Найголовніший ключ

Кажучи про час, що буде передувати Другому Пришестю, Господь попередив про те, що люди тоді “вмиратимуть від страху і чекання біди, що йде на всесвіт” (Лк. 21:26). І сьогодні ми бачимо виконання цих слів Христових у нашому світі.

Страх став однією з хвороб 21 століття. В одних – це страх перед стихійними лихами (землетрусами, повенями, пожежами, ураганами), кількість і сила яких постійно зростає. У других – страх перед війнами, терористичними актами. Третіх переслідує страх перед завтрашнім днем: як і на які кошти жити? У матерів – страх за долю своїх дітей, особливо якщо вони затримуються вечорами, оскільки все більш небезпечним стає перебування на вулиці, особливо в темний час доби. Для багатьох характерний страх за своє здоров’я і життя в наш час через екологічні катастрофи. Цей перелік можна продовжувати безкінечно.

Страх, якої б природи він не був, не лише отруює життя людини, лишаючи її щастя, спокою і радості, але і в прямому сенсі вбиває людину, бо почуття страху супроводжується виділенням численних гормонів та інших біологічно активних речовин. Так під час хвилювання в людини адреналін виділяється в такій кількості, що еквівалентна доза цієї речовини здатна вбити бика.

Страх і викликаний ним стрес є першопричиною таких захворювань, як гіпертонія, ішемічна хвороба серця (у т. ч. інфаркти), виразкова хвороба, атеросклероз, онкологічні новоутворення та ін. Що робити в цій малоприємній ситуації?

15-й розділ книги Буття дає рецепт, яким чином перемогти страх, як від нього позбутися: “Було слово Господнє до Аврама у видінні вночі, і сказано: не бійся, Авраме; Я твій щит; нагорода твоя буде дуже велика” (Бут. 15:1). Сьогодні цими словами Бог звертається до кожної людини, яка приймає Його всім серцем. І тому якщо ми приймаємо Христа своїм Господом і Спасителем, то кожен з нас може поставити своє ім’я замість імені Аврам, і бути упевненим, що Він також і наш щит: Олексія, Івана, Олександра, Тетяни, Надії, Валентини і т. д. Господь звертається до нас із закликом не боятися, бо Він наш щит. Маленька дитина нічого не боїться, коли вона на руках у своєї мами. І навіть якщо дорослі, які знаходяться поруч з нею впадають у жах від того, що відбувається, малюк залишається спокійним, бо він упевнений, що мама завжди його захистить. Більше того, він і на небезпеку дивиться спокійно, наприклад, його мало хвилює, якщо на морі розігрався шторм або налетів ураган. Так і ми, якщо знаходимося під Божим захистом, а це так, якщо ми віддали себе і своїх близьких у Його надійні руки, то нам не треба страшитися завтрашнього дня, економічної кризи, неприхильності керівництва на роботі, стихійних лих, нещасних випадків, терактів. Наш Господь каже вам і мені: “Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися? Бо всього цього язичники шукають; знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому. Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам. Отже, не піклуйтеся про завтрашній день, бо завтра саме за себе піклуватиметься. Досить кожному дневі своїх турбот” (Мф. 6:31-34).

Коли ми через хрещення укладаємо з Богом договір, то ми обіцяємо Йому свою вірність і послух, визнаючи Його своїм Господом і Спасителем, а наш Творець поширює на нас Свою юрисдикцію і захист. Тобто відбувається щось подібне тому, начебто ми приймали підданство чи громадянство якоїсь держави, то повинні були б дотримувати його закони і Конституцію, а держава, у свою чергу, поширювала б на нас свій захист і оберігала б наші права. Бог обіцяє нам Свій захист у самих екстремальних і безнадійних з людської точки зору ситуаціях: “Нині ж так говорить Господь, Який створив тебе, Якове, і Який упорядкував тебе, Ізраїлю, не бійся, тому що Я відкупив тебе, назвав тебе на ім’я твоє; ти Мій. Чи будеш переходити через води, Я з тобою, – чи через ріки, вони не потоплять тебе; чи підеш через вогонь, не обпалишся, і полум’я не обпече тебе” (Іс. 43:1,2).

