Розділи 15-17

14:20-15:10 – Пошук та отримання мудрости

У двох частинах ідеться про пошук мудрости (14:20-27) та переваги мудрости (15:1-10). Перший вірш починається благословеннями (14:20-21), що проголошують мудреця щасливим, як про це сказано в Пр. 3:13,17. Автор змальовує пошук мудрости за допомогою трьох образів: полювання (14:22), будинок (14:23-25), тінисте дерево (14:26-27). Образ «дому мудрости» з’являється також і в Пр. 8:32-35; у цьому контексті цей образ перекликається із образом школи мудрости Сираха (див. 51:23-28).

Початок другого фрагмента (15:1) показує зв’язок між страхом Господнім, Законом і мудрістю – основоположними елементами богословської концепції Сираха. Мудрість, що змальована в образі жінки (15:2-6), направить потік благословень на мудрих, включаючи «хліб розуміння» та «воду мудрости» (див. Ів. 6:35-51 та 4:29-25!), а також «вічне ймення» (вічну пам’ять). З іншого боку, мудрість не має нічого спільного з дурнями та грішниками (15:7-8). Лише мудрий може прославляти Бога належним чином (15:9-10); грішники не можуть цього робити.

15:11-20 – Вільна воля та гріх

Незважаючи на те, що деякі тексти СЗ роблять припущення, що Бог вводить людину в гріх (див. Вих. 11:10; 2Сам. 24:1), Сирах рішуче заперечує це на початку (15:11-13) та наприкінці (15:18-20) фрагмента. Тут показано, наскільки вражаюче несумісними є поняття: мудрий Бог і людський гріх. В одній із найважливіших частин своєї книги Сирах підкреслює важливість вільного вибору людини між добром та злом (15:14-17). Бог створив людей вільними (Бут. 1-2), і свобода вибору залишається їхнім привілеєм. Сирах тут не приділяє уваги «первородному гріху» – йдеться про гріх Адама (Бут. 3:1-2; Рим. 5:12-21) чи гріх «синів Бога» (Бут. 6:1-4; Еноха 1-36). Натомість він звертає увагу на людську «схильність», або yeser, – внутрішній поклик людини, що виражається в схильності до добра чи зла. Для Сираха вільний вибір людини може подолати всі моральні перешкоди: «Якщо тільки побажаєш – заповіді збережеш» (15:15). Такі діаметрально протилежні явища, як вогонь і вода, життя і смерть (див. Втор. 30:15-20), – залежать від людського вибору, так само як усе, що перебуває між цими поняттями. Заперечення Сираха щодо участи Бога в спонуканні людини до гріха та особливий акцент, який він робить на понятті yeser, що є вмістилищем гріха, дуже гарно асоціюються з Як. 1:13-16. Апостол Павло (див. Рим. 1:18-32) дає ширше визначення «гріха», яке він розумів як дуже особисте поняття.

16:1-23 – Людська відповідальність і наслідки гріха

Наполягаючи на тому, що дотримання заповідей і гріх залежать від особистої доброї волі, у чотирьох частинах, між якими немає тісного зв’язку, Сирах порушує теми колективної та індивідуальної відповідальности за гріх. Якщо в біблійні часи народження багатьох дітей сприймали як Боже благословення, Сирах у 16:1-4 підкреслює, що якість важливіша за кількість, бо «ліпше бо один, аніж ціла тисяча», якщо він покладається на «страх Господній». Далі автор розвиває цю думку в роздумах (16:5-10) про групи грішників – стародавніх велетнів (Бут. 6:1-4), сусідів Лота (Бут. 18:16-19:29), ханаанців, 600 000 вояків у пустелі (Вих. 12:37; Чис. 11:21), які знайшли погибель через свою гріховність і впертість. Сирах знову стверджує думку про важливість доброї волі та особистої відповідальности в 16:11-14: «Тож людей Він за їхніми ділами судитиме». Автор робить припущення про те, що кожен член цих груп був грішником (див. Єз. 18). Цей принцип, заснований на Пс. 62:12, підхоплює Павло в Рим. 2:6, хоч він і звертає більшу увагу на те, який вплив має Адамів гріх та Закон на свободу людини (Рим. 7:1-25).

