Псалом 30
Контекст. Слова «потуга» (в. 8) й «хвала» (в. 13) пов’язують Пс. 30 із Пс. 29 («сила»: 29:1,11; «слава»: 29:1,2,3,9). Слово «повіки» з’являється в обох псалмах: цитата зарозумілого твердження псалміста, що він не захитається повіки (в. 7б), зіставлена з визнанням віри в панування YHWH на престолі як царя повіки (29:10). В кінці псалміст обіцяє хвалити Бога повіки (30:13), оскільки Йому належиться вічна хвала як Богові, Який править вічно. Подальший лінгвістичний контакт між цими двома псалмами знаходимо в певних паралельних виразах: «святі шати» (29:2) і «святе ім’я» (30:45), а також повернення дієслова «стрясати» (29:8,9) у слові «танок» (30:12).
Наведені далі слова, які є типовими для жанрів ламентації особи й подяки, також пов’язують Пс. 30 із Пс. 28: «взивати» (28:1 // 30:9), «взивати до» (28:2 // 30:3), «голос мого благання» (28:2,6)// «благати» і «змилуватись» (30:9,11), «зазнати допомоги»/«допомога» (28:7 // 30:11), «співати» (28:7 // 30:5,10,13) і «почути» (28:2,6 // 30:11). Цікавим, оскільки він дуже рідко трапляється в Книзі Псалмів, є вираз «ті, що сходять в яму», на позначення тих, що вмирають і вже померли (28:1 // 30:4; пор. Пс. 88:5; 143:7).
Структура.
І. Оповідь і подяка: в. 2-6
- Заклик (адресований самому собі) прославляти YHWH із мотиваційною мовою від першої особи, що адресована YHWH: вв. 2-4
- Заклик до побожних оспівувати й благодарити Господа з визнанням віри в Нього: вв. 5-6
ІІ. Оповідь і подяка: вірші 7-13
- Мова від першої особи, адресована YHWH, про небезпеку й порятунок: вв. 7-12
- Безособовий заклик прославляти і заклик до самого себе висловлювати вдячність: в. 13
Псалом ділиться на дві частини, які відрізняються жанрово-типовими елементами індивідуальної пісні подяки (вв. 2-6 та 7-13). Кожна частина наголошує на різному моменті минулого досвіду. У першій частині після заклику до себе самого прославляти YHWH наведено причини у формі особистої мови, адресованої YHWH. Псалміст розповідає про небезпеку, від якої його врятував Господь. Із формулювання видно, що це мала бути якась хвороба, що загрожувала життю (вв. 2-4). У віршах 5-6 напрямок звертання змінюється. Спільноту побожних закликають оспівувати й благодарити YHWH, тому що ласка Господня триває доти, доки триває життя. Друга частина псалма розпочинається з оповіді про небезпеку й Господній порятунок (вв. 7-12) і закінчується безособовим реченням, в якому сказано про мету невпинного прославляння Бога (в. 13а), а також звучить заклик до себе самого хвалити Його повіки (в. 13б). Дієслова «співати» й «дякувати» з в. 5 тут повторюються. Звернення до самого себе (в. 2) та інших (в. 5) хвалити Бога, які обрамлюють першу частину, у в. 13 зведені докупи, щоб утворити фінальний акорд.
Існують деякі незначні зміни в значенні між двома частинами псалма і навіть у межах однієї частини: вороги того, хто молиться (в. 2), не з’являються в другій частині. В обох частинах той, хто молиться, зображує себе як особу, приречену на смерть, над якою будуть співати похоронну службу (вв. 4, 10). Але згідно з віршем 12, саме мовець розпочинає похоронну службу (над кимось іншим). «Я» стало не об’єктом, а суб’єктом похоронної служби. Незважаючи на зміни в значенні, цей текст не є базовим псалмом (вв. 2-7), адже вірші 7-13 було «додано». Водночас ці зміни не дозволяють нам вбачати Sitz im Leben виключно в службі подяки в Храмі, яка відбувається після одужання хворого. Небезпека, від якої псалміст був порятований, тлумачиться в псалмі дуже широко. Твердження у вірші 6 важливі в богословському плані: Божа ласка набагато більша за Божий гнів (пор. Іс. 54:7-8). Вона рятує людей від загроз їхньому життю і дарує радісне, наче танок, життя. Ось чому саме життя є хвалою Богові. Можливо, псалом походить із періоду до вигнання, хоч точні вказівки на його дату відсутні. Заголовок документує, що в дуже пізній період цей псалом використовували під час празника освячення Храму (пор. bSoferim 18. 2), який святкували, щоб пригадати повторне освячення Храму в 164 р. до Р. Хр. після осквернення його Антіохом IV Епіфаном (1Мак. 4:36-61; 2Мак. 10:1-8).
