Розділи 17-19

17:1-18:4 – П’яте порівняння: покарання темрявою та вогненний стовп

Тут автор знову застосовує інклюзію, щоб позначити перикопу (17:2 та 18:4): «замкнені в темряви в’язні», «закон/беззаконня». Розподіл двох частин порівняння неврівноважений, і це вражає. Частина, де описано єгиптян, належить до дев’ятої кари – темряви (Вих. 10:21-29), хоча автор виразно поєднує дану тему з іще однією – страхом єгиптян. Автор також будує місток між біблійними елементами та еліністичними ідеями. У центральній частині перикопи (вв. 11-13) він поєднує поняття страху і зла так само, як це зроблено в писаннях стоїків. Цей прийом все-таки має певні богословські наслідки для Книги Мудрости. Вислів «Божий страх», що є таким популярним у сапієнціяльній літературі (див. Пр. 9:10; Пс. 11:10; Сир. 1:14), ми не знаходимо більше ніде в Книзі Мудрости. Це не повинно нас дивувати, тому що нам відомо, що автор, як і його сучасники, поєднує поняття страху і зла. Отже, він міг не використовувати термін «страх Божий», щоб дати пораду, як правильно поводитися стосовно Бога. У пізнішій есхатологічній та апокаліптичній літературі термін темрява (замість страху) буде використовуватися як символ вічного відокремлення від Бога після смерти (Мт. 8:12; 22:13; 1 Енох. 46:6; 63:6; 103:8; 108:14).

Цьому розлогому трактату про темряву протиставлений короткий епізод про світло. Ізраїльтяни отримують вогненний стовп як дороговказ. Тут є покликання на Вих. 13:21-22. Головна думка висловлена в кінці. Вогненний стовп символізує «нетлінне світло» закону, що було дане світові (пор. 18:4). Для автора звільнення з єгипетської неволі мало глибше значення. Це створювало ситуацію, в якій кожен (а отже і його сучасники) мав знати закон і дотримуватися закону.

18:5-25 – Шосте порівняння: смерть первородних Єгипту та звільнення ізраїльтян

Це порівняння має складну конфігурацію. Структурно воно складається з двох частин: вв. 5-19, в яких ідеться про смерть первородних, та вв. 20-25, присвячені звільненню Ізраїля Аароном. Але перша частина має свою власну складну структуру.

18:5-19 – Смерть первородних в Єгипті

Ця частина містить переказ про «десяту кару», описану у Вих. 11-12. Ця тема чітко представлена у вірші 18:5. Єгиптяни покарані моровицею, тому що вони повбивали «священних немовлят». Описуючи цю кару, автор досить довільно переказує цей біблійний епізод. Він проводить паралель між смертю первородних та загибеллю єгиптян у водах Червоного Моря. Ще одного аспекту автор торкнеться в другому та останньому порівнянні (19:1-22). Муд. 18:6-19 продовжує описувати перше покарання в надзвичайно художній формі. Спершу вона описує наслідки тієї ночі для ізраїльтян (18:6-9). Використання займенників «наш/нас» робить читача причетним до процесу звільнення. Далі автор описує реакцію єгиптян на «десяту кару» (вв. 10-13). Цей опис узято з двох «джерел»: Вих. 4:22-23 та Вих. 11-12. Муд. 18:3 можна назвати виконанням обіцянок, проголошених у Вих. 4:22-23. Читач-юдей буде відчувати себе учасником цього процесу, тому що в цьому фрагменті в Книзі Виходу Ізраїль названий первенцем Бога.

І нарешті, Муд. 18:14-19 розкриває причину скарг єгиптян. Вірші 14-16 написані у високохудожньому поетичному стилі. Мирна тиша ночі порушується неочікуваним приходом смерти. У цих віршах, де дуже опосередковано згадується про Вих. 12:29, автор натхненно творить свою поезію. Особливо широко відомий концепт ми знаходимо в словосполученні «твоє всемогутнє слово». Вірш 7:23 називає це однією з рис Мудрости. Тут знову автор демонструє, що вірний спасеться Мудрістю.

18:20-25 – Звільнення Ізраїля

У другій частині порівняння автор пов’язує смерть єгипетських первородних із дуже далекою історичною подією: страшний мор, який стався в результат, повстання Корея, Чис. 17:6-15. Обидва фрагменти говорять про «страшний мор», але у випадку Ізраїля це було лише випробування, і тому воно було не таким суворим, як це відбувалося з єгиптянами. Покарання єгиптян показано зовсім по-іншому, ніж покарання ізраїльтян у Книзі Чисел. Тут жодного слова не сказано про його фактичну причину – скарги ізраїльтян. Автор пояснює слово «випробування» глибше, узгоджуючи цю подію із загибеллю первородних Єгипту. Згубник (в. 25) – це той, хто покарав Ізраїль; це ім’я ангела, який приніс покарання єгиптянам (Вих. 12:23). Гнів згубника було стримано завдяки втручанню Аарона. Як завжди в Книзі Мудрости, його ім’я не називається, але названо «мужа бездоганного». Ще одне місце в Книзі Мудрости, де використано це словосполучення, ми знаходимо в 10:5:15, і воно характеризує праведника. Цей праведник (Аарон) зміг врятувати ізраїльтян за допомогою свого слова, коли він згадав про клятви та про завіти, дані патріярхам. Цей факт знову демонструє те, яким всемогутнім є слово в 8:15. Господь словом карає безбожників, але Він дотримується Свого слова, яке дав, укладаючи союз.

