Цього літа Сашуня вперше поїхала з дідусем і бабусею в село на Волзі. Там дівчинці все сподобалося: і сад, і річка, і гойдалки біля будинку, і те, що вони з дідом часто ходили гуляти. Ось тільки бабуся була тут якоюсь не такою, і весь час усього боялася: і того, що Сашуня може впасти у воду, і що діда покусають змії, і що листоноша забуде прийти до них, і вони не отримають грошей… Бабусиних страхів Сашуня ніяк не могла зрозуміти:
– Ба, а тітка каже, що боятися не треба, Бог же з нами, – втішала вона бабусю, але та сердито махала рукою.
– Багато розуміє твоя тітка! Ти б менше її слухала – розумнішою була б!
З бабусею не посперечаєшся, але чомусь Сашуні здавалося, що вона помиляється, і тітка якраз дуже добре розуміє багато чого! Адже вона стільки книжок прочитала і стільки цікавого розповідала! Але най-найцікавіше починалося тоді, коли тітка розгортала дитячу Біблію з малюнками і читала звідти! Біблію цю вона взяла з собою в село, але дід чомусь читав її зовсім не так, як тітка, а бабуся, коли бачила цю Біблію, сердилася ще більше:
– Мало того, що собі голову забиває, то ще й дитину псує! Не треба цю книжку читати, – радила вона Сашуні, – давай краще про Айболита або про Незнайку почитаємо! А ці казки тобі ні до чого!
Але з цим Сашуня ніяк не могла погодитися: дитячі книжки їй давно набридли, а Біблія була зовсім і не казкою, а чистою правдою, тітка це давно пояснила! Та хіба бабусю вмовиш! Тому Сашуня ховала Біблію подалі і йшла гуляти: нічого, тітка невдовзі в гості приїде, тоді й до Біблії справа дійде! А поки і так є чим зайнятися…
У дворі біля будинку росло високе дерево, і через нього бабуся нервувала найбільше.
– Федоре, – казала вона дідові, – давай зріжемо дерево, воно ж сохне! А, не дай, Боже, на будинок впаде, що тоді?
Але дідусь тільки відмахувався:
– Я його сам не зріжу, сама розумієш! А людей наймати – у нас грошей немає! Стривай, отримаємо грошовий переказ, тоді…
Але щось переказ вони ніяк не отримували, і бабуся хвилювалася з кожним днем усе більше. Бабуся й онуці заборонила бавитися біля дерева: а раптом воно впаде? Але дні йшли за днями, дерево стояло на своєму місці. Сашуні здавалося, що бабуся нервує зовсім даремно, але нічого їй не казала – вона ж ввічлива дівчинка! Ось приїде тітка, нехай вона бабусю заспокоює, у неї краще вийде, адже вона розумна! А Сашуня з чистим сумлінням може займатися своїми справами, їх у неї багато! І всі важливі та нагальні! А дорослі нехай самі між собою розбираються, якщо не хочуть слухати малюків…
У той день Сашуня вийшла на вулицю біля воріт, стояла і розглядала, як сусідські кури копирсаються в траві й шукають черв’ячків. Вона чекала дідуся, щоб піти з ним гуляти, але бабуся раптом відчинила вікно і покликала її:
– Сашо, йди додому! Швидше!
– А на Волгу? – запитала Сашуня.
Але бабуся похитала головою:
– Яка Волга, зараз дощ піде! Ти що, не бачиш? Подивися на небо!
Сашуня задерла голову й уважно подивилася на небо: воно стало якесь не таке, як завжди, дуже потемніло і спохмурніло. А тут ще раптом зверху крапнула крапля – просто їй на носа! Сашуня скривилася і поспішила до будинку: дуже потрібно їй тут стояти! Краще сховатися, і нехай дощ крапає скільки завгодно – її ж він не дістане! Сашуня відчинила хвіртку, збираючись йти, але тут із будинку вискочив дідусь, схопив її і затягнув до кімнати, хоч ніхто його і не просив цього робити! Сашуня дуже образилася, але нічого не сказала, залізла на підвіконня і почала дивитися на вулицю: ніхто їй не потрібен, і ні з ким вона не хоче дружити! А дідусь із бабусею сиділи на дивані й перемовлялися між собою:
– Дивися, який вітер здіймається, – казала бабуся, – на вулиці щось страшне коїться!
У відповідь на її слова зверху над стелею щось затріщало.
– Що це? – злякано запитала бабуся.
Дід на хвилину відлучився, а потім повернувся і доповів:
– Вітер дах зриває, мене по голові цеглиною мало не вдарило!
– Ой-ой-ой, – злякано здригнулася бабуся.
