Недільний ранок. Сашуня з тіткою сіли за стіл для чаювання і молитви перед походом до церкви. Тітка розгорнула свою велику Біблію і почала читати вголос:
– Псалом 90. Хто живе під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає… – Сашуня слухала дуже уважно, хоч і не все їй було зрозуміло. Дещо їй тітка раніше пояснювала, і тепер вона знала, що Бог захищає тих, хто вірує в Нього, але ось одне місце з псалма чимось зачепило Сашуню, і вона поспішила з’ясувати, що ж це означає:
– Тітонько, а що це означає: «Не будеш боятися страху нічного»? – запитала Сашуня.
Тітка згорнула Біблію і відклала її вбік:
– Це означає, Олександро, що Бог хоче звільнити нас від будь-якого страху. Часто люди бояться чого-небудь, і особливо яскраво їх страх може виявлятися вночі, коли вони сплять. Але Біблія вчить, що віруюча людина не повинна боятися нічого, тому що Бог завжди допоможе їй, як би важко не довелося!
Сашуня замислилася… Вона ж бо багато чого боялася: мишей, зміїв, павуків, капосних хлопчаків, які смикали її за кіски… І ось, виходить, Бог може звільнити її від цих страхів? Але як? Не спуститься ж Він із неба, щоб дати здачі хлопчакам! І ангела не пошле, щоб той налякав їх. Сашуня знала це з гіркого досвіду! Як же тоді Він може звільнити її від усіх страхів?
«Запитаю ще й у дідуся», – подумала Сашуня, побачивши дідуся, який виходив зі своєї спальні й теж збирався сідати за стіл, але не встигла. Тітка заметушилася:
– Сашо, допивай чай, а то в зібрання запізнимося!
До дому молитви від їх села йти ого-го скільки – цілих три кілометри! Але хоч Сашуня і дуже втомлювалася наприкінці шляху, ходити до церкви їй подобалося! Сашуня допила чай, засунула в кишеню сукні здобну ватрушку і полізла на стілець до дзеркала, яке висіло на стіні, подивитися, чи добре сидить великий білий бант в її косичці? Помилувавшись собою в дзеркалі, вона вже хотіла злазити додолу, як раптом почула тихий стогін. Сашуня озирнулася, та так і завмерла: дідусь схопився рукою за бік і безсило відкинувся на стільці, а Біблія, зачеплена ним, впала на підлогу і лежала там, безпорадно розкинувши свої сторінки…
– Дідусю, що з тобою? – злякано скрикнула Сашуня.
Дідусь кволо посміхнувся, хоч йому було дуже погано:
– Серце, Сашо. Ось, схопило…
На шум зі спальні вибігла тітка, сплеснула руками, але охати і переживати не стала. Допомогла дідові дістатися до ліжка, накрапала йому ліків із пляшечки й сказала:
– Я до сусідів збігаю, нехай «швидку» викликають! А ти, Сашуню, побудь із дідусем, та не плач, не засмучуй його! Краще помолися, щоб Бог його зцілив!
Сашуня кивнула головою і влаштувалася поряд із дідусем на стільці. Молитися їй не хотілося, а ось плакати – дуже, і вона ледве стримувала сльози. Дідусь, мабуть, помітив її хвилювання, доторкнувся рукою до Сашуниного волосся:
– Нічого, Сашуню, не переживай, мені вже легше! Не бійся нічого!
Ось цього Сашуня ніяк знести не могла, вона відвернулася, нахиливши голову, і сльози дрібними крапельками впали на підлогу. Але поплакати їй не дали: до будинку вбігла тітка разом із сусідом, дядьком Семеном, так що Саші стало не до сліз.
– Що, Матвійовичу, серце схопило? – запитав сусід. – Не переживай, зараз «швидка» приїде, ми їм уже зателефонували. Потерпи трохи, зараз будуть.
Справді, не встигла Сашуня і оком мигнути, як почувся шум – під’їхала машина, і лікар у білому халаті зайшов до будинку. Діда поклали на ноші, а тітка швиденько запнулася хусткою і звернулася до Сашуні:
– Я з дідом поїду, а ти на господарстві залишишся: з дому нікуди не йди! І не переживай за нас, Господь усе бачить!
Тітка чмокнула Сашуню в щоку і вийшла з дому. Дівчинка озирнулася довкола себе, стягнула за ногу зі стільця свою ляльку Дарусю, посиділа, підперши щоку кулачком, протяжно зітхнула, а потім зрозуміла, що треба щось робити, щоб хоч трохи відволіктися. Сашуня хотіла вийти в садок, але дорогою зазирнула на кухню і побачила, що у великому відрі майже не залишилося води. Вона взяла два трилітрових бідончики: треба до тітчиного приходу води принести! Ото вона зрадіє, що Сашуня їй допомагає!
