Одного разу ми пішли в ліс по гриби. Зібрали багато-багато. Кошики були повні сироїжок, білих грибів, печериць і маслюків. Ми втомилися, тому, коли знайшли струмок, сіли перепочити і освіжитися прохолодною водою.
Сиділи мовчки.
Раптом із води вистрибнуло жабеня. Напевно, найсміливіше. Мені воно сподобалося, а моєму старшому братові – ні. Він розмахнувся і вдарив палицею по тому місцю, де сиділо жабеня. Жабеня ледве ухилилося від палиці й пірнуло у воду.
– Навіщо ти його скривдив? – закричав я.
– Тому що це бридкий і слизький виродок, – теж закричав брат.
– Не сваріться, – зупинив нас тато, – зовсім він не бридкий.
– Чому ж тоді він мені не подобається? – не поступався брат.
– Тому, що ти на нього неправильно дивишся.
– Правильно дивлюся. Я добре бачу, у мене стовідсотковий зір.
– Зір тут ні до чого, – посміхнувся тато. – Ти повинен дивитися на нього по-іншому. Ось, приміром, ти знаєш, що якби не було жаб, то нас би закусали комарі і всілякі шкідливі мухи і мошки? А ще в жаб є властивість очищати місце, де вони живуть. Наприклад, якщо жабу кинути в глечик з молоком, то воно довго не кисне.
– Зате від жаб на руках бородавки виходять, – не здавався брат.
– Бородавки з’являються, коли людина лінується мити руки – як ти, наприклад, – посміхнувся тато.
Мій брат швидко сховав руки в кишені.
– А жаби, між іншим, дуже охайні істоти. Вони не живуть у брудній воді, тож, якщо чутно жаб’ячі пісні біля озера або річки, у цій воді можна без остраху купатися. І ще хочу сказати, що в природі немає негарних тварин, оскільки вони всі створені Богом.
– Зате є некрасиві люди.
– Це нам так здається. Адже людину теж створив Бог, і створив її досконалою. На жаль, людина згрішила перед Богом – і її серце стало чорним від гріхів. Бог бачить це і дуже засмучується. Проте для нас, людей, не все втрачено. Якщо попросимо Бога очистити наше серце, Він із задоволенням це зробить і буде тішитися нашим чистим серцем.
– А в мене теж чорне серце? – запитав я, хвилюючись.
– Звісно. Але ти вже знаєш, як треба розмовляти з Богом.
Так, я знав, що з Богом потрібно спілкуватися в молитві. Мені так хотілося мати чисте серце, що я перестав звертати увагу на глузування брата і на те, що ми були в лісі. Я відразу попросив Бога, щоб Він простив і очистив мене.
Полювання
Нарешті мені дозволили взяти цуценя з собою в ліс. Джек уже трохи підріс. Він ішов поруч зі мною, як справжній дорослий пес, не звертаючи уваги на гавкіт дворових собак, проте варто було йому потрапити до лісу, як із ним сталося щось дивовижне: почав рватися кудись, гавкав і гарчав.
– Відпусти його, нехай побігає, адже він справжній мисливський пес, відчув рідну стихію, – сказав тато.
Я відстебнув поводок. Джек почав крутитися довкола нас, як навіжений. Він бігав, мов вітер, його довгі вуха майоріли, неначе прапори.
Раптом пес став біля дерева і завмер, піднявши передню лапу.
– Це в нього мисливська стійка. Значить, він відчув дичину, – пошепки сказав тато мені на вухо.
Джек постояв-постояв і раптом побіг, та як загавкав! Я такого гавкання досі не чув від нього. Зовсім по-дорослому гавкав. Проте птах полетів, і Джек повернувся до нас, винувато опустивши вуха.
– Що, не спіймав? Ех ти, горе-мисливець, – сміялись ми.
Ми довго гуляли лісом, збирали гриби і ягоди. Стомилися.
– Я знаю одну чудову галявинку. Посидимо трохи, перепочинемо, – сказав тато.
Незабаром ми вже сиділи під крислатим дубом на рядні, яке мама завбачливо поклала татові в рюкзак.
– Як усе-таки добре, що в нас такий чудовий дім – планета Земля, – сказав тато.
– Так, це чудово!
– І як же сильно Бог любить людину, що створив для неї таку красу! – захоплено промовила мама.
– Гав! Гав! – гавкнув Джек.
– Дивись-но, і він з нами згоден.
– Теж Боже творіння, – мама погладила Джека по голові.
Я хотів сказати що-небудь таке ж гарне, як мама з татом, але не зміг вигадати нічого кращого за те, що вони вже сказали. Тому тільки посміхався. Мені було дуже добре від того, що в мене такі прекрасні мама і тато, та ще є чудовий Друг на небі.
