Теплий літній день ішов до заходу. Сонечко закінчувало своє щоденне коло по небі. Пташки ще подекуди щебетали, але здебільшого всі вже заспокоювалися, відходячи від денних турбот, і готувалися до ночі. Кешка-горобець сидів біля свого будиночка й про щось міркував. Він думав:
«Як добре, що я оселився саме біля цього будинку. Адже люди, які живуть у ньому, особливо добрі й турботливі!
Звичайно, я не ледар, і сам звик знаходити собі на кожен день поживу. Але бувають такі дні, коли дощ ллє без упину і дме сильний вітер. І куди мені, такому маленькому, з бурею змагатися, можу так і просидіти у своїй хатинці без їжі. Цю хатинку мені побудували Іванко з татусем, вони живуть у квартирі № 12. Як я їм вдячний! Щоранку я дякую Господеві за все, що Він нам дає, за те, що Він про нас, птахів небесних, піклується! Цвірінь! Ви думаєте, звідки я про це знаю?
Одного разу, коли в мене ще не було власної домівки, я сидів на гілці біля вікна дівчинки Оленки, що живе у квартирі № 17. Вона своїй бабусі щось читала із великої товстої книги. Цвірінь! Я подумав: сяду ближче до вікна й послухаю, що вона там читає. Ось чую, на Землі жив колись Син Божий Ісус Христос. Він ходив й навчав людей як потрібно жити, щоб мати вічне життя. Мене дуже зацікавила ця історія. Ісус, коли вчив народ, промовив: «Подивіться на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці, а Батько Небесний годує їх…» Я так зрадів, що Бог про мене піклується! Цвірінь! Бог посилає мені все, що мені потрібно. Цвірінь! Для мого життя!
Бабуся Оленки завжди каже: «Слава Богові! Слава Богові!» І я подумав: а чому б і мені не подякувати Богові за все, що Він мені дає. Цвірінь! Я завжди зранку дякую Господеві за все, що Він мені дає, а також за їжу! Навіть у дощові дні я не лишаюся голодним. Мешканці будинку №38 змайстрували для нас годівницю і насипають туди багато усілякої смакоти: і насіннячко, і зернятка, і горішки. Я дякую, що Бог посилає таких людей! Мешканці 38-го будинку – дуже добрі люди! Цвірінь! Ви можете запитати про це у ворони Клари. Вона сидить он там, високо на ялиновій кошлатій гілці. Клара давно тут живе. Вона знає все! Вона дуже мудра Ворона! Цвірінь!»
