Розділи 6-7

6:5-17 – Дружба

У цьому фрагменті Сирах пропонує опис дружби, найповніший із тих, які ми можемо знайти в Біблії (див. також 9:10-16; 19:13-17; 22:19-26; 27:16-21; 37:1-6). Його підхід до цієї теми не є теоретичним, він не переймається визначенням поняття дружби, а також не намагається шукати причини, чому людям потрібні приятелі. Він радше пропонує практичні поради про те, як стати друзями, застерігає від дружби з ненадійними людьми. Порадивши приємну мову як спосіб примноження прихильників (6:51, він дає пораду про обачне ставлення до друзів (6:6-7:13) і наводить багато прикладів несправжніх приятелів (6:8-12), які зникають у час наших турбот і випробувань. З іншого боку, автор порівнює вірних друзів (6:14-17) з міцним захистом, скарбом, засобом, що рятує життя; вірних приятелів ми знаходимо особливо серед тих, «хто бояться Бога». Остання тема отримала подальший розвиток в ідеях НЗ, коли йдеться про тих, хто чинить волю Божу і є справжньою сім’єю Ісуса (Мр. 3:35; Лк. 9:21) та Його приятелями (Ів. 15:15).

6:18-37 – Повчання як шлях до мудрости

Три частини цієї секції (6:18-22,23-31,32-37) розпочинаються словом «сину» і дають пораду юнакові, що шукає мудрости, сприйняти «повчання» (musar) – своєрідну інтелектуальну й моральну формацію, що приносить мудрість та її винагороди. Перша частина (6:18-22) протиставляє тих, хто сприймає повчання (як селяни, які важко працюють, а відтак утішаються багатим урожаєм), і тих, хто відкидає його (для них воно є важким каменем). Мудрість така, «як її назва» (6:22), яку дурні «відкидають» (гра слів musar, яке означає «повчання» і єврейське слово sur, що означає «відкидати»). Після заклику дослухатися (6:23) у другій частині автор розглядає науку в образі «пут», що зв’язують усе тіло (6:24-25), а далі змальовує картинку пошуку й полювання (6:26-28), показуючи, як пута перетворюються на шати препишні (6:21-31). Повчання дає мудрість, і завдяки цьому ми отримуємо «спочинок» і «раювання» (6:28). Художні образи та зміст цього фрагмента подібні до Мт. 11:29-30: «Візьміть на себе ярмо Моє,… і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (див. 51:27-28).

У третій частині (6:32-37) автор радить юнакові бути серед старших і дослухатися до їхніх розмов і приповідок, щоб стати мудрим. Такий спосіб здобування науки швидше за все був типовим для сапієнціяльної літератури стародавнього Близького Сходу. Суто юдейський спосіб повчання й здобуття мудрости, запропонований Сирахом, розглянуто в 6:37; той, хто прагне мудрости, мусить вдумливо ставитись до заповідей Господніх і визнавати Господа як джерело мудрости. Для юдеїв «наука» означає не лише випробувану досвідом людську мудрість, але також (і особливо) мудрість, яку містить Тора. Для християн приклад і вчення Ісуса – це і є справжня наука (що включає природну мудрість і Тору).

7:1-17 – Не кой лиха

Цей фрагмент (разом із наступним) містить практичні поради, виражені за допомогою «побожного дискурсу» та «мудрих приповісток», із яких складається повчання мудреця. Кожна з шістнадцяти частин, за винятком останньої (7:17), починається з заборонювального наказу: «не роби…». Теми дискурсу: не кой лиха та несправедливости (7:1-3), амбіції можновладців і публічне визнання (7:4-7), покладання на Божу довготерпеливість і милість (7:8-9), безвідповідальність у мові (7:10-14) та інші проблеми (7:15-17). Поради супроводжуються богословськими тезами про верховенство Бога (7:11), згубні наслідки несправедливости (7:3) й брехні (7:13), загроза покарання (7:17). У єврейському тексті покарання позначене одним словом «хробак» (= смерть), тоді як у грецькому вживається словосполучення «вогонь і хробацтво» (це може свідчити про те, що перекладач-онук міг вірити в покарання після смерти). Деякі теми мають паралелі з певними місцями НЗ: яку ціну потрібно сплатити, щоб стати учнем Христа (7:6; див. Лк. 14:28-32), не бути багатослівним у молитві (7:14; див. Мт. 6:7), «вогонь і хробацтво» (7:17; див. Мр. 9:48).

7:18-36 – Соціяльні стосунки

Ці настанови призначені чоловікові, який є главою домогосподарства, що включає рабів (7:20-21), худобу (7:22), дітей (7:23-25), жінку чи жінок (7:19,26) та батьків (7:27-28). Чоловік, наділений владою і засобами, також має обов’язки щодо своїх друзів (7:18), священиків, служителів Творця (7:29-31) і нужденних (7:32-35). Настанови передбачають, що раби можуть отримати свободу (Вих. 21:2: Лев. 25:39-43; Втор. 15:12-15), що батьки повинні домовлятися про шлюб своїх дочок (7:25), що лише чоловік може ініціювати розлучення (7:19,26; див. Втор. 24:1-4), що священикам потрібно давати їхню частку (7:29-31; Чис. 18:9-20). Звідси людина отримує мотивацію, щоб обрати «праведний» шлях, починаючи з власних інтересів (будувати гармонійні стосунки, уникати чинити зло, здобути добру репутацію) і закінчуючи обов’язками (перед батьками, Богом), пов’язаними з зовнішніми обставинами. Ці настанови окреслюють принципи поведінки щодо домочадців, викладені в НЗ (Кол. 3:18-4:1; Еф. 5:21-6:9), проте в НЗ підкреслюється важливість спільного виконання обов’язків та певної «рівности» перед Господом. Щоб оцінити важливість доброчинности в ставленні до нужденних (7:32-35), варто пригадати сцену суду, описану в Мт. 25:31-46. Повчання «пам’ятати про кінець свого життя» як мотивацію не чинити гріха (7:36) можна сприйняти як ще один натяк на суд після смерти і на потойбічне життя, хоч у цьому фрагменті це може стосуватися лише доброї репутації на землі.

Попередній запис

Розділи 3-5

3:1-16 – Батьки й діти Як страх Господній виражається в сімейних стосунках, добре ілюструє приклад: «Шануй свого батька та матір ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 8-10

8:1-19 – Про обережність у соціяльних стосунках Поради юнакові, що прагне мудрости, стосовно людей, чи ситуацій, яких потрібно уникати, а ... Читати далі