На морі буря. Грізно хвилі бушують, пінячись і набігаючи одна на одну.
Крізь цю бурю до Щасливої країни пливуть вітрильники. На кожному вітрильнику тільки одна людина – вона і капітан, і матрос одночасно.
Є вітрильники, які, не боячись бурі, пливуть, піднявши вітрило Доброго Сумління.
А інші вітрильники зняли вітрила, боячись бурі, хвиль, хоча їх просили не робити цього.
Ті, хто з вітрилами, відплив далеко й не наздогнати таких хвилям.
А хто зняв вітрила Доброго Сумління, той у бурю потрапив. Рятувальне коло віри забралося хвилею. І людський вітрильник зазнав аварії.
Але й у цьому випадку люди чинять по-різному. Хтось, схопившись за уламок вітрильника, щосили пливе, журячись від усього серця за свій неправильний учинок. Такі досягають Щасливої Країни.
А інші – опускають руки, не прагнуть схопитися за уламок (це ж не вітрильник, міцний і гарний), намагаються врятуватися самотужки. Але сили їх залишають, і вони тонуть.
Але є ще люди, котрі залишилися на березі й не попливли до країни Щастя. Бідолашні, вони й не знають (а якщо їм кажуть, то затикають вуха), що там, де вони живуть, спить величезний вулкан. Він чекає своєї години, коли його розбудить велика сила. Тоді вивергне він із себе киплячу лаву, та й спалить усе на Землі.
Шлях до порятунку – через море. Він важкий, але всім, хто бажає, дають вітрильник, карту маршруту, білу капітанську форму й чудові вітрила.
От тільки людям ліньки пливти, їм і тут добре.
Щасливі ті, хто, не боячись бурі, не опускають вітрила!
Вони досягнуть Щасливої Країни, де їх уже чекають і люблять.