А Сашуня, як і раніше, дивилася у вікно: дощ ішов не такий уже й сильний, а от вітер-розбійник гуляв вулицею! І раптом Сашуня закричала:
– Бабусю, подивися, у дядька Юри дерево впало! Іди сюди, швидше!
– Сашо, відійди від вікна! – крикнула бабуся, а сама злякано подивилася на діда: – А якщо наше дерево впаде? Що тоді з нами буде? Я боюся!
Саші стало шкода бабусю, і вона поспішила втрутитися:
– За нас же тітка молиться! Що ти, бабусю! Бог нас убереже!
– Якби тітчині молитви допомагали, – почала, було, бабуся, та раптом зойкнула і вчепилася в дідове плече:
– Дерево падає! Сашо, йди-но сюди!
Але Сашуня ніби заціпеніла на місці. Величезними, широко розплющеними очима вона дивилася, як дерево, що росло біля їхнього будинку, нагнувшись уперед, починає падати, падати просто на них, на їх будинок… На мить Сашуні стало страшно, і раптом… немов чиясь невидима рука підхопила дерево і відхилила вбік… Воно звалилося, але не на їхній будинок, а на дорогу поряд із будинком! Все скінчилося. І вітер зараз же вщух, а дідусь знову підхопився зі свого місця:
– Побіжу на дерево подивитися!
– Федоре, ні! Не виходь із дому! – знову занепокоїлася бабуся, але дід уже вибіг за двері.
Бабуся підійшла до Сашуні й міцно притиснула її до себе:
– Просто диво, що ми врятувалися! – сказала вона. – Ніяк не збагну, як же це сталося?
Тут і дідусь зайшов до будинку, до того ж, не сам, а з сусідом, дядьком Юрою, обидва змокли до ниточки, але були задоволені.
– Ну, вас Бог любить, – сказав сусід. – Ми вже думали, що вам кінець прийшов!
Сашуня звільнилася з бабусиних обіймів і уважно подивилася на сусіда:
– Звісно, любить, – сказала вона. – За нас же тітка молиться! Ось Бог нас і врятував!
Бабуся тільки махнула рукою, а дід із сусідом довго щось обговорювали, потім сусід додав:
– А найцікавіше – як воно впало: його ж розрізати тепер та вбік відтягнути – дрібниця! Пощастило вам!
– А ми думали, що дерево будинок розвалить, – сказав дід, і раптом – чого з ним ніколи не було – зблід і опустився на диван.
– Федоре, що з тобою? – злякалася бабуся, але дідусь відразу ж отямився і кволо посміхнувся:
– Нічого, все гаразд! Я тільки уявив, що б з нами було, якби… – тут дід замовк, покликав до себе Сашуню і поцілував її в щічку.
– Є Бог на світі! – впевнено заявив він. – Я тепер у це твердо вірю! І це Він нас врятував! Дякуємо Йому за це!
От і все. Дерево наступного дня порізали, всі сусіди одностайно зійшлися на тому, що тут сталося Боже чудо. Надвечір із міста примчала тітка:
– Що у вас тут було? – з порога запитала вона. – Мене вчора цілий день Бог спонукав за вас молитися. У вас щось трапилося?
І дідусь, і бабуся, і, звісно ж, Сашуня навперебій розповіли їй про дерево. По обличчю тітки раптом покотилися сльози.
– Слава Богу! – сказала вона. – Який Він чудовий!..
Сашуня підійшла ближче до тітки і зазирнула їй в обличчя:
– Це точно нас Бог врятував? – запитала вона. – А то бабуся не вірить!
– А хто ж іще? – підтвердила тітка. – Запам’ятай, Сашо, Бог вас дуже любить!
І після цього один за одним пішли погожі літні дні: дідусь щодня читав і Сашунину Біблію, і тітчину, а бабуся менше почала хвилюватися і боятися. І гроші вони отримали, і ніякі дерева їм більше не загрожували, і все в них було добре… А Сашуня дуже полюбила розповідати знайомим про дерево, яке так дивовижно впало, і наприкінці розповіді неодмінно додавала:
– Це Бог нас урятував! Він нас дуже любить! Дерево падало на будинок, але не впало, бо ангел прилетів і відштовхнув його! Ось так!
Багато хто Сашуні не вірив, хоч її слова підтверджували і дідусь, і бабуся, і тітка. Але Сашуня не сумувала. Вона тепер добре знала, що не потрібно нічого боятися, тому що Бог завжди може допомогти, і всім про це розповідала. Щоправда, бабуся так і не перестала хвилюватися і всього боятися, але Сашуня була впевнена: вона зміниться! Тітка ж за неї теж молиться! А сама Саша майже нічого не боялася – ну, хіба що темряви, та й то трішки. Бо, власне, чого боятися? Бог завжди поруч і прийде на допомогу, якщо Його про це попросити!
