написані протягом вавилонського вигнання і описують ті ж самі історичні події, хоча й з певними відмінностями. Найімовірніше, перший плач стосується першої хвилі виселення 598 р. до Р. Хр., коли було пограбовано Єрусалим і депортовано частину його мешканців, а саме тих, хто через своє духовне служіння чи майстерність могли бути корисними у Вавилоні (2Цар. 24:10-17) Другий і четвертий плачі, найімовірніше, стосуються другого нападу вавилонян на Єрусалим (587 р. до Р. Хр.), коли був зруйнований Храм Господній і відбулося масове виселення народу з усього царства Юди (2Цар. 25:8-21; Єр. 52). Перший плач, отже, розповідає про пограбування й спаплюження, але не руйнування самого Храму (1:10); другий і четвертий – описують жорстокі сцени насильства та безнадійність ситуації. Третій і п’ятий плачі в настроєвому плані є спокійними й виваженими; вони написані пізніше, через кілька років після 587 року до Р. Хр.

Усі плачі були написані в Юді автором, який належав до послідовників пророка Єремії, що залишилися в Єрусалимі (Неем. 1:2). Можна припустити, однак, що вони належать перу кількох авторів і пізніше були відредаговані одним редактором, оскільки очевидною є богословська й літературна єдність п’яти ламентацій.

У середині минуло століття Плач приписували безпосередньо пророку Єремії, оскільки твір має низку спільних рис із Книгою пророка Єремії. Власне ці спільні риси вказують на те, що автор хотів, щоб його пов’язували з традицією Єремії або ідентифікували з пророком, який був еталоном страждання й плачу. У 2Хр. 32:35 ми читаємо елегію, яка стосується смерти царя Йосії, проте немає доказів, що це стосується Плачу Єремії, оскільки книга не містить покликання на царювання цього монарха. З іншого боку, між Книгою Єремії і Плачем існують відмінності: Пл. Єр. 2:9 і Єр. 42:4-22; Пл. Єр. 5:7 і Єр. 31:30; Пл. Єр. 4:20 і Єр. 22:13-19. Ба більше, важко припустити, що такий спонтанний автор, як Єремія, міг би використати таку штучну конструкцію, як акростих.

Канонічний контекст

У єврейській Біблії Плач Єремії входить до її третьої частини, що має назву ktubіт («Писання»), та разом із Книгою Рути, Піснею Пісень, Книгою Проповідника, Книгою Естери становить літургійну збірку «Меґіллот» («П’ять сувоїв», які читаються у святкові дні). Грецька Септуагінта та латинська Вульгата поміщають Плач серед Пророків, між Книгою Варуха й Листом Єремії (Септуагінта) або після Книги Єремії (Вульгата).

Плач Єремії не згадується в канонах ані Третього Синоду в Картагені, ані Тридентського собору. Проте це можна зрозуміти, адже Плач Єремії традиційно вважався продовженням Книги пророка Єремії і твором одного й того ж самого автора. Власне, у стародавньому каноні Дамаського декрету (з Синоду в Римі 382 р.) він називався «Книга пророка Єремії з його плачем».

Крім очевидних подібностей із Книгою Єремії, ми також спостерігаємо певний зв’язок із Книгою Амоса. Коли ми читаймо Ам. 2:4-5; 5:1-2,16; 7:17; 8:10-14, у нас складається враження, що Плач Єремїї намагається показати, що пророцтва й погрози Амоса щодо Південного царства як наслідок їхнього гріха таки справдилися. Також варто зауважити подібності із Книгою Псалмів (Пс. 74; 79; 80; 88). Важко точно сказати, відбувся чи ні прямий вплив Плачу Єремії на Девтеро-Ісаю 140-55), але ми не можемо не помічати схожости з піснями Отрока Господнього і Книга Ісаї 42-53).

У Плачі Єремії ми бачимо усвідомлення того, що Бога не можна «вписати» в людські схеми й плани; ця ідея буде пізніше розкрита в поетичних книгах – Книзі Йова й Книзі Проповідника. Вільне вираження власного смутку перед Богом, як ми це бачимо в Книзі Єремії та Плачі Єремії, відкриває шлях до щирого вираження інших гірких плачів, як-от у Йов. 10:1-3.

Використання впродовж історії

Хоч Плач Єремії сьогодні цитують рідко, вибрані уривки цієї книги часто використовували й трактували в христологічному ключі, щоб, зокрема, описати ситуацію надзвичайного смутку та жахливих страждань Христа. У Пл. Єр. 4:20, де йдеться про царя, який для народу є «живущий наш дух, Господній помазанець», Учителі Церкви вбачають вказівку на Христа як на духовну поживу (св. Амвросій, Про таїнства 58; Трактат на Євангеліє від Луки 1, 27; VII, 38, 120; Ориген, Друга Гомілія на Пісню пісень; Теодот, Витяги, сек. А, 18, 2). Тобто вислови підтримки та захоплення власним царем, «помазаником» юдеїв із Південного царства Учителі Церкви застосовують у своїх повчаннях про Христа.

Є й інший уривок, який часто цитують через значення вміщених у ньому образів: «Хліба жадають собі немовлята, й немає нікого, хто б їм відломив» (Пл. Єр. 4:4). Часто цей уривок застосовують щодо Слова та Євхаристії, особливо коли потрібно пояснити вірним тайни їхньої віри. (Пор. Григорій Великий, Моралія 1:29; Тридентський собор, засідання 22, гл. 8).

Також ми знаходимо рясні посилання на Плач Єремії в схоластиків. У працях Бонавентури, наприклад, є понад двісті тридцять чітких цитат, особливо в повчаннях, де йдеться про потребу в Божій благодаті для чинення добра і для вміння приймати страждання смиренно. Щодо того, чи є справедливим і добрим стогін та голосіння перед Богом, варто згадати слова Августина: «Чим святішою і сповненішою добрих намірів є людина, тим більше її молитва буде сповнена сліз» (Civ. D. 20. 17).

Попередній запис

Ламентації книги

Горе, лихо, невдача, кара – ці слова можуть описати становище єврейського народу в перші роки вавилонського вигнання (близько 580 р. ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 1-2

Перший плач Поміркуймо спершу над першим плачем, оскільки він містить загальний огляд змісту цілої книги. Відтак звернімося коротко до інших ... Читати далі