Сашуня з тіткою йшли з магазину додому.
– Тітонько, а Бог нас любить? – запитала Сашуня.
– Звісно, любить, – відповідала тітка.
– Тоді чому Він мені шоколадку не дав? – роздратовано запитала дівчинка.
Але тітка тільки зітхнула:
– Тому що від шоколаду користі мало, і зуби болять! Дай-но я тобі краще шарф поправлю.
Але Сашуня, хоч і багато чула від тітки про Божу любов, все одно в цій любові сумнівалася. Нема чого про шоколад говорити, начебто від нього користі мало. Сашуня телевізор дивиться, і недарма ж мало не в кожній передачі шоколад рекламують! Отож, якби любив її Бог – послав би хоч манюсіньку шоколадочку! Та Він, напевно, такий, як і тітка, – чекай від Нього…
Сашуня з тіткою зайшли до будинку, роздяглися. Тітка почала готувати обід, а Сашуня залізла на підвіконня і дивилася на подвір’я, роздумуючи про життя: щось їх справи стали останнім часом зовсім погані! З дачі вони повернулися додому і привезли з собою хворого дідуся, який цілими днями лежить на ліжку, охкає і з Сашунею майже не розмовляє. А тітка весь час скаржиться, що ліки дуже дорогі, і що на них пішла вся пенсія дідусева і тітчина зарплата, і хтозна, що їм далі робити! Вона вже і дідові сказала, що треба б написати про біду, яка трапилася, Сашуниній мамі (Сашуня це добре чула, у неї ж вушка завжди нашорошені), але дід відмовив, оскільки мама Сашунина сама три місяці сидить без роботи…
Усі ці роздуми перервала тітка:
– Іди поїж!
Сашуня злізла з підвіконня і підійшла до столу. На обід тітка приготувала зовсім несмачне: варені макарони трохи политі кетчупом, і навіть без цукру. Фу! Сашуня почала ліниво колупатися виделкою в тарілці з макаронами, але тітка погрозила їй пальцем:
– А молитися хто буде? Богові за їжу потрібно дякувати чи ні? Як ти думаєш?
Ще й дякувати! За таку несмачну їжу! Але, оскільки тітка виглядала дуже пригніченою, Сашуня зробила вигляд, що помолилася: заплющила очі й так посиділа якийсь час. А коли розплющила, побачила, що тітка теж сіла за стіл і відламує шматочок хліба, политий кетчупом.
– Тітонько, а ти чого макарони не їси? – запитала Сашуня.
Тітка зробила великі очі й невдоволено прошепотіла:
– Ану, помовч! Їж усе, і нічого не залишай! Кому я сказала!?
Сашуня ледь запхнула в себе півтарілки макаронів і вилізла з-за столу. Потім вона гойдала ляльку Дарусю, гортала улюблену книжку з малюнками і з нетерпінням чекала вечері. Але яке ж було її розчарування, коли на вечерю тітка дала ті ж недоїдені макарони, тільки розігріті на сковорідці. Сашуня, було, скривилася, але побачила невдоволені тітчині очі й зрозуміла, що так і ляпанця недовго отримати! Макарони довелося з’їсти, а потім тітка звеліла вкладатися спати:
– Нічого в телевізор витріщатися, там для тебе нічого цікавого немає! Марш у ліжко!
Зазвичай у такий час Сашуня ще не спала, але довелося підкоритися тітці. І разом із нею Сашуня схилила коліна біля свого ліжечка для молитви. Молилася тітка, а Сашуня з цікавістю слухала:
– Господи, дякую Тобі за Твою любов до нас… – сказала тітка.
Сашуня не втрималася:
– Тітонько, а яка це Божа любов?
– Велика, Олександро! Господь нас дуже любить, – відповіла тітка, і Сашуня невдоволено засопіла: щось ніяк це не вкладалося в її голові! А тітка запропонувала у свою чергу: – А тепер ти помолися!
Але Сашуня натомість залізла в ліжко і до самого носа накрилася теплою ковдрою:
– Я ще маленька, щоб з твоїм Богом дружити! – буркнула вона, й тітці довелося з цим змиритися. Вона поцілувала Сашуню на ніч і вийшла з кімнати. Цього Сашуні й треба було! Вона хутко вилізла з ліжка, відчинила двері й знову шмигнула під ковдру. Якщо спати загнали, то треба ж послухати, про що дідусь із тіткою говорять – хоч якась розвага! З сусідньої кімнати долинали їхні голоси, але щось Сашуні була незрозумілою ця розмова:
– Не можу більше, – схлипувала тітка. – Хіба Бог не бачить, як нам важко?
Дід щось відповів, але Сашуню несподівано зморив сон – і вона заснула, так нічого до пуття і не почувши. А наступного дня їй дозволили спати мало не до обіду, тому прокинулася Сашуня, хоч і в гарному настрої, але дуже голодна після вчорашніх макаронів.
– Тітонько, їсти хочу! – заявила вона, але тітка замість смачного сніданку простягнула їй шматочок хліба. Сашуня стиснула його в руці, подивилася на стурбовану тітку і раптом гірко заплакала.
– Сашуню, чого ти? – заметушилася тітка.
Але дівчинку раптом гукнув зі спальні дідусь:
– Іди до мене!
Сашуня кинулася до нього в кімнату. Вона сиділа в нього на ліжку, витирала сльози і одночасно будувала «гірки» з важкої ватяної ковдри. Потім вони з дідом читали книжку про веселе слоненя, а потім… потім раптово пролунав пронизливий дзвінок. Тітка пішла відчиняти і через деякий час у спальню до діда зайшли люди – ох, і багато їх було! Сашуня знала: це були віруючі з тітчиної церкви. Чоловік років тридцяти, у такій же шкіряній куртці, яка була і в дідуся, подав дідусеві руку:
– Вітаю, Федоре Матвійовичу! Ось вирішили вас провідати! А це вам від нашої церкви.
Двоє серйозних хлопців притягли великий кошик і почали розвантажувати його просто в спальні. Чого тут тільки не було! Банки, коробки, пляшки, фрукти, овочі… Сашуня відразу зрозуміла, що кошик дуже цікавий, тому підійшла ближче до столу.
– Тримай, маленька, це – тобі! – і чоловік у куртці подав Сашуні… величезну шоколадку! Ух, ти – таку відразу і не з’їси! Сашуня схопила шоколадку і міцно притиснула до себе.
– Після обіду, Сашо, зараз не розкривай! – наказала тітка. Ага, зрозуміла, нарешті, що шоколад корисний!
А потім почалося найцікавіше: всі разом пили чай із дуже смачними цукерками та печивом, співали пісні, молилися за діда, і цього разу Сашуня уважно слухала слова молитви. Розійшлися всі дуже пізно, тому Сашуня сама попросилася спати без усіляких наказів. Вона дбайливо поклала на столик поруч із ліжком так і непочату шоколадку, наказавши вартувати її плюшевому ведмедику, а сама, без нагадувань, схилила на коліна для молитви. Сашуня так і не зрозуміла, чому Бог послав випробування в їхню родину, але те, що Бог їх любить, звісно ж, здогадалася, адже вона вже велика дівчинка! І Сашуня почала дякувати Богові за те, що Він послав їм їжу, ліки, дав здоров’я дідусеві, який почувався після приходу молоді просто чудово! А ще Сашуня дякувала Богові за шоколадку, завдяки якій вона й пізнала Божу любов…
