13:1-8 – Смерть Менелая
Глава 13 розпочинає новий цикл загроз євреям із боку Селевків. Історичний опис у рік епохи Селевків сто сорок сьомий (163 р. до Р. Хр.) переривається оповіданням про страту Менелая, одного із первосвящеників у главах 4 та 5. Нейтральні ремарки в 11:27-33 практично неможливо співставити з надзвичайно негативним образом цієї особистости, який ми бачимо упродовж усієї 2 Книги Макавеїв. Так само, як і усі підступні персонажі цієї книги, він також отримав свою заслужену кару в башті, повній попелу, і це є ще одним доказом його нечестивих злочинів (13:8). Берея (13:4) – це назва, яку Селевки дали сирійському місту Алеппо.
13:9-13-26 – Битва при Модіні і підписання мирної угоди
13:10 та 13:14 містять згадку про декілька інституцій єврейської держави, так само, як і про батьківщину євреїв. Закони для цієї держави дав Бог (6:23), і до них належали також усні законотворчі традиції (3:15). Макавеї походили із Модіни (1Мак. 2:1). Бетсура та облога цієї твердині (13:19) розглядається також у 11:5 та в 1Мак. 6:31,49-50. Спроба Филипа захопити престол Антіоха V (13:23; пор. 1Мак. 6:55-56,63) спонукала царя укласти мир з євреями. Почесті щодо Храму, які звершив цар (13:23), знаменують повернення до початкової історичної ситуації, описаної в 2 Книзі Макавеїв (див. 3:1-3). Територія від Птолемаїди до Герринів (13:24) збігається тією чи іншою мірою із сучасним рівнинним узбережжям Ізраїлю від Акко (Птолемаїда) на півночі до Гази на півдні. Геррини були розташовані на відстані близько 12 миль на південний схід від стародавньої Гази. Гнів мешканців Птолемаїди, що не були євреями (13:25), можна пояснити у світлі їхнього ставлення до євреїв, що склалося історично.
14:1-11 – Зрада Алкіма
Цар Димитрій 1 (14:1-2) був сином Селевка IV (3:3-4:7) і правив, починаючи із 162 по 150 рр. до Р. Хр. Тріполі було портовим містом на сирійському узбережжі. Згідно із Йосифом Флавієм (Antiquitis 12. 385, 387), Алкім, первосвященик, був наступником Менелая. 1Мак. 7:14 зазначає, що Алкім походив від Арона, і доводить інформацію про кілька його нечестивих вчинків (7:1-25; 9:54-57), про які не сказано в 2 Книзі Макавеїв. У 14:3 зроблено припущення про те, що Алкім міг брати участь у заходах Антіоха IV, що заохочували до грецького способу життя (6:1-11:18). Так само, як Ясон та Менелай до нього (гл. 4-5), він намагався гарантувати статус первосвященика за допомогою царя.
14:12-36 – Загроза від грецького вождя Ніканора
Воєначальник Селевків Ніканор позиціонує себе головним ворогом євреїв у главах 14-15 (див також 8:9-36). Місцезнаходження єврейського села Дессау (14:16), де відбулася битва проти євреїв, невідоме. Богословські тлумачення вірша 14:17 різняться через відмінності текстуальних традицій. Критичне ставлення брата Юди Симона (14:17) збігається із розповсюдженим досить негативним образом братів Юди, поданим у 2 Книзі Макавеїв. Ніканор повторює роль Антіоха IV, виступаючи проти Бога, так само, як і проти єрусалимського Храму (14:31-36; пор. 6:2). Про культ Діонісія сказано в 6:7, а про Храм як місце Божої присутности (14:35) йдеться в 1:10-2:18.
14:37-46 – Самогубство Разіса
Походження імени Разіс залишається незрозумілим. Воно може бути символічним і містити натяк про саморуйнацію, яка відбудеться невдовзі, або слугувати алюзією до єврейського тексту Іс. 24:16 (razі-lі, razі-lі «лишенько мені, лишенько мені»), 14:37 пояснює, що Разіс міг належати до сім’ї, яка не мала стосунку до священиків єрусалимської ради старших. Звинувачення його в підтримці єврейського способу життя (14:38) могло означати те, що він порушив заборону Антіоха IV вести єврейський спосіб життя, але уникнув покарання. Таке прочитання цього фрагмента припускає, що 14:38 узгоджується з 14:3 і що Разіс та Алкім протиставлені один одному. За допомогою шанобливих епітетів автор лише наголошує на великому патріотизмі Разіса. Грецькі вирази, якими автор характеризує Разіса, перегукуються із висловами, що описують мучеників (7:37), і також Юду Макавейського (15:30), а отже, демонструють, що усі названі герої належать до тієї самої когорти. Згідно із стародавніми стандартами, самогубство Разіса стало перемогою. Кілька повторюваних фраз прирівнюють його смерть до мучеництва в 6:18-7:42 (див. наприклад 7:11 та 14:46). Деякі деталі в описі його падіння, після того як Разіс, втративши кров, вирвав із себе кишки і брав їх обома руками і кидав їх на натовп, відповідають грецьким та римським описам самопожертви, які відбувалися, щоб відвернути лихо. У циклі наративу 14:1-15:36, самопожертва Разіса знаменує поворот на ліпше життя.
