Пригоди Гусениці

На зеленому лузі під великим листом лопуха жила маленька Гусениця. Цілими днями вона бавилася зі своїми друзями, робила запаси на зиму, а коли втомлювалася, йшла до себе додому, готувала обід або вечерю, а потім лягала відпочивати. Гусениця дуже любила відпочивати, але цього яскравого сонячного ранку вона прокинулася разом із першим променем сонця, тому що сьогодні в неї було багато справ.

– Сьогодні я йду на іменини до Жука, – повідомила Гусениця Росинці, яка скотилася на лист лопуха. – Так, подарунок для Жука в мене є: спеціально вчора бігала до дядька Павука і замовила йому виткати мереживну серветку, а тепер мені треба зайнятися своїм зовнішнім виглядом, щоб якомога краще виглядати на Дні народження!

І Гусениця почала приводити себе до ладу. Вона старанно вмилася свіжою росою, почистила щіткою зуби і всі свої двадцять чотири лапки, пов’язала навколо шиї улюблений шарф у різнокольорову смужку і напахтилася капустяними парфумами.

– Ну, от я й готова! – оголосила Гусениця. – Пора вирушати!

І зелена кокетка вирушила в дорогу. Вона повільно, похитуючись із боку в бік, повзла доріжкою, як раптом почула чийсь голос:

– Привіт, Гусенице! Куди це ти повзеш?

Це була комашка Сонечко. Вона приземлилася на зеленій кульбабці і зацікавлено розглядала нашу Гусеницю.

– Я йду на День народження до Жука! – відповіла Гусениця. – А ти хіба не летиш туди? Тебе ж теж запрошували!

– Так-так, я буду пізніше, – заметушилася комашка Сонечко. – Та й подарунок Жуку я ще не приготувала! А ти поспішай, адже поки доповзеш, мине багато часу!

– Я це й без тебе знаю, – образилася Гусениця.

– Та ти не сердься, – посміхнулася Сонечко, – ти ж сьогодні така ошатна! А таким симпатичним гусеницям, як ти, геть не личить ображатися! Ну, все, я полетіла! Побачимося на Дні народження в Жука! – і Сонечко, помахавши крильцями, полетіло, а задоволена Гусениця знову повільно поповзла по стежці: їй було дуже приємно, тому що її похвалили!

– Сонечко сказала, що я – симпатична, – міркувала Гусениця. – Значить, на Дні народження я також буду мати великий успіх і знайду собі багато нових друзів! Ой, як це здорово, коли тобою захоплюються! І яка я розумниця, що одягла сьогодні свій улюблений шарф, він мені дуже до лиця!

Раптом посеред шляху Гусениця натрапила на невелику калюжку дощової води. Гусениця підповзла і зазирнула до неї, наче в дзеркало, милуючись собою:

– Ні, сьогодні я – просто диво! І характер у мене гарний: я дуже товариська і допитлива! Отже, зі мною всі-всі захочуть дружити, і це буде чудово! Ох, так би цілий день стояла і милувалася собою. Яка я все-таки чарівна!

І тут Гусениця почула дивний шум, неначе їй назустріч рухалося стадо слонів. Перелякана Гусениця сполошилася:

– Ой, матінко, що це таке? Землетрус, чи що? Ой-ой-ой!

Але потім вона, придивившись, виявила джерело шуму і заспокоїлася:

– Ох, та це ж людське дитинча! А шуму від нього скільки! І що це воно робить у лузі? Бувають же такі велетні! Просто дивитися не хочеться!

Зрозуміло, для Гусениці дитина була велетнем, але для нас із тобою – це просто маленька дівчинка. Вона чимчикувала лугом, зриваючи квіти, і на ходу міркувала:

– Як сумно! Всі мої подружки поїхали в місто, і залишилася я одна-однісінька! Ну де мені знайти того, хто захотів би зі мною дружити? Такого веселого і життєрадісного?

Слова дівчинки почула наша Гусениця і, забувши про свій нещодавній переляк, висунулася з-під куща:

– Це я! Я весела й життєрадісна! Я буду дружити з тобою! Ти рада?

Але дівчинка чомусь зовсім не зраділа, навпаки, вона сердито затупала ногами:

– Хто це тут повзає на моїй стежці? Фе, та це мерзенна Гусениця! Яка вона огидна і зелена! Ось я зараз її розчавлю!

«Ой, мамо, розчавити хочуть!» – більше в голові в Гусениці не з’явилося ніяких думок, оскільки їй стало зовсім не до дружби; перелякана, вона щодуху кинулася вбік і сховалася в кущах. А дівчинка здивовано озиралася довкола:

– Куди це вона сховалася? Ну, гаразд, вона від мене далеко не втече, обов’язково впіймаю і розтопчу! А зараз піду рвати ромашки! Дуже мені треба засмучуватися через таку бридку Гусеницю!

І дівчинка втекла, а бідолашна Гусениця, забувши про все на світі, ще довго сиділа і тремтіла в кущах, поки, нарешті, не наважилася вибратися зі своєї схованки. Вона уважно оглянула все навколо себе, зрозуміла, що небезпека минула, і раптом… почала голосно рюмсати:

– Так, значить, я зовсім не симпатична? Значить, я мерзенна й огидна? Ой-ой-ой! Невже ж це правда?

Слова Гусениці почув нахабний Горобець, що якраз пролітав неподалік:

– Звісно, правда! – зацвірінькав він, приземлившись біля Гусениці. – Огидна, мерзенна Гусениця! Я тебе зараз – цвірінь – з’їм!

