Що таке Різдво

Маленька Гусениця була дуже допитливою. Коли вона чула якесь нове слово, то неодмінно хотіла дізнатися його значення, тим більше, слів у лузі, де вона жила, лунало дуже багато. І цього літнього дня з боку дороги до Гусениці раптом долинуло: «Різдво!»

«Різдво», – подумала Гусениця і з усіх лап кинулася вперед, щоб дізнатися, що ж це таке. Але більше нічого не чулося, і Гусениця зажурилася.

– Треба ж, не пощастило! – буркнула вона собі під ніс і вирушила додому, щоб погортати Словник для комах. Але і тут її очікувала невдача. Гусениця зовсім забула, що Словник був віддрукований у друкарні Жука на найкращому капустяному папері, тому одного разу, коли йшов дощ і Гусениця сиділа вдома… загалом, від Словника залишилися ріжки та ніжки. Вціліли буква «А» і буква «Б», а все інше зникло в невідомому, точніше, у відомому, напрямку. «Ненажера! – обурилася сама на себе Гусениця і почухала потилицю. – Що ж робити?» Нове слово їй дуже сподобалося, а от дізнатися, що воно означає, ніяк не вдавалося. «Я запитаю в когось зі своїх знайомих», – вирішила Гусениця і знову вирушила на луг. Але – от лихо! – на запитання, що означає слово «Різдво», не міг відповісти ніхто: ні жуки, ні мурашки, ні метелики. Гусениця зовсім уже було зневірилася, коли раптом побачила, що назустріч їй повільно рухається дядько Їжак і тягне на спині мішок із чимось важким.

– Дядьку Їжачку! – радісно закричала Гусениця. – А ви мені саме потрібні! У мене до вас запитання!

Їжак опустив мішок на землю і витер лапою піт із чола.

– Ух, – сказав він, – стомився. Ніколи не думав, що ці лікарські трави такі важкі. Це ти, Гусенице? Вітаю! Що там у тебе за запитання? Кажи.

Гусениця тут же повідомила, що її цікавить, але Їжачок спантеличено почухав потилицю.

– Чув я про Різдво, – сказав він, – та що воно значить – не знаю. Бабця моя розповідала, що це щось гарне, і з’являється взимку, а більше нічого не знаю, адже я взимку сплю. Запитай у когось іншого.

І Їжачок пішов у своїх справах, а Гусениця почала запитувати інших, та, на жаль, ніхто так і не відповів їй на це запитання. Але дізнатися про Різдво Гусениці дуже кортіло.

– Взимку я теж сплю, – сказала вона сама собі. – Якщо ж не спати, а прокинутися?…

Сказано – зроблено. Гусениця завела будильник, щоб прокинутися взимку, і зі спокійним сумлінням вирушила до друзів на луг. На лузі вона провела решту літа, восени, як і годиться, міцно спала, а ось узимку…

Взимку її розбудив дзвінок будильника. Гусениця схопилася і відразу ж почала шукати Різдво.

Але в будинку його не було.

– Подивлюсь-но я за дверима, – вирішила Гусениця і ледь прочинила двері свого будиночка. Виповзла назовні, та так і зойкнула:

– Ой, матінко! Що це таке?

Все довкола було посипано чимось білим, колючим і пухнастим одночасно. Гусениця зробила по ньому кілька кроків і мало не провалилася. А ще в неї замерзли всі лапи, тому довелося терміново повертатися додому і утеплятися. Але коли Гусениця, замотана смугастим шарфом і у весняних черевиках, знову з’явилася на лузі, там стало ще гірше. З неба полетіли якісь білі пластівці й обліпили бідолашну Гусеницю з голови до лап.

– Що ж це таке? – довго не могла вона зрозуміти, а потім пригадала картинку з дитячої книжки і зраділа. – Так це ж сніг! Я бачу сніг! Ура!

