Навесні тато і мама працювали на городі. Вони копали землю і садили різні корисні рослини. Я теж захотів посадити що-небудь.
– Тату, – сказав я, – дай мені, будь ласка, насінину. Найменшу. Мені також хочеться щось виростити.
– Гарне бажання, – посміхнувся тато і дав мені насінину. – Це насіння соняшника. Посади.
Я посадив.
Спершу з’явилися два маленьких листочки, потім – ще і ще.
Коли прийшло літо, мій соняшник став великим і струнким. Його верхівку прикрашала чудова квітка-капелюх. Я дуже любив спостерігати за моєю рослиною. Вранці соняшник підводив свою квітку назустріч сонечку і весь день стежив за ним: куди воно рухається, туди і соняшник повертає свою квітку-голівку.
– Мій соняшник стежить за сонечком, – радісно поділився я своїм відкриттям із мамою.
– Ні, – посміхнулася мама, – це він радіє сонечку. Він завжди повертає свою голівку назустріч ніжним сонячним промінням.
– Як прив’язаний, – пожартував я.
– Так, схоже, – посміхнулася мама. – Тільки прив’язало його сонечко не ниткою, а своїм теплом і світлом. Точно так, як наш Бог «прив’язує» Своєю любов’ю і світлом тих, хто звертає своє лице до Нього. Якщо ти хочеш відчути любов і ніжну турботу, поверни своє обличчя до Господа, і Він обов’язково зігріє тебе.
Кіт
Мама купила каченят. Жовтеньких. Тато зробив маленьку загорожу і накрив її сіткою.
– Це щоб ворони і сусідські коти не вкрали малюків, – сказав він.
Хоч сітка була міцною і загорожа добротною, проте одне каченя таки примудрилося втекти. Воно бігало подвір’ям і щипало травичку, квіти, шукало зернятка. Раптом, хтозна звідки, з’явився сусідський кіт. Це був найхитріший кіт на світі. Він не бігав за каченям, а ліг посеред доріжки перед загорожею і відрізав каченяті шлях до безпечного місця. Каченя було маленьке і допитливе. Воно нічого не знало про підступність котів. На своїх кривеньких лапках воно причапало до свого ворога і почало розглядати його, нахиляючи голову то в один, то в інший бік. Кіт обережно підвівся, байдуже позіхнув, потягнувся і… ступив до каченяти.
– Іди геть! – закричала мама. – Тпрусь!
Кіт зашипів і хотів схопити каченя. Але Джек, люто загавкавши, кинувся на кота. Каченя також зрозуміло, що йому загрожує небезпека. Воно швидко побігло доріжкою геть від кота. А кіт, притиснувши вуха, втік. Каченя було врятоване. Мама знову посадила його в загорожу.
– Тепер він як у Бога за пазухою, – сказав я.
– А ти розумієш, що означають ці слова? – запитала мама
Я знизав плечима.
– Це означає, що кожен, хто вірить Богу і слухається Його, перебуває в безпеці. Але якщо хтось раптом перестане слухатися, сатана відразу ж, як цей кіт, спробує вкрасти і знищити людську душу. Найбезпечніше місце там, де присутній Христос.
