Приходу Нового року Сашуня чекала з нетерпінням. Знала, що тоді будуть ялинки і вдома, і в бабусі, і в школі; буде багато смачної їжі, а ще Дід Мороз принесе подарунки. Сашуня навіть знала які: по телевізору вона багато разів бачила розкішну ляльку Барбі, дуже гарний подарунок для дівчинки шести років, тому два місяці поспіль натякала бабусі й дідусеві про те, що ця лялька дуже їй подобається. Сашуня була впевнена, що на Новий рік їй подарують Барбі, але тут приїхала тітка. Сашуня випадково почула її розмову з дідусем і бабусею (хто ж винен, що в їхній квартирі стіни тонкі, все чутно), і зрозуміла, що Барбі їй не бачити. Тітка казала бабусі, що не педагогічно дарувати таку ляльку маленькій дівчинці, а бабуся відповідала, що це – не тітчине діло… Загалом, всі засмутилися, і Сашуня теж.
Але, все ж, Новий рік настав. Увечері прикрасили ялинку, і Сашуня, прокинувшись, одразу ж кинулася до неї дивитися, чи є подарунки. Лялька Барбі в рожевій сукні сиділа під ялинкою, а ще там були плюшевий ведмедик, картонний будиночок із шоколадними цукерками і ціла купа книжок. А поруч… Сашуня навіть сторопіла від несподіванки: раптом їй це наснилося? Поруч стояла клітка, в якій стрибав на жердинці різнобарвний папужка.
– Ой, ба, це мені? – Сашуня навіть забула про інші подарунки і присіла біля клітки.
– Тобі, тобі, – бабуся невдоволено стиснула вуста: відразу видно, що сердиться, а чому – незрозуміло. – Тітка твоя подарувала. Завжди вона щось вигадає! І це – теж від неї!
Поряд із кліткою лежала величезна Біблія для дітей із гарними картинками. Сашуня ще дужче зраділа. Маленьку Біблію вони з тіткою давно прочитали, а тут – більша. На цілий рік вистачить! Сашуня навіть поцілувала тітку, хоча і не дуже любила поцілунки.
– Тітонько, а папуга розмовлятиме?
– Ні, Сашо, папуги цієї породи розмовляти не вміють.
Але все одно Сашуня почувалася щасливою. Цілий день вона не відходила від клітки з папужкою, якого назвала Кешею. І дідусь теж сидів разом із нею біля клітки, і бабуся перестала сердитися, що Барбі, забута Сашунею, лежить осторонь, а вже про тітку й говорити годі: вона аж сяяла, коли дивилася на Сашуню з дідом. Так дружно вони провели перший день Нового року. Увечері тітка пішла на якесь служіння, а Сашуню поклали спати тільки пізно ввечері. Клітку з папугою поставили в її спальні, і дівчинка довго слухала, як Кеша вовтузиться в клітці, поки не заснула…
Спала Сашуня вранці довго, і в цьому була винна бабуся: знає, що маленьких дітей потрібно вкладати рано, а сама дозволила онуці гратися допізна! І якби не Кеша, вона б цілих півдня пролежала в ліжку. Але згадала про подарованого папужку, тож вирішила підвестися. Розплющила очі і побачила… не папугу, а тітку. Та стояла на колінах і щось комусь казала.
Сашуня навіть злякалася. Дочекалася, коли тітка підведеться з колін, і сама, схопившись із ліжка, підійшла до тітки ближче:
– Ти що, захворіла?
Тітка глянула на Сашуню:
– Ні, а чому ти про це запитуєш?
– А що ти робила?
– Молилася.
Сашуня згадала дитячу Біблію і миттю все зрозуміла:
– Ти з Богом розмовляла, як Мойсей?
– Приблизно так.
– А навіщо? Бабуся каже, що Бога немає.
Тітка зітхнула:
– Якщо бабуся так каже, це ще не означає, що вона має рацію. Бог дуже любить, щоб із Ним розмовляли, щоб Йому молилися, і ти це обов’язково запам’ятай! Велика ж уже: можеш і за їжу Богові «дякую!» сказати, і за бабусю з дідусем помолитися!