Але окрім цього Господь обіцяє Своїм дітям і дуже велику нагороду, благословення, як у цьому житті, так і у вічності. Але, незважаючи на ці прекрасні обіцяння, ми часто подібно до Аврама запитуємо: “Владико Господи! що Ти даси мені? я залишаюся бездітним; розпорядник у домі моєму цей Єлиєзер із Дамаска” (Бут. 15:2). Аврам мав начебто все, до чого сьогодні так прагнуть люди: багатство, авторитет, статус, неабиякий розум. Але в нього не було сина. На Сході ж, як у давнину, так і тепер, це вважається великим нещастям, а в деяких країнах і ганьбою. Та і в європейських країнах люди, які не мають дітей, хоча і досягли багато чого в житті, відчувають гіркоту наприкінці життєвого шляху: немає продовжувача роду, сім’ї. У середовищі ж народу, який зберігав вірність Господові і до якого належав Аврам, мати сина було найважливішою перевагою ще і тому, що згідно з обіцянням, Месія повинен був народитися від жінки (Бут. 3:15). І тому патріарха понад усе хвилювало це питання. Ми ж сьогодні часто ставимо Господові питання, що найбільш мучать нас: “Чи можеш Ти вилікувати невиліковне сьогодні захворювання?” “Хіба Ти зможеш допомогти мені знайти роботу, коли сьогодні така кількість безробітних з мого фаху?” “Хіба Ти можеш вирішити мої фінансові проблеми, коли я стільки часу безробітний?”. По-людськи і Аврама, і нас зрозуміти можна. Дійсно, як усі обставини свого часу були проти Аврама, так і сьогодні вони нерідко проти нас. Згадайте свої нерозв’язні проблеми, які можливо у вас є сьогодні: жодного виходу з них немає і не передбачається, усі можливі спроби їх вирішити були безрезультатними і ви прийшли в безвихідь: і от тут ми зустрічаємося з поняттям віри: “Аврам повірив Господу, і Він поставив йому це в праведність” (Бут. 15:6).

Що ж таке віра? “Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому” (Євр. 11:1). Отже, віра – це упевненість у невидимому для людського ока, що суперечить іноді людському розуму. Це сподівання на Бога, Його Слово, силу, могутність і любов. Віра – це повна довіра Господові, порівнянна хіба що з повною довірою маленької дитини до матері в будь-якій найкритичнішій ситуації. Віра – це сподівання на спасіння в Христі, бо своїми силами жодна людина сама себе врятувати не може. Віра – це рука, що з’єднує нас з Богом.

Повірити і важко, і легко. Багато хто каже: покажіть нам Бога, і ми повіримо в Нього. Але ці люди лукавлять, бо якщо неупереджено підійти до цього, то Творця побачити дуже легко. По-перше, “невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі” (Рим. 1:20). Подивіться на зірки, на схід і захід сонця чи місяця, на так чудесно влаштований всесвіт, природу, світ, і ви побачите руку Божу в усьому цьому. Вглядиться в аннали історії, проаналізуйте хід подій, і ви знову побачите Бога. Досліджуйте Біблійні пророцтва про царства і народи, в яких з вражаючою точністю за багато віків була передбачена їх доля. Читаючи Біблію, ви знайдете відповіді на найбільш животрепетні для нас питання, набудете миру, спокою, щастя і радості. Нарешті, просто проаналізуйте своє життя, і ви побачите не одну дивну подію, не одне несподіване благословення, не один вихід з тупикової для вас ситуації. Подивіться на життя окремих людей, які щиро прийняли Господа, як змінився їх характер, спосіб життя, загальний настрій. Підсумовуючи все сказане, можна дійти висновку: причин для невіри практично немає. І, нарешті, просто попросіть у Господа дару віри, зробіть цей крок, дозвольте Йому увійти до вашого життя і преобразити його.

І тоді вашу віру, довіру до Нього, Господь і вам поставить у праведність, як поставив Авраму. Договір між Богом і Аврамом був скріплений жертвопринесенням, що вказує на спокутну кров Христа, яка повинна була пролитися на Голгофі за кожного з нас. Багато з тих, хто читає 15-й розділ книги Буття, нерідко не розуміє і запитує, а з якою метою Бог віддав Авраму таке дивне розпорядження: “Візьми Мені трирічну телицю, трирічну козу, трирічного барана, горлицю і молодого голуба. Він взяв усіх їх, розсік їх навпіл и поклав одну частину навпроти другої” (Буття 15:9,10). Бог завжди говорив з людьми зрозумілою для них мовою. І тому договір був скріплений за звичаями того часу, а саме так укладали договір між собою люди за Аврамових часів: розсікали тварин навпіл, складали частини одну навпроти другої і проходили між ними. Це символізувало непорушність договору між людьми, а також і те, якщо якась сторона порушить умови договору, то з нею буде те саме, що з розітнутою твариною.

