Вступ

А. Замість вступу

Як трапилося так, що поетичний твір, який оспівує фізичне кохання людини, опинився в складі Біблії? Чому хтось мав би читати та обмірковувати текст, який, здається, не містить жодного релігійного послання? У ньому не звучить жодна з великих тем чи біблійних мотивів: обраність, союз, пророцтво, спасення чи Закон. Цей текст не передає виразної моральної науки, ба більше, ім’я Бога тут згадано лишень один раз (8:6)!

Як, отже, ця книга може голосити слово Боже? Яке Боже одкровення може бути заховано в палких діялогах і в надзвичайно чуттєвих образах? Що ж можна здобути завдяки цій книзі для поглиблення розуміння себе та віри? Що додає вона до служіння Богові?

Пісня Пісень – одна з найкоротших книг СЗ. Вона складається лише зі ста сімнадцятьох віршів, поділених на вісім коротких глав, але її відносять, як промовляє сама її назва, до найбільш незвичайних і найпрекрасніших книг Біблії.

Пісня Пісень, як і «марнота марнот», – це староєврейський спосіб висловлення найвищого ступеня порівняння, і коментатори протягом усіх століть, обговорюючи цю книгу, вихваляли її. Наприклад, рабин Акіба наприкінці І ст. зазначав: «Цілий світ не вартує того дня, в який Ізраїль отримав Пісню Пісень. Усі писання – святі, проте Пісня Пісень – це святість святостей» (mJad 3:5). А інший рабин того самого періоду коментував: «Якби Бог не дав Ізраїлю Тори, то вистачило би Пісні Пісень, аби володіти Всесвітом».

Провідна тема цієї книги – любов, найвищий і найповніший вияв людського серця. Декорація цієї книги – весна, яка вже сама є метафорою розвитку кохання молодої пари.

Читач одразу ж помітить, що Пісня Пісень – це поетичний ліричний твір, написаний у формі діялогу. Головні учасники цього діялогу – юнак (Молодий) і дівчина (Молода), а також дочки єрусалимські.

Дівчина (Молода) перебуває в центрі цього ліричного діялогу. Їй належать і перше, й останнє слова. Текст починається in medias res із її пристрасного побажання: «Нехай він цілує мене поцілунками уст своїх» (1:2), а завершується таким самим палким закликом: «Утікай, мій коханий!» (8:14) Тоді як Молодий часто відсутній (1:7-8; 3:1-3; 5:6-8; 6:1), вона з’являється в кожній сцені, а події, думки та почуття передано з її позиції. Усі вірші книги, за винятком хіба що вісьмох, або висловлено від її імени, або звернено до неї, або написано про неї.

Повторення – це одна з найбільш характерних ознак Пісні Пісень. Молоді називають одне одного різними іменами і багато разів їх повторюють. Він є «любий мій», «мій любий» (1:13-16; 2:3,8-17 і passim), той, «що його моє серце любить», той, «кого серце моє любить» (1:7; 3:1-4), «цар» (1:4,12; 7:5) і «друг» (5:16); а вона «найкраща між жінками», «моя прекрасна» (1:8; 2:10), «моя люба» (1:9,15; 2:10 і passim), «моя голубка» (2:14; 5:2; 6:9), «дружина» (4:8. 11), «сестра-дружина» (4:9-5:1), «моя досконала» (6:9), та, «що в садах живе» (8:13).

Декілька мотивів розгорнено в нескінченних варіаціях: присутність і відсутність; пошук і віднайдення; прагнення та взаємне володіння; голос коханої чи коханого, сон і пробудження, їжа та пиття; нарешті, неповторність коханої особи. Ці мотиви розвинуто з допомогою живих образів, які промовляють до уяви та до відчуттів: до зору (4:1), до слуху (2:8), до смаку (4:11), до нюху (4:11) і до дотику (1,2).

Б. Літературна цілісність

До появи сучасних літературно-критичних методів Пісню Пісень уважали зв’язним цілісним твором і приписували, як повідомляє заголовок, Соломонові (1:1). З кінця І ст. після Р. Хр., коли її долучили до староєврейського канону, її трактували як святу алегорію любови між Богом та Ізраїлем.

У XIX ст. ця інтерпретація відійшла в тінь, поступившись місцем тому погляду, що Пісня Пісень – це, властиво, драматичний твір. Прихильники драматичної теорії покликалися на стародавні грецькі версії: Синайський кодекс (IV ст. перед Р. Хр.) і Олександрійський кодекс (V ст. перед Р. Хр.), – в яких на маргінесах зроблено зауваги, що пов’язують окремі частини з різними особами, зазначаючи в такий спосіб значення місця цих осіб у творі.

У другій половині XX ст. драматичну теорію відкинули. Пісня Пісень не має, як видається, належно розвиненої нараційної теми, інтриги чи такої багатої характеристики дійової особи, щоби можна було визнати цей текст драмою. Незважаючи на певні елементи, як-от, наприклад, монологи, діялоги та поодинокі партії хору, цей текст просто не відповідає вимогам драматичного твору. Крім того, драматична форма не була відома в стародавній єврейській літературі. Аж до XVI ст. драматичні вистави викликали відразу в середовищі євреїв як твори язичницькі й такі, що суперечать їхній релігійній традиції. Відтак видається малоймовірним, аби текст у такій формі могли долучити до святих писань.

Здобутки критики форм XX ст. дозволили майже остаточно прийняти те, що Пісня Пісень – це зразок ліричної поезії. Сучасні вчені, проте, не є одностайними щодо питання поетичної цілісности цієї книги. Це питання має принципове герменевтичне значення. Багато дослідників твердять, що тут ідеться про антологію, і віднаходять у Пісні Пісень від п’ятнадцяти до п’ятдесяти двох окремих любовних творів, які мали би належати такій самій кількості авторів і які було зібрано в антологію без особливого плану. Інші натомість твердять, що книгу характеризує принципова поетична цілісність, яка є витвором одного автора чи редактора, і розпізнають у ній структуру, сформовану з п’ятьох чи з шістьох частин.

Ми є прихильниками тієї позиції, що Пісня Пісень – це цілісний твір, який належить одному поетові.

Попередній запис

Розділи 10-12

10:2-20 – Прислів’я Зібрані в цьому фрагменті прислів’я присвячено поперемінно перевагам мудрости над глупотою (вв. 2-3 та 12-15) і роздумам ... Читати далі

Наступний запис

Формальна структура і первинний історичний контекст

В. Формальна структура Повторення є тим засадничим критерієм, який дозволяє вирізнити поетичні одиниці в староєврейському вірші. У Пісні Пісень фігурують ... Читати далі