3:6-5:1 – Частина друга

Для другої частини Пісні Пісень найбільш характерним елементом є мотив одруження. Ця частина починається описом весільної процесії, містить пісню, яка прославляє красу нареченої, а закінчується вказівкою на те, що шлюбний союз укладено.

3:6-11 – Рефрен: «Хто вона, що виходить із пустині?» – є одночасно і вигуком подиву, і запитанням. Атмосферу вмиротворення, перепочинку та поєднання, яку описують заключні вірші в 3:1-5, зненацька порушено. Її змінює сцена, сповнена руху. Ось з’являється Молода, котру несуть на «Соломоновому ноші». На символічному рівні «ноші» означають саму Молоду. Як ми вже зазначили в пролозі, ім’я «Соломон», титул «цар» чи їх поєднання («цар Соломон») указують у Пісні Пісень на Молодого (пор. опис весільної процесії в 1Мак. 9:39).

У вв. 7 і 8 головний наголос зроблено на шістдесятьох лицарях. Той факт, що про них згадано тричі, вказує на їхню вагу. Спочатку увагу привертає приголомшлива чисельність охорони, потому – її досконалість. Спершу поет описує їх як однорідний колектив добірних лицарів, спритних у воєнному ремеслі, опісля звертає увагу на кожного воїна зокрема: «Кожен має свого меча при своєму стегні». Фрагмент закінчується передчуттям загрози з огляду на «страх нічний».

Такий наголос на мотиві охорони натякає на його подальший зв’язок зі «Соломоновими ношами». Як «ноші» є елементом розгорнутої парадигми образів, пов’язаних із Молодою, так лицарі належать до парадигми (вона перегукується з першою) «охорони» цих образів Молодої. А отже, виноградник (Молоду) охороняють «сторожі» (пор. 1:6; 8:11), а «ноші» – лицарі. Сторожі виноградника ловлять лисиць, які нівечать виноградну лозу (2:15), а лицарі оточують «ноші», маючи мечі «проти страху нічного».

Шістьом елементам, які описують хоробрих лицарів «кругом» «Соломонових нош», відповідають шість подробиць опису величного вигляду самих тих «нош». Ці деталі описано в такому порядку, що спершу звернено увагу на зовнішнє оздоблення, а потому – на внутрішнє. Останній елемент опису «намету весільного» – те, що «середина вистелена коханням». Вжите тут слово ahabah є омонімом й означає і любов, і вичинену шкіру. У переліку коштовних матеріялів, використаних для оздоблення «нош», можна було б очікувати на слово «шкіра», та «любов» – ось головна тема Пісні Пісень.

У цьому короткому фрагменті Молода в складі весільної процесії наближається до Молодого, котрий на неї чекає (3:6-10), і він виходить їй назустріч (3:11). Ніч поступається місцем дню, сценічні декорації дикої природи – міському антуражу, а страх – радості. Шістдесятьом мужнім лицарям, котрі охороняють процесію, відповідають «дочки єрусалимські» довкола царя. Читачеву увагу перенесено з матері Молодої (3:4) на матір Молодого (3:11).

4:1-7 – Цей фрагмент присвячено нареченій. Це – пісня, в якій Молодий вихваляє вроду коханої: очі, волосся, зуби, губи, скроні, шию та груди. Багатство порівнянь пов’язує вроду Молодої зі світом флори, фауни, з красою краєвиду. Захоплення вродою Молодої стисло передають слова Молодого: «Уся ти прекрасна, моя ти подруженько, і плями нема на тобі!» (4:7)

4:6 – Споглядання краси Молодої збуджує пожадання. Молодий виявляє своє бажання прийти до неї. Він описує її як «миррину гору» та «пагірок ладану» (пор. 5, 6). Він згадує назви пахощів, якими перед тим вона оспівувала його (пор. 1:12-14). Це створює своєрідний «ефект віддзеркалення». Одними й тими самими образами окреслено в Пісні Пісень спочатку одного, а потому другого з пари молодих закоханих. Подекуди ці образи мають характер аналогії: Молодого порівняно з яблунею, а Молоду – з пальмою. Обидва ці дають бажані плоди. Інколи при використанні тих самих мотивів відбивається зміна особи, котрої вони стосуються: Молодий прикликає кохану (2:6-14), а вона прикликає його (7:12-13).

Така повторюваність образів чи мотивів відіграє більшу роль, аніж просто паралелізм чи «відлуння». Використовуючи цей художній засіб, поет указує на перетворювальну силу кохання, завдяки якій людина уподібнюється до коханої особи, починає сповідувати ті самі цінності, мати ті самі бажання, почуття, а з часом – навіть зовнішні риси. Отже, поет застосовує стильовий прийом, який у делікатний спосіб указує на дедалі міцніший зв’язок меж нареченими.

4:8-5:1 – Корінь b-w-’ («приходити») є вставкою, що відмежовує наступну частину поеми. Ця частина починається і закінчується імперативами. Тільки в цій частині Пісні Пісень фігурують також слова та вислови «дружино» і «моя сестро-дружино».