«Із вогню – та в полум’я», – подумала Гусениця, але слова Горобця дуже зачепили її.

– І ти туди ж, обзиватися? – обурилася Гусениця, щосили штурхнувши Горобця своїми двадцятьма чотирма лапами. – Ось тобі! Отримуй!

Горобець полетів шкереберть, а Гусениця знову кинулася рятуватися втечею. Навздогін їй летіли крики Горобця:

– Караул! Рятуйся, хто може! У нашому лузі з’явилася жахлива кровожерна Гусениця! Гусениця-дракон!

«Та хіба ж я така?» – ображена Гусениця навіть висунулася з кущів, щоб посперечатися з Горобцем, але той уже кудись полетів. А бідолашній Гусениці зовсім перехотілося йти на День народження.

– Це ж треба! – схлипувала вона. – З невинної маленької Гусениці зробили жахливого кровожерливого дракона! Висміяли ні за що! А я ж думала, що ще цілком нічогенька! Як я помилялася! Ось повернуся зараз додому, заповзу під свій Лопуховий листочок і більше ніколи не буду ні з ким дружити! І розмовляти теж ні з ким не буду! У-у-у…

– Ти чому плачеш, Гусенице? – пролунав раптом чийсь цікавий голос.

Маленьке Зайченя присіло навпочіпки і з цікавістю розглядало Гусеницю, а та, побачивши його, заридала ще дужче:

– І ти прийшов наді мною знущатися? Йди звідси, а то як трісну! Ой, як мені погано, як прикро!

– Та хто тебе скривдив? – продовжувало допитуватися Зайченя, але Гусениця не відповідала і продовжувала плакати.

Спантеличене Зайченя почухало лапкою за вухом:

– Так, випадок важкий! Сам я тут не розберуся, доведеться кликати на допомогу дядька Їжака. Він розумний, все знає!

– Агов! Дядьку Їжачку, – заволало Зайченя щосили.

Через деякий час пролунав хрипкий голос:

– Хто це мене розбудив? – з-під купи торішніх голок вибрався скуйовджений Їжачок. – Це ти, Зайченятку? Що трапилося?

Зайченя вказало лапкою на Гусеницю:

– Ось, важкий випадок. Рюмсає, а чому рюмсає – не зізнається.

Їжачок потихеньку посунувся ближче до гусениці і, побачивши, що вона відсахнулася від нього, лагідно заспокоїв:

– Та ти не бійся мене, я тебе не скривджу! Розкажи краще, що з тобою трапилося?

Хоч на вигляд дядько Їжачок і був дуже колючим, але Гусениця чомусь пройнялася до нього довірою. Все ще схлипуючи від образи, вона переказала Їжаку сьогоднішні пригоди, а той уважно слухав її, інколи співчутливо охкаючи і підтакуючи.

– Так, справді важкий випадок! – підсумував Їжак розповідь. – Гусениця постраждала від громадської думки!

– А що це таке гро… громадська думка? – ледве вимовило Зайченя.

– Це означає, що Гусеницю скривдили марно! – сердито заявив Їжак. – Часто, коли інші звірі, птахи або комахи не схожі на нас, ми оголошуємо їх мерзенними і непривабливими, але це неправильно! Говорити, що хтось поганий, тому що він відрізняється від інших, – дуже негарно! Подивися, до чого це призвело: така симпатична Гусениця, а її скривдили і вона зовсім перестала вірити в себе! Та ще й забула головну істину: усіх нас для чогось створив Бог, і якщо ми відрізняємося від інших, то це потрібно для певної мети!

Нехай Гусениця і не все зрозуміла в словах дядька Їжака, але головне вона засвоїла – тому несміливо підповзла ближче і подала одну зі своїх лапок Їжаку:

– То ви справді вважаєте мене симпатичною? І будете зі мною дружити?

– Звичайно! – хором відгукнулися Їжак та Заєць.

Тоді Гусениця зовсім розвеселилася:

– Ура! Я така щаслива! Обов’язково приходьте до мене в гості, а тепер я піду на іменини до Жука!

Гусениця витягнула з-під куща свій трохи прим’ятий подарунок і помахала своїм новим друзям:

– На все добре! Приходьте до мене на луг!

– Щасливої дороги! – відгукнулися друзі, і Гусениця поповзла вперед, адже вона вже спізнювалася! Вона якомога швидше рухалася стежкою і все думала, думала…

«Як добре, що Їжачок і Зайченя вчасно зустрілися на моєму шляху! Я остаточно переконалася, що не така вже й огидна, звичайнісінька Гусениця! Ох, і в історію ж я потрапила! Зате засвоїла корисний урок: ніколи не буду сміятися над тим, хто відрізняється від мене! І дражнити стару Равличиху за те, що вона ледве-ледве повзає, теж не буду! І на Дні народження різних там мошок-блішок висміювати не буду! А ще завдяки цій історії в мене з’явилися нові друзі! І ще з’являться! Та й життя на лузі не таке й погане, і я добре зробила, що одягла свій новий шарфик, він мені так пасує», – і задоволена Гусениця ще швидше почала перебирати всіма своїми лапками, поспішаючи прийти до старого пенька, де її очікував Жук. Вона почувалася дуже щасливою!

Попередній запис

Аліса та Ліза

Було в мами Лисиці дві дочки: Аліса і Ліза. Аліса – старша, Ліза – молодша. Алісою всі захоплювалися, та інакше ... Читати далі

Наступний запис

Що таке Різдво

Маленька Гусениця була дуже допитливою. Коли вона чула якесь нове слово, то неодмінно хотіла дізнатися його значення, тим більше, слів ... Читати далі