Томочка дуже любила квіти. У неї росли різнобарвні африканські фіалки, циперуси, схожі на тоненькі пальми, гібіскуси, схожі на троянди з великими червоними і рожевими махровими квітами. Вона підливала їх, купала в теплій воді стебла і листя, підрізала сухі стебельця. Спушувала землю в горщиках, підгодовувала добривами, співала гарні пісні. Рослини відповідали їй любов’ю – мало не весь рік на підвіконнях Томочкиного дому цвіли квіти. Один кущ відцвітав, інший – розпускав бутони. Всі знали, які квіти любить Томочка найбільше, і дарували їй саме такі.
Але одного разу отримала вона в подарунок колючий потворний кактус. Сталося ж це ось як.
На початку навчального року в клас прибула новенька. Вона була негарною дівчинкою, тому з нею не хотіли дружити. Цілий місяць з нею ніхто не розмовляв, не грався і не дружив. Але одного разу все раптом змінилося. Після уроків всі дівчатка залишилися і покликали з собою новеньку. Тільки Томочки з ними не було. Виявилося, дівчата зібралися для того, щоб домовитися, хто і що дарує Томі на день народження, яке буде святкуватися в суботу. Одна з дівчаток збиралася подарувати троянди, інша – нову фіалку, третя – незвичайні блакитні ромашки, четверта – гладіолуси… Кожна дівчинка вже знала, які квіти вона подарує Томочці.
– А ти, новенька, подаруй Томі кактус. У неї ще не було кактуса, ото зрадіє, – захихотіла одна з дівчаток.
– Точно, кактуса в неї нема, – підтвердила інша.
Вони знали, що їх подружка терпіти не може кактусів, проте хотіли посміятися над новенькою.
І новенька таки подарувала Томочці кактус. Та скривилася, але нічого не сказала, просто поставила кактус у кухні на холодильник і думати про нього забула.
Дні йшли за днями, Томочка кактус не поливала. Він стояв у сухій землі, настовбурчивши свої голки. А тут ще квіти на підвіконні почали над ним сміятися:
– Гей, виродку! Даремно ти до нас завітав. Не любить Томочка кактусів, – говорив циперус.
– Від тебе ніякої користі, адже ти голий: ні листя, ні квітів не маєш – одні колючки, – насміхалися фіалки.
– Без води тобі не прожити. Господиня зумисно тебе не поливає, щоб ти всох швидше, – додавали гібіскуси. – Ніколи в тебе не буде таких ніжних листочків і таких оксамитових квітів, як у нас.
Все, що казали квіти, було схожим на правду. Земля в його горщику висохла і потріскалася, сам він зморщився, колючки виросли. Тепер він став схожий не на їжака, а на дикобраза. Але мало хто знав, що саме через колючки кактус вижив. Колючки, як насоси, висмоктували всю вологу з повітря на кухні. А вологи було достатньо, оскільки Томина мама щодня готувала борщі, компоти, чаї та інші страви, від яких виходила пара, така потрібна для кактуса. І ось одного разу мама побачила, що земля в горщику кактуса стала зовсім сухою. Вона підлила йому теплої кип’яченої води і сказала Томочці:
– Як же ти, доню, про кактус забула?
– Не забула, мамо, не потрібен він мені, викинь його! – відповіла Томочка.
– Як же таку красу викинути? – здивувалася мама з незвичної поведінки доньки.
– Та яка там краса, мамо?! Викинь його!
– Так ти подивися, яка на ньому квітка, Томо!
Мама зняла горщик з холодильника і показала дочці квітку. Справді, з кактуса звисало товсте і довге стебло, кінець якого був увінчаний величезною білою пухнастою квіткою.
– Хіба кактуси так цвітуть? – здивовано дивилася на квітку Томочка.
– Цвітуть, – посміхнулася мама, – і нам із тобою дуже пощастило, тому що квітка розквітає раз на рік і квітне лише добу. Завтра вона закриється. Ми ж могли її й не побачити.
– Треба його поставити на видне місце, я подруг покличу, нехай подивляться.
Квіти на підвіконні засоромлено мовчали, бо в цю пору року в жодної з них не було квітів. І ніколи їх господиня не кликала подруг подивитися на їх вроду.
А Томочка виставила квітку на найвидніше місце, скликала подруг і, звісно ж, про новеньку не забула.
Коли ж дівчатка побачили, яку чудову квітку подарувала новенька, вони перестали над нею сміятися, їм стало соромно за своє погане ставлення до однокласниці. Та чи не найбільше почувалася засоромленою Томочка. Адже вона зневажала новеньку і кактус не поливала. Проте, як виявилося, новенька дуже гарну квітку їй подарувала, і цвіте вона чудово. З цієї історії Томочка зробила дуже правильний висновок: ніколи не думай про інших погано і ніколи не відвертайся ні від кого, навіть якщо здається, ніби хтось не вартий твоєї уваги.
