Кожен християнин стверджує, що він довіряє Господові. Насправді багато хто з дітей Божих не готовий зустріти ту чорну бурю, що насувається на світ. До тих пір, поки ми не почнемо по-особливому, непохитно довіряти нашому Господові, ми не будемо готові до скрутних часів, ні в теперішньому часі, ні в майбутньому.
Коли вибухне над нами буря з усією своєю люттю, і невпевненість охопить усе людство, подібно до хмари, безліч християн виявляться нездатними впоратися з нею. Охоплені страхом, вони забудуть про свою переможну пісню.
Хто ж ті вірні, які виявляться неготовими витримати бурю? Такими будуть ті, хто не розвивав навички молитовного життя з Господом, і хто не був утверджений у Його Слові.
Багато років підряд Божі пастирі перестерігають християн виділяти щодня час на спілкування з Богом у молитві. Дяка Господові, багато хто вже навчився виливати своє серце перед Ісусом. І отримали свою винагороду у вигляді святої віри і довіри. Їх віра зростає щодня завдяки тому, що сподіваються на Його Слово.
Річ у тім, що довіра народжується в спілкуванні. Виливаючи Господові усі наші тривоги, ми виходимо, наділені Його спокоєм і упевненістю: «Уповайте на Нього, всі народи, виливайте перед Ним серця ваші» (Пс. 61:9). Згідно з цим псалмом, «уповати» і «виливати» – поняття нероздільні. Якщо ми хочемо сподіватися на Господа повсякчас, у тому числі і в найпохмуріші часи, то ми тоді повинні виливати перед Ним наші серця невпинно.
Оскільки часи стають все більш і більш страхітливими, серед народу Божого з’являтимуться ті, хто ставатиме усе відважнішим і твердішим. Це ті вірні, які щодня закликають ім’я Господнє, які сміливо кажуть: «“Господь мені помічник, і не злякаюся: що зробить мені людина?”» (Євр. 13:6). Одкровення Божого Слова підтримуватиме їх у найскрутніші часи.
Давид навчився закликати Господа в усіх кризах свого життя. Всякий раз ця благочестива людина бігла у свою таємну кімнату і виливала там усі свої страхи перед Господом: «Але в тісноті моїй я прикликав Господа і до Бога мого воззвав, і Він почув із [святого] чертога Свого голос мій, і волання моє дійшло до слуху Його… визволив мене» (2Царств 22:7,18).
Пізніше, коли в житті Давида вибухнула найстрашніша буря, він був готовий до зустрічі з нею. У його серці вже був вкладений гімн, який він міг співати в усі похмурі дні невпевненості: «Господь – твердиня моя і кріпкість моя і спаситель мій. Бог мій – скеля моя; на Нього я уповаю; щит мій, ріг спасіння мого, огородження моє і притулок мій; Спасителю мій, від лих Ти визволив мене! Закличу Господа всехвального і від ворогів моїх спасуся» (2Цар. 22:2-4).
Давид пізнав, що таке буря, яка уривається в життя. То була буря, що несе безліч бід, які наповнюють життя безліччю нечестивих людей, коли «кайдани пекла облягли мене, і сіті смерти обплутали мене» (22:6). Але ніщо з усього цього не тривожило Давида. Його сподівання на Бога було непохитним завдяки щоденному спілкуванню з Ним. І Давид тішив душу свою Божим Словом.
Подібно до цього також і сьогодні багато вірних закриваються в таємній кімнаті з Господом, і їх зростаюча близькість з Ним народжує в них велике сподівання. Дуже важливо для нас прибувати в Господові постійно.
* *
Я молюся, дорогоцінний Боже і Отець Господа нашого Ісуса Христа, я славлю і прославляю Тебе щодня за Твою милість і благодать, яку Ти уділяєш кожній людині, що приходить до Тебе в ім’я Твого Єдинородного Сина Ісуса Христа. Прошу Тебе за моїх братів і сестер, перетвори їх життя, віднови їх тіла і душі, допоможи виконати досконалий закон любові, зціли і приведи до покаяння їх близьких і рідних. Нехай буде Тобі велика Слава через наші життя. Амінь.
Автор: пастор Орен Лев Арі
