Розділи 18-20

18:1-12 – Господь як гончар

Ця коротка розповідь з описом однієї події з життя Єремії слугує прикладом Божого об’явлення пророкові не у видіннях чи в інший незвичайний спосіб, а у звичайних подіях буденного життя. Бачучи гончаря за роботою, Єремія усвідомлює, що як ремісник мусить працювати з глиною, щоб надати їй форми, так і Ягве чинить з Юдою. Бог Ізраїля приймає право людей обирати добро або зло. Творця – чи то людину, чи то Бога – обмежують властивості самого матеріялу.

Ні Єремія, ні Ягве не звертаються тут до Юди прямо. Опосередковано Юда має нагоду довідатися, як діє Ягве, і почати змінюватися без примусу. Так само як гончар знову й знову працює з глиною, поки не надасть їй форми придатної (і доброї) посудини, пророк натякає, що в подібний спосіб Бог чинить із Юдою. Однак шокуюча відповідь народу нівелює сподівання на Боже милосердя чи покаяння (18:11). Відмова людей змінити свій спосіб життя не дозволяє Богові діяти милосердно. Ягве визнає свободу народу, навіть коли його вибір є саморуйнівним.

18:13-17 – Від ідолопоклонства до руйнування

У своєму монолозі (всі звертання до Ізраїлю в третій особі) Ягве відповідає на упертість Юди, підтверджуючи рішення про знищення. Два риторичних питання на початку цих поетичних роздумів (18:14), використовуючи загальновідоме знання, вказують, що дії Юди прямо суперечать її статусу вибраного народу. Це особливе звинувачення є подвійним. Якщо розуміти 18:15а як «вони кадять марноті», то цим Юді пригадано слова з храмової проповіди (гл. 7), де наголошується, що жертвоприношення не виключає потреби дотримуватися умов союзу в щоденному житті (18:15). Мало того, вибір бездоріжжя, а не вимощеної дороги є чудовим образом небажання Юди жити згідно з Торою в щоденному житті (18:15б). Народ надав перевагу звичному шляху, зношеному змінами пір року, дощем і вітром, а не дорозі прокладеній, вимощеній, перевіреній і міцній. Власний вибір народу веде його до краху, який спочатку виражається відсутністю Ягве (результатом чого є те, що Ягве стає страхом), а відтак масовим покаранням – у формі вигнання, яке здійснює Ягве (18:16-17).

Образи природи в цій поетичній рефлексії є метафоричним засобом, який передає безглуздість вибору народу. Справді, наявність двадцяти чотирьох шиплячих звуків у цих кількох рядках тексту єврейською мовою створює ефект «свистіння», яке було звичною реакцією на руйнування. Останній рядок залишає під сумнівом джерело трагедії Ізраїлю: Ягве? Ізраїль? Інші народи? Висновок, проте, базується на тому факті, що Ягве відмовляється заступатися за Ізраїль.

18:18-23 – Четверта ламентація: молитва про помсту

У ще одній особистій ламентації пророк викрикує до відсутнього Бога. Противники Єремії («вони» у 18:18) вірять і довіряють тим людям, яких пророк означив як брехунів: священиків, мудреців, пророків. Те, що народ дослухається до інших пророків і водночас відкидає Єремію, свідчить про невизнання його пророчої ролі.

Незважаючи на всю свою похмурість і песимізм, молитва Єремії не безнадійна, оскільки він пропонує конкретні ідеї того, як може вчинити Ягве. І все ж він порушує неуникне питання: чому страждають праведні? Згідно з 18:20а, яке може бути прочитано як: «Чи будуть грішники, а не праведники, винагороджені (з shalom)?» Єремія оскаржує те, що Ягве, очевидно, благословляє його ворогів. Він молиться, щоб Бог дотримувався обіцянки, даної в 6:11-12, зруйнувати весь народ і щоб Божий гнів був спрямований на тих, хто його заслуговує. Якщо його молитва за їхнє прощення спричиняє страждання пророка, можливо, його молитва за їхнє покарання принесе йому мир.

Ці слова відображають душевний біль пророка, оточеного зусібіч. Його намагання дотримуватися слів Ягве принесли лише біль та загрозу смерти. Це не той Бог, якого Єремія, як він думав, знає, тобто той, що винагороджує праведних і карає грішних.

Знак на Череп’яній брамі (19:1-20:6)

Цей епізод із біографії пророка складається з трьох частин, кожна з яких коротша за попередню: промова Єремії біля Череп’яної брами – і сама її назва віщує дію – (19:1-9), розбивання глиняного глечика (19:10-13), його слова на подвір’ї Храму Господнього (19:14-15). Глиняний глечик, який згадувався в 18:1-11 як знак надії, зараз стає символом надії, що розбита і більше не може бути склеєна.

