– Лєнцов, до дошки!
Олексій Лєнцов встав із-за парти і, хвилюючись, вийшов до шкільної дошки.
– Склади схему походження життя. Решта відповідають на запитання, записані на картках. Семенова, роздай класу картки, – сказала Ганна Іванівна.
Поки Катя Семенова роздавала аркуші із запитаннями, Олексій стояв біля дошки з сумним виглядом. Ні, він не був двієчником. Незважаючи на те, що прізвище Лєнцов означає ледачу людину, Олексій був дуже працьовитим і гарним учнем. Викладачі любили старанного хлопчика. Всі, крім вчительки з біології. Причиною цієї нелюбові була віра Олексійка. Ганна Іванівна не могла привселюдно виявити свою ворожість до учня, оскільки нині вірити в Бога не забороняється. Вона просто занижувала оцінки і намагалася їдкими зауваженнями на адресу віруючих, а то й Самого Бога, похитнути віру дитини. Ось і зараз учителька викликала його до дошки, маючи на меті змусити юного християнина відповісти на одне-єдине запитання: як виникло життя на землі. Якщо Олексій намалює схему еволюційного розвитку за Дарвіном, то тим самим зречеться того, у що або, точніше, у Кого вірить. Якщо буде наполягати на Божественному створенні світу, то отримає «двійку» і не здасть залік із біології. І доведеться йому ходити все літо на додаткові заняття з біології. Олексик розумів, що діватися нікуди, потрібно щось вибрати. Знав і про наслідки свого вибору, а також про те, що саме вибере. Вдома здавалося, що це буде легко зробити: він подумки легко підбирав аргументи, вміло вів суперечку і виходив переможцем у ній, але тут, стоячи біля дошки, зрозумів, що не так легко, виявляється, зробити те, що вважаєш правильним.
– Ну що ж ти, Лєнцов? Не вчив? – з ледь прихованим злорадством запитала Ганна Іванівна, смакуючи легку перемогу.
– Вчив, – сказав хлопчик.
Із того, як він це сказав, було зрозуміло, що, нарешті, наважився.
Лєнцов провів вертикальну лінію, потім сім горизонтальних, що перетинають вертикальну.
Вчителька, вирішивши, що хлопчик буде малювати схему еволюції видів, відвернулася і оглянула клас. На її обличчі сяяла переможна усмішка: нарешті, їй вдалося те, що нікому з учителів не вдавалося – повернути суспільству ще одного сектанта. А ще вдалося виграти суперечку з учителем історії, який стверджував, що випадки зречення віри серед євангельських віруючих украй рідкісні, що історики не раз відзначали стійкість протестантів: ні багаття, ні страти, ні тортури не могли зламати і знищити твердість їх віри. Але Ганна Іванівна заявила, що до кінця навчального року «вправить мізки нерозумному хлопчиську». Сперечалися на коробку цукерок.
У класі стояла «робоча» тиша: тільки тихий шелест аркушів паперу та зітхання двієчників. Списувати не виходило – завдання були індивідуальними. Ця тиша раптом вибухнула гнівним вигуком Ганни Іванівни:
– Що це?! Лєнцов, що це, я тебе запитую?!
– Це дві схеми, які були запропоновані Дарвіном, – впевнено, але все ще хвилюючись, сказав Олекса і, анітрохи не вагаючись, продовжив:
– Я намалював обидві схеми для того, щоб показати, яка з них хибна. Схему еволюційного розвитку життя я закреслив, тому що сам Дарвін у кінці свого життя оголосив її неправильною. А цю схему він визнав перед самою смертю єдино правильною. Це схема створення світу Богом за шість днів. Вона підтверджується Біблією і останніми археологічними знахідками. Суть схеми в тому, – продовжив він по-дорослому, – що в перший день Бог створив землю і небо, у другий…
Але Ганна Іванівна перебила:
– Сідай, «двійка»! – гнівно крикнула вона.
– Спасибі, Ганно Іванівно, – вже зовсім спокійно і, як їй здалося, радісно сказав хлопчик і з задоволеним виглядом попрямував до своєї парти.
– Одного не розумію, – говорила потім в учительській вчителька, – чому він зрадів «двійці»?
– Тому, що він – безпритульний тюльпан, – відповів їй історик.