Гусениця навіть спробувала пограти в сніжки, про що теж читала в книжці. Потім схаменулася:

– Ой! Я ж зовсім забула, що шукаю Різдво! Де воно?

Але Різдва не було й на лузі, хоча Гусениця зазирнула під кожен засніжений кущик, під кожне дерево. Тому Гусениця зажурилася, але потім підбадьорилася:

– А може, воно заховалося в лісі? Піду туди!

І Гусениця, взявши з собою літню парасольку, щоб ховатися від снігових пластівців, попрямувала до лісу. Повзти було дуже важко, лапи в’язли в снігу і мерзли, а тут ще й спіткнулася об якусь яскраву грудку, що лежала на дорозі.

– Що це за грудка мерзлого пір’я? – обурилася вона і вже хотіла повзти далі, як раптом грудка розвернулася і виявилася величезним птахом із довгим дзьобом, маленькими, як намистинки, очима і строкатим пір’ям.

– Чого штовхаєшся? – прохрипів птах.

– А ти чого тут лежиш? – не залишилася в боргу Гусениця. – Ти хто такий?

– Я – птах неземної краси, – просичав новий знайомий. – Жив у зоопарку, але потім мені там набридло, і я вирішив відлетіти звідти і показати себе світові.

– А звати тебе як?

– Сторож дядько Вася називав мене Птеродактилем.

Освічена Гусениця бачила Птеродактилів, тобто доісторичних істот, на сторінках книг, тому не змогла не погодитися, що птах неземної краси дуже на них схожий.

– А ти хто така? – в свою чергу поцікавився Птеродактиль.

– Я – Гусениця.

– Точно! – посміхнувся Птеродактиль. – Гусениця! І як це я відразу не здогадався! А що ти тут робиш?

– Я шукаю Різдво! – відповіла гусениця. – Ти його випадково тут не бачив?

– Нічого я не бачив, і не знаю я ніякого Різдва! – огризнувся Птеродактиль. – Чеши звідси, а то я зараз проекспериментую: морожені гусениці їстівні чи ні?

– Подумати тільки! – зітхнула Гусениця. – Кого тільки взимку не зустрінеш! Пір’я красиве, а характер – гірше нікуди! У вас у зоопарку всі такі невиховані?

Птеродактиль зніяковіло кашлянув:

– Кхе-кхе, та це в мене голос замерз, і настрій… теж замерз. Я застудився, у мене крила і хвіст не слухаються, а тут ще якісь мухи білі літають, кусаються! Ой, як мені погано! І ніхто мене не пожаліє, нікому я такий не потрібен! Зі мною ніхто не хоче дружити!

– По-перше, це – не мухи, а просто сніг, я його раніше на картинках в книжці бачила, – відповіла Гусениця. – А по-друге, хвалитися менше треба, тоді й друзі з’являться! Ну гаразд, досить нещасного вдавати і на холод скаржитися! Вставай, а то геть замерзнеш! Пішли разом шукати Різдво!

– Ходімо, – погодився Птеродактиль. – А яке воно – Різдво?

– Я сама ще до пуття не знаю, але це щось дуже-дуже гарне, – відповіла Гусениця.

– Може, воно ще й смачне? – замріяно запитав Птеродактиль. – Різдво, Різдво! Звучить красиво, зовсім як «Африка!» Як там тепло! А тут холодно, я собі всі лапи відморозив!

– А ти воруши ними, тоді легше буде! – підказала Гусениця. – Я вже пробувала! Вперед! Не скиглити! Не відставати! Раз-два! Пісню заспівуй!

І вони разом затягнули придуману Гусеницею пісню:

  • Де ж це Різдво?
  • Не розумію я нічого!
  • Все одно вперед іду,
  • Різдво в снігу знайду!

Так із піснею невтомні мандрівники перейшли широку дорогу і опинилися в лісі. Вони довго ходили лісом, але от лихо – нічого не знайшли і там. Тому присіли відпочити і заспівати ще одну пісеньку:

  • Мерзнуть лапи, мерзне хвіст,
  • І скажіть, хто відповість,
  • Де шукати нам Різдво,
  • Заховалось де воно?