Пелена смерти, удушлива хвиля пітьми поступово охоплює Юду та Єрусалим. Вона рухається від околиць (19:3-7) до самого центру міста (19:14-15). Натяки на смерть знаходимо в 19:1-2 у посиланні на Череп’яну браму, вона стає очевидною в 19:11,13,15. Смерть переслідує землю. Непоховані тіла свідчать про те, що померлі ніколи не матимуть спокою (19:3-9). Спустошення просочується в місто, яке Ягве мав захищати (19:12-15). Жах побільшує канібалізм, який свідчить про стан незбагненного відчаю.

Оскільки релігійні провідники мають супроводжувати Єремію з міста до Череп’яної брами (19:1) і бути свідками розбивання глечика (19:10), вони непомітно приймають тягар вини за грядуще руйнування. Гріх обману, який призводить до руйнування, просочився навіть у культові служіння. Пашхур, майбутнє вигнання якого символізує долю народу, є священиком. Як не можна відновити розбитий глечик, так не можна відновити й Юду.

Ті, хто не зміг дотриматися умов союзу з Ягве, зазнають безжалісних мук (19:7-9). Навіть пророк Ягве, який виконує обов’язки, покладені на нього Богом, не уникне таких мук. Ніхто не може втекти від сили Божого слова: ані ті, хто приймає його, ані ті, хто заперечує чи не дотримується його.

20:7-18 – Пророк у відчаї

Ця довга ламентація в поетичній формі, остання в Книзі Єремії, відображає надзвичайний біль, що межує з відчаєм. Вона зображує Єремію, який зізнається Богові, якого він вважає відповідальним, що досягнув межі терпіння. Хоча 20:7-12 містить дві скарги: одна на Ягве (20:7-9), а інша – на ворогів пророка (20:10-12): разом вони формують єдність, що є вираженням його мук. Короткий гимн у 20:13 є типовим для псалмів-ламентацій, тоді як 20:14-18 у формі прокльону відтворює відчай, який Єремія відчуває, коли роздумує про нескінченні страждання у своєму житті.

Ламентація починається зі звертання до Ягве, яке протягом століть шокувало не одного тлумача. Використовуючи слово, перекладене як «звести» (Вих. 22:15), «заманити» (Ос. 2:16) або «намовити, звести» (Суд. 14:15; 16:5), усі вони включають елемент підступности. Перше звинувачення стосується Бога, Якому очевидно не можна довіряти. Слово Господа, яке мало би бути джерелом сили й спокою, стало джерелом напруги та невпевнености в собі. Пророк розривається між потребою і страхом проповідувати слово, яке вивільнить у ньому деструктивну силу. Ягве, захисник Єремії, не кращий за друзів, які зраджують його. Звинувачення проти Ягве могло бути одним зі способів привернути увагу Бога й закликати Його до дії, згідно з традиційним розуміння відплати.

Короткий гимн у 20:13 виражає впевненість Єремії в тому, що Бог може змінити хід подій і покарати його ворогів. Коротка пісня похвали серед безвиході підносить його плач із цілковитої темряви та показує залишки надії на Бога Ізраїля. Чи є це намаганням Єремії наперед подякувати Богові за втручання, чи спроба впевнитися, що Бог діятиме в його інтересах? Можливо, це лише намагання уникнути відчаю і зосередитись на тому, ким його віра навчила його бути.

Відкинутий власною сім’єю й друзями та, що гірше, покинутий Ягве, пророк відчуває нікчемність власного життя і ставить під сумнів цінність свого буття. Він виражає свій біль у проклятті, яке є констатацією факту, а не бажанням, перенесеним на минуле. Оскільки в єврейській мові нечасто використовується просте дієслово-зв’язка, 20:14-16 можна перекласти як: «Проклят є той день, коли я на світ родився; … Проклят є той чоловік … Хай тому чоловікові станеться …; щоб він чув …». Його фінальні слова, «Чого то з утроби я вийшов» створюють таке відчуття безвиході, яке Ізраїль мусів відчувати у вигнанні. Незважаючи на промінь світла в 20:13, атмосферу наповнює морок смерти.

Попередній запис

Розділи 16-17

16:1-17:4 – Немає життя в рідній землі У цьому уривкові слова Господа, які Він адресує пророкові (16:1-9,14-18,21), переплітаються зі словами, ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 21-22

21:1-29:32 – Частина 3: Грішні царі та лжепророки 21:1-10 – Життя ціною упокорення У главі 21 текст починає набувати більш ... Читати далі