Сашуня кивнула, як слухняна дівчинка, але про себе вирішила особливо з Богом не зв’язуватися: знала, що бабусі це дуже не сподобається! Тим більше, тітка незабаром поїхала в якийсь там християнський коледж, і Сашуня залишилася одна. Без тітки було нудно: книжки Сашуня всі перечитала, а Біблію самій було нецікаво читати; дідусь захворів і розважатися з нею не виходив, а бабуся цілими днями пропадала у своїй школі. Одна втіха була в Сашуні – Кеша. Він хоч і не розмовляв, але все розумів. Літав по квартирі, сідав на Сашунине плече, клював крихти зі столу. І для дівчинки Кеша став найкращим другом.
На вулиці весь час стояла погана погода: то дощ, то сніг. Але ось потеплішало, і Сашуня почала смикати діда:
– Гуляти хочу, пішли гуляти!
Дід на той час уже одужав. Він допоміг онуці одягнутися, і вони попрямували до виходу, як раптом Сашуня схаменулася:
– Дідусю, а Кеша? Він стільки часу свіжим повітрям не дихав! Давай візьмемо його з собою!
Дідусь усміхнувся, але заперечувати не став. Вони прихопили клітку з Кешою і вийшли на вулицю. Сашуня відразу ж відправила діда до крамнички за цукерками, а сама залишилася чекати його на лавці. Тут підійшла Маринка з дев’ятої квартири і, вказуючи на клітку, запитала:
– Що це в тебе, Сашо?
Сашуня посунула до неї ближче клітку, щоб Маринка змогла роздивитися Кешу, але той забився в куток і сердито настовбурчився. Чого це він? Сашуня відчинила дверцята клітки, щоб підштовхнути Кешу ближче, а той раптом цапнув її за палець, випурхнув із клітки і… полетів! Сашуня розкрила рот і так розплакалася, що дідусь відразу ж прибіг. Спершу він насварив онуку, а потім пом’якшав:
– Гаразд, не плач. Іншим разом розумнішою будеш. Пішли додому.
Але Сашуня чіплялася за дідову руку і плакала ще голосніше. Як же так, її улюблений папужка назавжди полетів!
– А може, він повернеться? – Сашуня розмазала сльози по обличчю рукавичкою і благально подивилася на діда. Але той лише хмикнув у відповідь:
– Як же, чекай! Тепер тобі лише диво допоможе!
Диво… Самотужки Сашуня дива не могла зробити – це міг тільки Бог, тому вона зважилася. Сашуня відійшла убік і попросила Бога втрутитися, зробити так, щоб Кеша повернувся. Не встигла вона закінчити першу в своєму житті молитву, як дід закричав щосили:
– Сашо, Сашо, сюди!
Дівчинка підбігла до діда і побачила… Кешу, який сидів у клітці. А дід розповів їй, як це сталося:
– Ти тільки відійшла, а він з-за рогу вилетів і – просто в клітку! Я мерщій зачинив дверцята, щоб Кеша знову не полетів! Оце так дивина!
Звісно, дивина, і Сашуня відразу ж пройнялася повагою до Бога, Який не тільки сильний і великий, але якому, виявляється, можна довіряти. Вона хотіла розповісти дідові, як Бог їй відповів на молитву, але посоромилася. І, захопивши клітку з Кешею, вони пішли додому.
Але за вечерею Сашуня вирішила не соромитися. Як і тітка, нахилила голову і сказала подумки Богові «дякую!» за їжу. Увечері, перед сном, сама, без нагадувань, вмилася, почистила зуби, одягла піжаму і пішла до спальні, захопивши з собою Біблію: треба і з Богом поспілкуватися, а не тільки з дідусем та бабусею! А бабуся нічого проти цього не змогла й заперечити, тільки зітхнула. Сашуня поговорила з Богом якийсь час і заснула. Сни вона бачила дуже навіть цікаві, але найголовніше – у них була радість. Радість від того, що тітка мала рацію, що з Богом спілкуватися – справа дуже навіть потрібна і корисна. Сашуня солодко спала, а Кеша перебирав лапками в себе в клітці на жердинці й хитро поглядав на Сашу, немов і він хотів сказати те ж саме…