19:1-9: Сьоме порівняння – знищення єгиптян у Червоному морі – на користь ізраїльтян

Це порівняння є одним із найдраматичніших. Так, єгиптян, які переслідують ізраїльтян, порівняно з безбожниками, тоді як ізраїльтян названо праведниками. Це стає ще більш зрозумілим тут, ніж у попередніх фрагментах, і створює контраст, який переважає в першій частині книги та знову виходить на передній план. Тут кілька вражаючих елементів. Насамперед натяк на знищення усього Єгипту (19:5), тоді як у Вих. 14:28 говориться про те, що лише армія фараона була знижена. Також тут ідеться про те, що єгиптян штовхала якась необхідність, що «на цю бо крайність штовхнула їх присуджена доля» (в. 4). «Поштовх» – це вчення Аристотеля про принцип необхідности, притаманний космосу, який «спричиняє ту дію, яка по-іншому не може бути здійснена». Знову ми бачимо, як автор використовує свої знання та майстерне володіння грецькою філософією для того, щоб пояснити своє послання. Смерть єгиптян – це справа самого Бога, тому що ця «необхідність» є частиною плану Його творіння. Нарешті, образ «води» як Божого інструменту покарання, присутній у першому та останньому порівняннях, творить інклюзію.

19:10-21 – Фінальні роздуми

Роздуми у віршах 10-12 звертаються по черзі до третього та другого порівнянь, щоб проілюструвати богословський принцип, наведений у 16:24 і особливо в 19:6 (нове творіння). Муд. 19:13-17 порівнює сліпоту єгиптян як результат дії темряви (п’яте порівняння) із сліпотою, що вдарила содомлян (Бут. 19:6-11). Елемент «нове творіння» поглиблюється, коли автор проводить паралель із Бут. 1 (Пор. 19:7а і Бут. 1:2; 19:7 і Бут. 1:9-10; 19:7 і Бут. 1:11-12; 19:10 і Бут. 1:20-25; 19:17 (темрява) і Бут. 1:3-5,14-15).

Кульмінації цього фрагменту досягнено у віршах 13-17. Тут розкрито справжню причину покарання, а саме – «ненависть запекла до чужинців». Єгиптяни зробили юдеїв – Йосипа та його сім’ю, котрі були «гості-добродії» (впродовж семи голодних років), рабами. Цей злочин порівнюється зі злочином содомлян. Автор так багато уваги приділяє проблемі ксенофобії, тому що ця проблема була актуальною в часи написання книги. Юдеїв звинувачували в ксенофобії в еліністичному Єгипті. Тут автор обстоює думку про те, що історія вчить нас, що супротивне може бути правдивим.

Вірші 18-21 дають філософсько-богословське пояснення того, як відбувався процес звільнення Ізраїля. Він звертається до теорії пітагорійців про гармонію у Всесвіті та зміну елементів: вода, повітря, земля, вогонь (див. також 16:18). Різні комбінації цих елементів можуть спричинити важливі зміни в природі, наприклад, чуда, що відбуваються з Божої волі. На думку автора, саме це і сталося. Він ілюструє свою думку за допомогою кількох порівнянь (кари).

19:22 – Підсумок: похвальний гимн Господеві

Наприкінці є короткий гимн-славослов’я у формі діялога. Вся історія Ізраїля – це гимн-возвеличення Господа. Третя частина книги – чудова ілюстрація цієї тези. Але фінальний вірш гідно завершує книгу. Чи прагне автор підбадьорити ізраїльтян, які перебували тоді в єгипетській діаспорі? Уроки минулого – це уроки надії. Те, що Господь зробив у минулому для Ізраїля, Він зробить «повсякчас і скрізь», якщо Ізраїль буде йти шляхами праведности. Це утвердження надії дуже цінне для Ізраїля і всіх народів, які визнають милосердне верховенство Бога. Ця теза застосована в житті нового Ізраїля (Гал. 6:16), тому що Ісус пообіцяв що Він буде перебувати зі Своїм народом аж до кінця віку (Мт. 28:20).

Попередній запис

Розділи 15-16

15:1-6 – Благання до Бога і переміна Ця перикопа абсолютно протилежна до попереднього фрагмента. Вона схожа на життєдайну оазу, до ... Читати далі

Наступний запис

Книга Сираха

Назва «Книга Сираха» походить від імени «Ісус син Єлеазара, син Сираха» (50:27). У зв’язку з цим прийнято приписувати її авторство ... Читати далі