У нашої курки вилупилися курчата. Одне мені сподобалося найбільше. Воно веселе, жовтеньке. Ось таке.
Воно завжди першим підбігає до годівниці, тому що дуже любить зернятка і хлібні крихти. І клює їх. Ось так.
Іноді курча вчиться бігати і літати. Ось так.
А ще воно любить пити водичку, і коли її п’є, завжди задирає голівку. Ось так.
Після кожного ковтка воно дивиться в небо. Мабуть, каже: «Дякую».
Я теж завжди дякую Богові за хліб і різні напої, а ще за сонечко, за маму і тата, яких мені дав Бог.
Цуценя
Я давно мріяв мати цуценя. Ось таке.
Ні, таке.
Або таке.
Але мені подарували ось таке. І мені воно сподобалося більше, ніж інші цуценята, тому що це моє цуценя.
Воно ще маленьке і любить молоко. А ще воно любить гратися. Ось так.
Це дуже миле цуценя. Але іноді робить шкоду і, буває, після нього на підлозі залишаються калюжі. Мама дуже сердиться. Тато заспокоює її і каже, що коли цуценя виросте, то буде охайним і слухняним.
Іноді й мені перепадає від мами, коли я не встигаю прибирати за цуценям або занадто з ним заграюся. Але однаково я його дуже люблю. І воно любить мене: завжди, коли я кличу його, воно радісно біжить до мене і лізе по-собачому цілуватися.
Тато каже, що йому б хотілося, аби всі люди полюбили Бога так, як моє цуценя любить мене, і щоб вони з радістю бігли на поклик Господній. Я згоден із татом. Думаю, Бог дуже радіє, коли на Його поклик відгукуються люди. Адже так приємно, якщо той, кого ти любиш, відповідає тобі такою ж любов’ю.