– Що?! Який тюльпан? Хто тюльпан? – не зрозуміла вчителька
– Поясніть нам, шановний Іване Петровичу, – попросив учитель фізкультури.
– Чув я таку притчу… – почав історик. – В одного графа служив садівник. Кожен рік він висаджував тюльпани в теплиці, щоб вони зацвіли на початку квітня до Дня народження графині. Перш ніж висадити, чоловік перебирав цибулини і ті, що не були придатні, викидав. Одна з таких цибулин впала на землю і садівник, скопуючи ґрунт, не помітив її, засипав її землею. Коли теплицю закрили, щоб тюльпани не замерзли, цей викинутий тюльпан опинився за її межами у відкритому ґрунті. Син садівника, помітивши маленький паросток, що боязко пробивався на світ Божий, назвав його безпритульним, за яким не доглядають. У квітні тепличні тюльпани розцвіли. Вони були прекрасні. Високі ніжки, великі корони квіток, чисте, соковите листя. Завтра вранці вони повинні були прикрасити стіл графині. Розцвів і тюльпан-безпритульник. Ніжка його була коротшою і товстішою, квітка – меншою.
Вдень у теплиці почали відчиняти вікна. Та ось перед самим Днем народження трапилася біда: син садівника забув зачинити одне з вікон. Вночі було досить холодно, дув сильний вітер. Всі тепличні тюльпани опустили свої прекрасні голови, їх листя мляво звисало. Садівник, побачивши вранці таку картину, мало не зомлів. Що він скаже господареві? Як бути? Напевно, його покарають! Від хвилювання старий зліг.
Граф, не дочекавшись тюльпанів, послав слугу до садівника, дізнатися, що трапилося. Слуга повернувся із сумними новинами: тюльпани загинули, садівник хворий. Тоді граф, бачачи, що квітів немає, а час, коли почнеться сніданок, ось-ось настане, сказав:
– Подивіться, чи не залишилася хоча б одна квітка в теплиці.
І слуги знайшли одну-єдину квітку – це був тюльпан-безпритульник, який ріс не в теплиці, обдувався вітром і обпікався променями сонця. Його зірвали і принесли господареві. Той поставив його в кришталеву вазу перед місцем, де мала сидіти графиня. Тієї ж миті двері зали відчинилися й увійшла графиня. Вона побачила одну-єдину не дуже гарну квітку на столі. Звикнувши до того, що в день її народження завжди на столі стоїть величезний букет, здивовано подивилася на чоловіка. Що це? Невже він хоче сказати, що розлюбив її?
Але граф, ніжно посміхнувшись дружині, сказав:
– Я знаю, що ти здивована, але ця квітка особлива. Вона символ моєї любові до тебе, люба. Розумієш, через недогляд садівника всі тюльпани в теплиці загинули, а цей ріс поза нею. Його обдували холодні вітри, обпікало сонце, йому не вистачало вологи, землю навколо нього не обробляли, але він виріс попри все. Він став міцнішим за інші тюльпани, вижив, розцвів, і хоч він не високий і не великий, але міцний і сильний. Так і любов стає міцнішою, коли долає перешкоди і труднощі.
Історик закінчив свою притчу.
– Не бачу зв’язку, – єхидно сказала вчителька біології.
– Бачите, Ганно Іванівно, чим більше ви мучите хлопця, чим більше ви над ним насміхаєтеся, тим сильнішою стає його віра. Він такий собі тюльпан-безпритульник, що обдувається злим вітром ваших насмішок і вогнем вашої несправедливості.
– Бачу, віруючі вам дуже симпатичні, – з підозрою відповіла вчителька біології.
– Всіх віруючих не знаю, а цей хлопчик своїм вчинком, своєю мужністю, своєю принциповістю таки викликає в мене повагу. «Блаженні ви будете, коли люди зненавидять вас, і коли проженуть вас, і ганьбитимуть, і знеславлять, як зле, ім’я ваше за Людського Сина. Радійте того дня й веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах», – процитував історик, – так написано в Євангелії від Луки.
Хтозна, як усі довідалися про цю перепалку між учителем історії і вчителькою біології, але тільки з тієї пори до Олексика приклеїлася кличка «тюльпан».