Легкі бідончики до колонки донести – справа нехитра, а ось коли вони наповнені водою – це куди важче… Дівчинка вже втретє прибігла до колонки набирати воду. Але тепер їй довелося терпляче чекати, поки сусідка, тітка Нюра, наповнить свої відра, і ввічливо відповідати на запитання: навіщо до них приїжджала «швидка» і що сталося з дідусем, та чому вони ніяк не виїдуть у місто, а залишаються в селі…
Але ось тітка Нюра нарешті пішла. Сашуня підставила бідончик під струмінь води, озирнулася довкола, та так і завмерла: навколо відбувалося щось незрозуміле… Небо швидко потемніло, сонце сховалося за волохатими чорними хмарами, подув пронизливий вітер, і дівчинка, схопивши бідони, щодуху поспішила додому: зараз щось буде! Вона тільки встигла затягти бідони на ґанок і зачинити двері, як кресанула блискавка, десь вдалині пролунав грім і потоки дощу заструменіли по вулиці, перетворюючи пил і пісок у непрохідну грязюку. «Як же тітка додому дістанеться?» – думала дівчинка. Вона вилізла на підвіконня і дивилася звідти на вулицю. А вітер здійнявся ще дужчий, над стелею щось затріщало, і Сашуня побачила, як дерева біля будинку згинаються мало не до самої землі! Сашуні стало моторошно, але вона постаралася відігнати від себе всі страхи, зайнявшись новою книжкою з малюнками. «Казки французьких письменників» відволікли її, та й буря почала вщухати, так що Сашуня захопилася книжкою. Книгу тітка тільки нещодавно привезла з міста, і була та книга такою цікавою! Невдовзі за казками Сашуня забула про все на світі…
Опам’яталася вона від того, що не могла розрізняти букви в книжці, у кімнаті потемніло, а в животі в Сашуні забурчало від голоду. Вона витягла з кишені шматок ватрушки, сунула за щоку і хотіла увімкнути світло, але скільки Сашуня не клацала кнопкою нічника, лампочка не спалахувала. Так траплялося вже не вперше: світло вимкнули, напевно, через грозу, тому Сашуня висунула шухлядку стола, де в тітки зберігалися свічки. Невдовзі свічка в склянці вже стояла на столі, Сашуня підтягла ближче до неї книжку, але бажання читати чомусь зовсім зникло. По кутках кімнати стояли тіні, страхітливо цокав годинник на стіні, а за вікном, як і раніше, завивав сердитий вітер і лив дощ… Дівчинка навіть забула про те, що вона зголодніла, настільки їй стало незатишно. Вона стиснулася в клубочок на дивані і тихенько запхикала від переляку: а раптом тітка зовсім не прийде? І що їй, сидіти самій усю ніч? Та вона ж помре від страху! Сашуня мало не заплакала вголос, але вчасно схаменулася, зрозумівши, що нічого цим не доб’ється. А тут ще зашаруділа миша за шафою, і Сашуня, кинувши в неї книжкою, зіщулилася ще більше: що ж їй робити?! От були б дідусь із тіткою вдома, тоді б вона не так боялася, а тепер хто захистить її від усіх страхів, адже вона зовсім одна! Дівчинка покліпала очима – і раптом згадала псалом, який вони читали вранці, там же щось було сказано про страх, от тільки що? Вона посиділа, згадуючи, і, врешті-решт, її осяяло: «Не будеш боятися страху нічного», – читала тітка. А ще вона казала, що Бог має силу захистити від усякого страху Ось тільки незрозуміло, як Він це зможе зробити? Як Йому це вдасться?
Вона подумала ще трохи і, нарешті, зрозуміла. Тітка розповідала, що Бог усе бачить і все знає, значить, і зараз Він бачить, як Сашуні важко доводиться, тож треба просити Його про допомогу, хоча сумнівно, чи зможе Він відповісти. Але нічого не вдієш, і вона, заплющивши очі, прошепотіла невмілу молитву про те, щоб Бог допоміг їй позбутися страху і захистив її…
Як тільки вона це зробила, їй стало значно легше, і всі тривоги кудись безслідно зникли! Сашуня вже зібралася, було, знову зайнятися книжкою, як раптом хтось затарабанив у шибку:
– Відчиняй, Сашо! – почула вона тітчин голос. – Це я, тітонька!
Сашуня, зрадівши, схопила свічку і вибігла в коридор. Деякий час вона не могла впоратися з непіддатливим гачком, але нарешті, їй таки вдалося відчинити двері й тітка, яка добряче змокла під дощем, зайшла до будинку.
– Зачекалася? – запитала вона Сашуню. – Спасибі, що мене «швидкою» назад підвезли, а то б нізащо пішки не дісталася: всі дороги розкисли. А ти як? Не боялася? Все гаразд?
– А що з дідусем? – поцікавилася Сашуня.
Тітка широко посміхнулася:
– Нічого страшного, декілька днів полежить і додому повернеться, так що не хвилюйся! А ти, я бачу, води принесла? От молодець, а то в нас усі відра порожні! Їсти хочеш?
Тітка запалила гасову лампу, почала готувати вечерю, а Сашуня знову примостилася на своєму улюбленому дивані з книжкою в руках, але читати їй більше не хотілося. Виявляється, Бог справді може звільнити від страху, і тепер Сашуня знала, що Йому можна довіряти і сподіватися на Його допомогу! От і добре! Тепер «страхи нічні» були Сашуні не страшні!