– Ну, де ж воно? – мало не плакала Гусениця. – Де його шукати?

І раптом вони почули чийсь голос. Пролунало боязке хрюкання, і перед Гусеницею з Птеродактилем постала крихітна Свинка.

– Хрю-хрю, ви, здається, шукаєте Різдво? А якщо я скажу вам, де його шукати, ви проведете мене додому?

– Що ти тут робиш? – здивувалася Гусениця. – Ти ж домашня!

– Хрю-хрю, я пішла з дому, щоб пошукати в лісі жолудів, а їх немає, – пояснила Свинка. – І де тепер мій дім, я теж не знаю. Але я точно знаю, що мій господар сказав своїм дітям, що приведе їх сьогодні в хлів, де ми живемо, і розповість про Різдво.

– А де ж ваш хлів? Де його шукати? – розгубилася Гусениця. Але тут Птеродактиль підняв свій дзьоб.

– У мене внаслідок голоду той… нюх розвинувся, – повідомив він. – У вашому хліві молоком пахне?

– Пахне, – відповіла Свинка.

– А цим… смачними шматочками?

– І цим теж.

– Тоді пішли за мною!

І тепер уже Птеродактиль став на чолі маленького загону. Друзі вийшли з лісу, почимчикували окружною дорогою, і нарешті…

– Ось він, наш хлів! – заволала Свинка і щодуху кинулася вперед.

Слідом за нею туди увійшли і Гусениця з Птеродактилем, і, напевно, не вистачить слів, аби описати, як плакала мама Хрюша, обнімаючи свою Свинку, і як Корова, кури, Півень і Кінь хвалили Гусеницю і Птеродактиля. Але головне полягало не в цьому, а в тому, що коли Гусениця і Птеродактиль простягнулися на оберемку запашної соломи, до хліва увійшли люди: Велика людина і дві маленьких. І Велика людина розповіла маленьким людям, а також усім мешканцям хліва, що таке Різдво.

Виявляється, багато-багато років тому на землю прийшов Той, Хто створив увесь світ, усіх людей, тварин, і всі рослини. Він став Людиною, бо без Його втручання світ давно б загинув. На всій величезній землі Йому не знайшлося місця, і тільки ясла для худоби прийняли Його, а корови і вівці дивилися тоді разом із Його батьками, як Він лежить у них, і всі раділи. Раділи тому, що настало Різдво, і тепер зло і все погане не буде панувати в світі, тепер на землі є надія на те, що все зміниться на краще. Раділи тому, що це свято Різдва відзначатимуть доти, доки Спаситель світу не прийде на землю вдруге.

Закінчивши розповідь, Велика людина і його маленькі слухачі пішли, а мешканці хліва, які теж слухали різдвяну історію, мов заворожені, вирішили відзначити Різдво. Кури принесли свіжі яйця, Кінь – запашне сіно і овес, Корова пригощала всіх молоком, вершками, сметаною, сиром і йогуртами. Всі наїлися, і навіть залишилося багато смачних шматочків, частину яких мешканці хліва дали Гусениці й Птеродактилю в дорогу. Захопивши з собою пару запашних згортків, мандрівники рушили в зворотний шлях. Йти їм треба було довго, але це не лякало Гусеницю, адже вона знайшла Різдво і дізналася, що це таке. Заради цього варто було подолати всі перешкоди! І навіть заводити будильник, щоб прокинутися взимку!

Попередній запис

Пригоди Гусениці

На зеленому лузі під великим листом лопуха жила маленька Гусениця. Цілими днями вона бавилася зі своїми друзями, робила запаси на ... Читати далі

Наступний запис

Що таке чесність

Маленька Гусениця жила на зеленому лузі під величезним листом лопуха, який виріс неподалік від синьої калюжки. Була вона дуже веселою ... Читати далі