У 4:8-11 повторюваний паралелізм уживано так вільно, що він з’являється практично в кожному вірші. Фонетичний ефект, який виникає завдяки такому нагромадженню поетичних повторів, нагадує гикання та затинання при мовленні, майже безладне повторювання власних слів. Цей поетичний прийом чудово передає внутрішній стан Молодого, чий подив перетворюється на палке пожадання.

У 4:6 Молодий висловлює прагнення прийти до Молодої, зійти на свою «миррину гору». Але тепер уже замало того, що він прийде до неї: також і вона має прийти до нього. Його прагнення заволодіти нею таке сильне, що він безперестанку прикликає її: «Ходи!» І хоча вона близько – настільки близько, що чує його захоплені слова (4:1-5), – але ж не аж так близько, щоби задовольнити його прагнення. Тому вона здається такою віддаленою та недосяжною, як верховини Лівану, Аману, Сеніру та Гермону. (Всі згадані гори належать до північних околиць Ізраїлю.)

4:9 – Сучасна західна любовна поезія наділяє почуттями серце, натомість прадавні євреї серце найчастіше пов’язували з розумом і зі здатністю пізнання. А отже, цей вірш означає зрушення та замішання розуму чи втрату здатности мислити. Молодий твердить, що то Молода спричинила це замішання, викликавши його одним лише поглядом своїх очей, однією перлиною свого намиста. Її очі, багато разів порівнювані з «голубками» (1:15; 4:1), мають, одначе, силу неабияк бентежити.

4:10-11 – Акцентуючи увагу на чуттєвих принадах Молодої, ці два вірші разюче нагадують 1:2-3 і є ще одним прикладом «ефекту віддзеркалення». В 1:2-3 Молода описувала кохання Молодого та його поцілунки як «солодші від вина», а його ім’я (та й цілу особу) – «як розлите миро», натомість Молодий каже, що її любощі «ліпше за вино», а її поцілунки крапають «медом», вони є «мед і молоко»; запах її пахощів – «понад усі бальзами», а запах її шат він порівнює з «ліванськими пахощами». Взаємне кохання описано з допомогою метафор, пов’язаних зі споживанням їжі, з питтям напоїв, зі сприйняттям запаху коханої особи та з поєднанням із нею завдяки носінню її в собі.

4:12-15 – Метафора Молодої як саду з’являється в центральній частині Пісні Пісень і є найповнішим виявом подружнього союзу персонажів. Молоду описано як «садок замкнений». Описові засоби цього вислову акцентують її виняткову приналежність Молодому. Її зачинено, тобто замкнено на засув, зісередини і «запечатано» ззовні. Вона також «криниця під печаттю», і це підкреслює її чистоту й вірність. Епітет «сестра-дружина» в поєднанні з присвійним займенником «моя» вказує на взаємне віддавання та володіння.

Лише найвищий рівень опису видається адекватним для зображення Молодої. Її не можна порівнювати зі звичайним садом – вона «сад гранатовий», а отже, прекрасний закритий парк чи сад, який радше нагадує дивовижі Вавилону (Персії), ніж сади Ізраїля. Тому Молода приносить лише найдобірніші плоди.

Останній вірш (4:15) увінчує опис Молодої як чудесного саду: «Ти джерело садкове, криниця живої води, та тієї, що плине з Ливану!» Потрійний образ води («джерело», «криниця живої води», «потоки») відповідає опису саду в 4:12-13. У першому описі (4:12-13) домінували поняття ізоляції, замкнутости, запечатаности, у другому (4:15) підкреслено життєдайність води, її відновлювальну силу, жвавість. Текст між вв. 12 і 15 змальовує надзвичайну плодючість саду.

4:16 – Приймаючи комплімент, Молода у своїй відповіді ототожнює себе зі садом, із яким її було порівняно. Вона звертається до сторін світу, прикликає вітри і велить їм віяти через її сад так, аби «його запахи рознеслись». Молода віддає свій сад коханому, запрошуючи його ввійти «в сад свій» і споживати «плоди його препишні».

5:1 – Молодий приймає Молоду, яка йому віддається. Він володіє нею, на що вказують образи споживання їжі та напоїв. У той момент обоє мовчать. Слово бере тільки поет-наратор, котрий виголошує тост за молодят: «Споживайте, співдрузі, пийте до схочу, кохані!» Це звертання з’являється в самій середині Пісні Пісень. Подібно, як заголовок (1:1) і закінчення (8:6-14), цей фрагмент має ознаки сапієнціяльної традиції. Це шана, яку поет складає добрості того, що створив Бог, і цю шану можна порівняти зі заохоченням Проповідника: «Заживай життя з жінкою, яку ти кохаєш, по всі дні марноти твоєї…» (Проп. 9:9).

Попередній запис

2:8-3:5 – Частина перша

Рефрен, в якому йдеться про заклинання, лунає на початку та наприкінці першої частини. Цей фрагмент поеми поділено немовби на дві ... Читати далі

Наступний запис

5:2-6:3 – Частина третя

Третю частину Пісні Пісень єднають діялогічні елементи. У 5:2-8 Молода каже про себе, що спить, але її серце чуває, коли ... Читати далі