Псалом 31
Контекст. Згідно з Євангелієм від Луки (Лк. 23:43-46), цим псалмом молився помираючий Ісус. Степан, наслідуючи свого Учителя, помирає зі словами цього ж псалма на вустах (Дії 7:59-60). Здається, є подальша алюзія на Пс. 31 у Посланні до Тита 3:4 пор. Пс. 31:20).
Численні зв’язки між Пс. 31 і 30 зумовлені тим, що вони обидва містять ознаки жанрів ламентації особи та подяки. В обох псалмах ідеться – не тільки, але переважно – про небезпечну хворобу, що загрожує життю (30:3,4 // 31:10,11). Спільний словник обох псалмів включає такі слова і фрази: «повіки» (30:7,13 // 31:2), «будь для мене» (30:11 // 31:3), «прибіжище» (30:8 // 31:3,5), Божа «вірність» (30:10 // 31:6), «радіти»/«веселитися» (30:12// 31:8), «моя душа»/«моє життя» (30:4 // 31:8,10,14), «ворог» (30:2 // 31:9,16), «поставити» (30:8 // 31:9), змилуватися»/«благання [змилуватися]» (30:11 // 31:10,23), «життя» (30:6//31:11), «почути» (30:11//31:14,23), «я (про)мовив/кажу» (30:7 // 31:15,23), «мій Бог» (30:3,13 // 31:15), Боже «обличчя» (30:8 // 31:17,21), «взивати» (30:9 // 31:18), «мовчати» (30:13 // 31:19), «Шеол» (30:4 // 31:18), «сховати» («30:8 //31:21), «взивати» (30:3 // 31:23), «вірні» (30:5 // 31:24).
Також існують численні зв’язки з Пс. 32: порівняйте комплекс у 31:7б-8а із Пс. 32:10б-11а («уповати на Господа», «ликувати», «радіти»). Опис фізичної слабкости того, хто молиться, і зв’язок із виною, на який є лише натяк у 31:11, перейнято і повноцінно розвинуто в Пс. 32:3-5 за допомогою ключової фрази «рука [Божа]» (31:6,16 // 32:4). Пс. 31:22-23 має зв’язки з Пс. 28:2,6, а Пс. 31:25 – з Пс. 27:14.
Структура. Нашарування багатьох композиційних заходів надає форми цьому псалму. Поет вільно поводиться з елементами, що є типовими для жанру ламентації особи, і в результаті перед нами постає цілком самостійний текст. Разом із великою кількістю слів і фраз, які часто з’являються в Псалтирі, ми знаходимо багатий перелік виразів, які містяться лише тут; наприклад, твердження «Господь, вірний Бог» у 31:6.
