– Це неможливо! – роздратовано сказала мама. – Що б я не попросила тебе зробити, ти все робиш навпаки! Ну що за нестерпне хлопчисько!
«Нестерпне хлопчисько» стояло в кутку і шморгало носом. Ні, він не плакав, а лише вдавав, що плаче. Це для того, аби мама зглянулася і швидше простила йому. Проте хлопець навіть не здогадувався, що мамі набридли його впертість і непослух.
– Ну добре, не хочеш робити так, як я кажу, – гаразд, – несподівано спокійно сказала вона і додала: – Я вирішила не карати тебе цього разу. Можеш не виходити з кутка і не йти, не грати з хлопцями.
Мама пішла готувати обід, а Павлусь стояв і ніяк не міг збагнути, що йому робити. Щось було не так у словах мами, і він не знав: дозволили йому вийти з кутка чи ні.
З кухні доносилися аромати тушкованого м’яса. Страшенно захотілося їсти, але Павлик стояв у кутку і ніяк не наважувався вийти з нього.
Нарешті прийшла мама. В руках у неї був рушник, яким вона витерла щойно вимиті руки.
– Ну що ж, не пора не обідати, не ти не можеш не вийти з кутка, не мити руки і не йти їсти.
Очі її лукаво блищали, але тон був серйозним.
У Павлика в голові все перемішалося. Він нічого не зрозумів з того, що сказала мама, і не знав, що йому робити. Мама, побачивши, що син продовжує стояти в кутку, сказала:
– Ну, як не хочеш!
І пішла.
Павлик ще трохи постояв, але шлунок так настирливо вимагав їжі, що він не витримав і попрямував до кухні.
Мама спокійно їла.
– А, ти не прийшов не їсти? Не добре, не мий руки, не сідай і не їж.
У Пашки в голові знову все перемішалося. Він стояв з широко розплющеними очима, його нижня щелепа відвисла. Що робити? Що сталося з мамою? Може, вона занедужала? Чи, може, сам Павлик захворів? Найголовніше ж – він не знав, що може робити і чого робити не слід!
– Ну що, ти не стоїш і не сідаєш, і не їси, і не мовчиш? – абсолютно спокійно сказала мама.
Раптом Павлусеві сяйнула думка: у мами якась дуже рідкісна хвороба. От тільки яка? Хлопчик вирішив побігти до Дмитра Івановича, сімейного лікаря, і покликати його на допомогу. Через хвилину він уже мчав вулицею до будинку лікаря.
Дмитро Іванович був удома. Він відразу погодився піти і подивитися, що трапилося. Щоправда, спершу зателефонував Павликовій мамі. Під час їхньої недовгої розмови лікар якось дивно поглядав на свого гостя.
«Це через мене занедужала мама!» – раптом зрозумів хлопчик.
Вдома лікар замість того, щоб оглядати маму, пив разом із нею чай і все вихваляв яблучний пиріг. Коли він зібрався йти, Павлусь схопив його за рукав і пошепки запитав, що з мамою.
– З твоєю мамою все гаразд, а от з тобою, друже мій, справи кепські. Подумай про це.
Павлик розгублено дивився лікареві вслід.
«Це, мабуть, у мене щось зі слухом. Може, мама говорить все правильно, а я неправильно чую», – думав він.
– Ти не втомився, як видно. Тоді не йди гуляти, – поплескала мама його по плечу і пішла в сад.
«Я дізнаюся, у чому тут справа, – вирішив Павлик, – і якщо я винен, то виправлю все сам!» Перше, що він зробив, – це поїв, бо дуже вже зголоднів. Після обіду хотів побігти в сад, аби подивитися, як почувається мама, але раптом згадав, що тепер, коли мама хвора, він повинен допомагати їй. Хлопчик помив посуд, прибрав зі столу і підмів підлогу. Коли він вибіг у сад, побачив, що мама зрізає відцвілі квіти троянд. Павлусь одягнув садові рукавички і зібрав колючі зрізи в смітник. До самого вечора він допомагав мамі робити різні справи.
– Чому ти не йдеш гуляти? – запитала мама.
«Знову починається… – подумав хлопчик. – Раніше вона запитувала навпаки: чому я постійно гуляю? Значить, вона ще хвора».
– Я хотів тобі допомогти. – тихо промовив він.
– Спасибі. Ти допоміг. А тепер можеш відпочити.
– Справді?
– Справді.
«Здається, мама одужала! – зрадів він. – Ну, тепер я можу піти пограти з хлопцями у футбол».
Так чудово закінчився цей день. Але за одним днем настає інший. І ось він уже прийшов, а Павлусь й досі ніжиться в ліжку. «Я вчора багато працював, мама вже здорова, можна сьогодні трохи полежати», – думав він.
– Павлику, ти вже прокинувся? – почувся мамин голос.
– Ні-і, я ще сплю, – ліниво потягнувшись, сказав Павлик.
– А-а-а… Ну тоді не вставай, не вмивайся, не йди не снідай, не я не тебе не чекаю.
Павлусь схопився, мов ошпарений: ось, знову починається! Він швидко застелив постіль, вмився і, квапливо поснідавши, помив посуд, прибрав на кухні.
З того часу так і повелося: тільки-но Павлик забуває, що треба бути слухняним, у мами знову проявляється хвороба: все вимовляється навпаки. Але варто йому одуматися і почати чинити правильно – все ставало на свої місця. І що це за недуга така?! Ви не знаєте, друзі?