Можливо, дискутуючи з грецькими філософами чи у відповідь на ідеї, висловлені в книгах Проповідника та Йова, Сирах завершує дискурс у 16:17-23 пародією на тих, хто вважає, що Бог перебуває далеко і не переймається окремими особами та їхньою моральною відповідальністю. У короткому монолозі мовець ставить під сумнів спроможність всемогутнього Бога, що створив і підтримує Всесвіт, стежити й піклуватися про кожну окрему людину, «бо що моя душа в безмірному творінні?» Перед цим монологом є заперечення «Не кажи». Автор завершує свій монолог судженням про безглуздих людей, які висловлюють такі думки.

16:24-17:24 – Творіння і відповідальність за гріхи

У безмірному творінні Божому як може людина нести відповідальність за свій гріх? Розглядаючи важке запитання, яке порушує монолог у 16:17-22, ця частина стверджує, що Господь у Свої діла навіки запровадив порядок (16:26-17:4), який людина осягає розумом (17:6-10), знанням Закону (17:11-14) і розумінням того, що Господь знає та судить дії кожної людини (17:15-24).

Привернувши увагу закликом у віршах 16:24-25, автор у першій секції (16:26-17:4) використовує образи й символи з Книги Буття 1-3, описуючи процес створення світу, землі та людей. Особливо він наголошує на тому, що Бог установив порядок і піклується про творіння («Впровадив він порядок у діла Свої навіки… повік вони не будуть неслухняні Його слову»). Людські істоти, створені «за образом Його» (17:3), призначені владарювати на землі.

Божий порядок творіння люди мають пізнати за допомогою своїх відчуттів і розсудливости, а понад усе – через «страх Божий», який Він вклав у людське серце. Найкраща реакція людини на велич Божого творіння – це славити Творця (17:6-10). Мало того, «життєвий закон… вічний союз» (17:11-14) додає заохочення прославляти Бога й містить попередження про утримання від злих вчинків. Закон – це особливий дар народу Ізраїля від Бога, що є частиною особливих стосунків із Богом («часткою Господа є Ізраїль»), Погляд Сираха на становище людей більш оптимістичний, ніж у Павла (до Христа і не згадуючи Христа). Порівняйте Рим. 1:18-32, де сказано, що ідолопоклонство затьмарило природне знання про Бога, та Рим. 7:7-25, де сказано, що Закон об’єднується з гріхом і продовжує поневолювати грішне людство.

Монолог у 16:17-22 заперечував, що Бог може перейматися окремою людиною. У 17:15-23 Сирах стверджує, що діла кожної людини відомі Богу, а тому «всі гріхи їхні – перед Богом» (17:20). Отже, всі роздуми про створення світу, людську природу й Закон приводять до спільного висновку про те, що Бог переймається всіма нашими ділами і покладає на нас відповідальність за всі наші вчинки (17:23). Проте Боже правосуддя може бути відкладене чи пом’якшене через людське добродійство (17:22) або покаяння (17:24). Остання згадка про покаяння передує заклику до покаяння в 17:25-32.

17:25-32 – Заклик до покаяння

Фундаментальною причиною для покаяння є Господнє милосердя: «Яка ж бо велика милість Господа і прощення тим, що навертаються до Нього!» (17:29). Найперший заклик до покаяння (17:25-26) має ознаки щирого каяття: навернення до Господа, відмова від гріха, молитва і ненависть до гріха. Думка про те, що померлі в Шеолі (світ померлих) не можуть хвалити Бога (17:27-28; див. Пс. 6:5; 30:9; 88:10-12; 115:17-18; Іс. 38:18), має мотивувати грішників покаятися негайно й хвалити Бога, поки ще живі (див. Лк. 16:19-31). Незважаючи на те, що Сирах має позитивне бачення становища, в якому перебуває людство, він визнає реальність гріха, що є наслідком людських слабкостей та смертности людини (17:30,32). Якщо Сонце може затемнюватися, то наскільки більше людство, що має «схильність» та є морально нестійким («земля і попіл») має передумови до гріхопадіння. Реальність гріха, динаміка покаяння і милосердне прощення Господа показані в притчі про блудного сина в НЗ (Лк. 15:11-32).

Попередній запис

Розділи 11-14

11:7-28 – Справжнє багатство Ця секція розпочинається короткою частиною (11:7-9), в якій ідеться про розсудливе ставлення до інших; цей фрагмент ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 18-19

18:1-14 – Велич і милосердя Господа Продовжуючи роздуми про творіння як дар Господа в 16:24-17:4, у першому фрагменті (18:1-7) цієї ... Читати далі