З огляду на напрямок звертання псалом можна поділити на дві частини різної довжини. У віршах 2-21 звертаються до Господа (крім вірша 7). У вірші 22 псалом починає говорити про Бога; відтак вірш 23 цитує звертання псалміста до YHWH. Дискурс про Бога має характер визнання віри. Його завершує заклик любити Бога, адресований вірним (вв. 24-25). Фрагмент зі звертанням (вв. 2-21) сформований таким чином, що дві частинки, тематично зорієнтовані на слово «рука» та оформлені мотивами прохання й впевнености (вв. 2-9 і 15-21), поміщено перед центральною частиною та після неї із проханням і розгорнутим описом небезпеки поблизу. Кільцева композиція, яка, здається, виникає внаслідок цього (А – Б – А’ + В), не цілком відповідає змісту цілого псалма. Натомість псалом формується за допомогою подвійного застосування форми ламентації особи. Повторені у вигляді хіазму елементи структурують псалом у довершену цілість. Схематично він виглядає так:
І. Благальна молитва з мотивами довіри: «в руки твої», вв. 2-9
- Прохання й мотив довіри та скорочена ламентація: вв. 2-5 (// вв. 16б-20)
- Впевненість у порятунку і самозаклик радіти Божим милосердям: вв. 6-9 (// вв. 15-16а, 22-25)
ІІ. Ламентація з мотивами довіри: «в руках у Тебе», вв. 11-26
- Прохання зі скаргою: «скрутно», вв. 10-14
- Мотив довіри з проханням: «в руках твоїх», вв. 15-21 (// вв. 2-7)
- Впевненість у тому, що мовця було почуто, і заохочення вірних хвалити Господа за його дивне милосердя: вв. 22-25 (// вв. 6-9)
Послідовність елементів, типових для ламентації особи, дотримана в цьому псалмі двічі, щоразу з іншими акцентами. У першому уривку (вв. 2-9) елементи прохання та мотиви довіри надзвичайно розвинуті. У другому уривку також наявна повноцінно розвинута частина з проханнями, які підсилено визнанням віри в YHWH, щоб схилити Бога до втручання (вв. 15-21). Цій частині передує опис нещастя. Ламентація, яку висловлено так коротко в першому уривку і в якому небезпека зображена як «тенета» (що їх таємно встановили інші люди) у вірші 5а і напади «ідолопоклонників» у вірші 7а, розвивається після єдиного прохання про змилування (вв. 10-14). Тут хворобу визначено як нещастя – хворобу, яка руйнує цілісність людської особи (вв. 10-11) і призводить до порогу смерти (в. 13). До цього додано опис зневаги від близьких сусідів, що мають відразу до цієї хвороби, а також нещастя від ворогів, які агресивно намагаються відібрати життя того, хто молиться (вв. 12, 14). Уривок, який містить прохання, виявляє подальшу небезпеку фальшивих звинувачень від брехливих уст під час юридичних суперечок (вв. 19, 21). Фінальний уривок (вв. 22-25) говорить про Бога і, таким чином, вирізняється серед усього того, що йому передує. Проте структурно він відповідає елементу довіри в тому, що мовця було почуто, та присязі прославляти Господа у фінальній частині ламентації особи. Незважаючи на зміну напрямку мовлення, він є паралеллю до віршів 6-9.
Цей псалом – «вправляння у вірності» Богові, Який є вірним і милосердним. Людина, що її з усіх боків оточують нещастя і небезпека, приходить з ними до Бога. Цю людину загнали в кут хвороба та агресивні напади ворогів. Такі надзвичайні обставини можна й потрібно приносити до Бога. Сам опис своєї потреби Богові вже є свідченням довіри. Бог усе бачить і чує та виводить прохача з глухого провулка на волю. Бог виявляє доброту до тих, хто Його боїться (в. 20), тоді як грішники вкриються соромом і зійдуть до Шеолу (в. 18). Заклик любити Бога, який адресовано вірним, заснований на тезі, що Господь стереже вірних, але відплачує з лишком тим, хто є «гордовитим». Існує цікава варіяція розподілу форм множини й однини в псалмі. У віршах 2-19 вороги, противники й грішники є великою групою (вв. 5, 7, 12, 14, 16, 18); їх багато (в. 14) на противагу однині праведної особи (в. 19). У вірші 20 ті, що бояться Господа, становлять групу, на противагу синам людським. Проте в кінці (в. 24), у звертанні до Господніх вірних як групи, їм протистоїть один лиходій, що чинить гордовито. Це надає заохочення. Вірні YHWH – ті, що є праведними і служать Господу, – матимуть перевагу.
Цей псалом так майстерно вибудуваний, що його, мабуть, потрібно вважати видатним літературним твором. Він належить до періоду вигнання або після нього.