Ви, звичайно ж, звернули увагу на перелік жертовних тварин – телиця, коза, баран, голуб. Начебто незначна деталь, але в Біблії зайвих слів немає, тому і перелік тварин не випадковий: він підкреслює, що укласти договір з Богом може будь-яка людина, незалежно від свого достатку і суспільного положення. Багатий може принести барана, а бідна людина – голуба, і кожен з них може бути упевнений, що Бог прийме жертву того і другого, і в очах Божих вони обоє рівні. Як це не схоже на інші сучасні Авраму, та і пізніші релігії, де багатство і суспільне положення грали далеко не останню роль. Так в Єгипті дозволити собі бальзамування, необхідне, на думку єгиптян, для загробного щастя, могли лише багаті люди. В індуїстській Індії суспільство ділилося на декілька каст, приналежність до яких визначала не лише земне існування, але і наступну долю. Інші язичницькі культи стверджували, що чим більше жертв, тим боги будуть ближчими до вас.

Як це не схоже на релігію Аврама, що дає надію на спасіння всім без виключення людям, які бажають його прийняти. Господь у вигляді вогню пройшов один між жертовними тваринами, показавши цим, що справу спасіння повністю здійснив Він. В інших релігіях від людини вимагається заробити, заслужити спасіння власними справами. Господь же на сторінках Священного Писання показав, що спасіння дається дарма, через віру в Ісуса Христа, і віра ґрунтується не на страху перед Богом, як у багатьох інших релігіях, а на любові Бога до людини. Багато релігій вимагали людських жертв, щоб вмилостивити розгніваних богів, але Господь віддав Своє Життя за людину, пролив кров, що очищає від гріхів кожного, хто з вірою приймає жертву Христову. Тому жертвопринесення тварин після Голгофи було припинене, бо жертовні тварини були символом майбутньої смерті Господа на Хресті.

На прикладі Старозавітного жертвопринесення ми можемо зрозуміти співвідношення віри і справ: це не дві складові спасіння, як учать сьогодні деякі конфесії, застосовуючи формулу: віра + справи, а нерозривне ціле; “віра – коли не має діл, сама по собі мертва” (Як. 2:17). Загибла тварина при здійсненні жертви не могла сама по собі очистити від гріха людину, але віра в те, що її гріхи візьме на себе прийдешній Месія (Христос), померши замість людини за її гріхи на Голгофі, очищала від гріха. Людина спасалася вірою і тільки вірою, але підкріпленою не словами, але відповідними справами. Так і сьогодні наша віра в те, що Христос помер замість нас і дарував нам прощення і спасіння має виражатися у відповідних справах: нашому послухові Десяти Заповідям Того, Хто усе зробив для того, щоб ми набули вічного життя.

Сам Бог віддав Своє життя заради нас, грішних людей. Один раз одного мандрівника-християнина на Сході попросили розповісти про його Бога. Він довго думав, а потім замість слів намалював картину, що зображувала Вечерю Господню, на якій Ісус Христос напередодні Свого розп’яття омивав ноги Своїм учням, у тому числі і Своєму зрадникові Іуді, як це робив на Сході слуга. І це найкрасномовніша характеристика люблячого Господа, Який зробив зі Свого боку все для нашого спасіння, у тому числі і для Іуди, який незабаром зрадив Його, відкинувши тим самим дорогоцінний дар Божий. Від нас же вимагається лише прийняти дар спасіння, відкривши доступ до нього ключем, яким є віра. Цим ключем відкриваються двері в щастя, мир, благословення, знання характеру Божого, особисте знайомство з Богом, нарешті, у вічне життя.

Автор: Олексій Опарін

Попередній запис

Сподівання і довіра Богові

Кожен християнин стверджує, що він довіряє Господові. Насправді багато хто з дітей Божих не готовий зустріти ту чорну бурю, що ... Читати далі

Наступний запис

Яка віра правильна?

А що таке віра? Може якась церква, а може якась релігійна конфесія? У нашому українському менталітеті здебільшого ототожнюються поняття віри ... Читати далі