Наближався День народження Світланки. Вона мріяла про папугу. Саме про такого, яким виявився подарований Кузя: красивим і розумним. Він весело кричав: «Лана! (так Світланку часто називали домашні) Тато! Мама!», а ще лагідно говорив про себе: «Кузя хор-р-роший хлопчик!» Кузя любив гратися із сірниковою коробкою і котити по кімнаті тенісний м’ячик. Коли в нього був гарний настрій, він сідав Світланці на плече і лагідно перебирав її волосся, лоскотав вушко.
Кузя дуже любив купатися. І не десь, а в акваріумі. Одного разу він сидів на склі, яке закривало зверху акваріум, і спостерігав, як плавають рибки. Він так захопився, що почав бігати по склу, намагаючись спіймати хоча б одну з них, але забув про те, що скло не повністю закривало акваріум. Збоку залишалася щілина, саме така, щоб маленький папуга міг провалитися в неї. Він і впав. З головою, крилами і хвостом. Світланка так злякалася за свого улюбленця, що кинулася рятувати. Однак Кузя й сам не промах: не тільки виплив, а й почав купатися, розбризкуючи воду крилами. Вода в акваріумі була теплою, тому Кузя насолоджувався ванною. Після цього випадку він почав мало не щодня купатися в акваріумі. Ось такий був веселий папуга. Був… На жаль, одного разу дідусь забув закрити дверцята клітки, коли Кузю винесли у двір, щоб після довгої зими він погрівся на сонечку. Кузя вилетів і полетів за горобцями, які вже кілька днів вабили його, заклично цвірінькаючи. Світланка довго кликала його, плакала і шукала на гілках дерев, але Кузя не повернувся.
Минув рік, але Світланка так і не змогла забути свого зеленого друга, тому й просила в подарунок папугу, сподіваючись, що він замінить їй Кузю. Мені ж не хотілося дарувати їй птицю, пам’ятаючи про те, як важко переживала вона втрату Ну яка, скажіть, мама хоче знову бачити сльози на обличчі своєї дитини? Ми пішли на пташиний ринок: я – у надії знайти якусь іншу тварину, а Світланка – купити папугу.
– Подивися, які рибки, донечко, – сказала я.
– Мам, рибки в нас є, і з ними нецікаво – вони мовчать. Я хочу папугу. Його можна навчити розмовляти.
– Ой, подивися, які хом’ячки смішні, – не втрачала я надії.
– Мамо, ти сама казала, що вони погано пахнуть і, якщо вибіжать із клітки, все підряд гризуть, – не здавалася дівчинка.
– Ой, яка смішна свинка, подивися.
– Мам, папуги продаються там, – сердито подивилася на мене донечка.
– Ми тільки подивимося на неї. Покажіть це диво, – попросила я продавця.
Жінка дістала з клітки морську свинку і показала нам. Свинка запищала, смішно дригаючи короткими лапками. Вона була такою кумедною, такою потішною, що я мимоволі розчулилася.
– Яка чудова тваринка! – сказала я захоплено.
– Візьміть, не пошкодуєте, – посміхнулася продавець. – їсть мало, тиха, швидко звикає до людини, вона викликає такі гарні почуття, що їх сміливо можна вважати ліками.
«Гарні почуття» в мене вже виникли. Я глянула на дочку. Світланка, насупившись, дивилася на тваринку, але щось в її погляді підказувало мені, що «гарні почуття» прокинулися і в ній.
– Гаразд, давай візьмемо свинку, – буркнула вона. – Скажіть, а вона плаває? – запитала Світланка.
– Та ні, – здивувалася продавець.
– Тоді чому вона морська?
– Раніше її називали заморською, тобто, привезеною з-за моря. Але потім почали називати морською. А взагалі, вона схожа на зайця.
– На зайця? – здивувалися ми.
– Поміркуйте самі: їсть тільки зелень, фрукти, овочі та зерно. Мовчазна, але якщо потривожити – верещить (щоправда, тихіша від зайця). Всі звички в неї заячі. Навіть хвоста немає, як і в зайця.
Насправді свинка виявилася нецікавою тваринкою: цілий день або жує, або спить, весь час мовчить. Але нам вона однаково дуже подобалася. Якийсь час я не могла зрозуміти чому, але через кілька місяців здогадалася. Просто всі люди люблять малюків: цуценят, курчат тощо. Розчулюють їх пухнастість, незграбність, дитячий писк і безпорадність. Манюні (так ми назвали нашу свинку) було більше року, вона стала дорослою тваринкою, проте на вигляд залишилася незграбним, безпорадним малятком. Пухкенька, з дитячим наївним виразом на мордочці, вона була сама чарівність.
Манюня дуже полюбила Світланку. Варто дочці було увійти до кімнати, як вона ставала на задні лапки і тихесенько пищала. Якщо ж Світланка бере її на руки, Манюнька пригортається до неї всім тілом і намагається заповзти під саме підборіддя. Мабуть, так вона почувається в безпеці. Коли хто-небудь із нас намагається забрати її від Світланки, Манюнька починає істерично пищати. Але й це в неї виходить дуже вже по-дитячому.
– Вона тебе вважає мамою, – сміявся тато, – тільки в тебе на руках відчуває себе спокійно.
– Ні, ти для неї, як Бог. Тільки в тебе вона заспокоюється, – жартували брати.
А я подумала: «Як вони правильно зауважили: тільки в Божих обіймах ми відчуваємо себе спокійно. Недарма Він каже нам: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою».
